Микола Череп: «Я віддаю себе Україні»
Пан Микола - засновник трьох музеїв. Це історико-етнографічний музей на 32 теми народних промислів, музей під відкритим небом, де зібрано з Ічнянщини від відомих людей різні предмети вжитку. А також музей визвольних війн. Він поки що законсервований. Ще є художня картинна галерея імені Тараса Григоровича Шевченка, вона єдина на Чернігівщині. І зелений туризм біля Качанівки - відомий «Соколиний хутір».
- Пане Миколо, розкажіть про себе і про вашу участь у Дні поля на Ічнянщині.
- Я - засновник трьох музеїв. Це історико-етнографічний музей на 32 теми народних промислів, музей під відкритим небом, де зібрано з Ічнянщини від відомих людей різні предмети вжитку. А також музей визвольних війн. Він поки що законсервований. Ще є художня картинна галерея імені Тараса Григоровича Шевченка, вона єдина на Чернігівщині. І зелений туризм біля Качанівки.
Щодо участі у сьогоднішньому заході, то на аграрному ми вперше. І наші локації цікаві для учасників. Це виставка експонатів часів Трипільської, Київської та Скіфської культур, також виставка 30-х картин аграрної теми, монетний атракціон (туристичний монетний двір), катання на конях, стрільба з луків... Загалом же, ми давно беремо участь у подібних заходах. І тим самим додаємо до запланованої роботи видовищну панораму нашої української історії - від далекого м инулого до сьогодення.
- І ви також активний учасник заходу. Оскільки День поля відбувається якраз у День Державного Прапора України, ваш вершник в українських строях на коні проскакав із прапором у руці... Це було неймовірно. Градус патріотизму зашкалював. А загалом, пане Миколо, як вас на все вистачає?
- Дякую своєму роду і янголам-охоронцям, що дають мені потенціал для роботи, оберігають мене, родину, людей, які поруч, і захищають. Я 30 років розвиваю музейну спадщину - етнографію, мистецтвознавство, історію, фотомистецтво... Я віддаю себе Україні.
- Ви патріот своєї країни, своєї Батьківщини, свого краю. І маєте стосовно цього незламну позицію.
- Я постійно після кожного мистецького проєкту роблю донати на ЗСУ, у мене багато друзів, які служать, і я намагаюся їм допомагати. Я віддаю себе справі та розумію, що іноді здоров ’я не вистачає. А потім думаю, наскільки важко хлопцям в окопах, тому не варто стогнати, а треба більше допомагати. Невимовний біль для мене, коли хлопців везуть «на щиті»...
Я 5 років їздив Сумщиною, Полтавщиною, Чернігівщиною, Київщиною, був учасником та організатором багатьох фестивалів. Знайомий із багатьма головами громад, товаришую, листуюся з ними у Фейсбуці. І щодня бачу, скільки полягло наших хлопців, наших воїнів. Це дуже важко сприймати.
Зараз непросто займатися тією справою, що я роблю. Важко утримувати музейний комплекс. Але в держави зараз допомоги просити не можна. Всі кошти мають бути спрямовані на перемогу.
- Коли вас запросили на цей захід, ви самі вирішили, якою буде ваша участь у ньому?
- Так, і я за це дуже вдячний. Адже це унікальний випадок, коли велика аграрна компанія не байдужа до культурної спадщини й організувала подібний захід із історичними артефактами. Велика дяка інвесторам за те, що вони розвивають аграрний бізнес на теренах нашої області,
Експозицію на полі я продумав за годину - адже маю багаторічний досвід. Один із основних напрямків моєї виставкової діяльності, як це я розумію - донести нашу історію, наші безцінні скарби до майбутніх поколінь, показати одночасно формат культур, які ніколи не зникали з тієї місцевості, де я живу - Парафіївки, Ічні, Прилуччини, Ніжинщини... Можемо сьогодні заявити, що ми є аборигенами на цих територіях останні 3 тисячі років. Якщо брати Скіфську культуру, Київську - ранню і пізню, Козацьку добу. Археологія каже нам, що люди займалися абсолютно тими ж самими промислами, якими займаються сьогодні наші аграрії, тільки у просунутому форматі - на сучасній техніці, а не на конях.
- Виступ козака на коні з прапором у руці був шедевральним...
- Це був справді шедевр. А далі скажу, що жодна країна без харчової промисловості, без аграрної галузі не розвиватиметься, не існуватиме. Можна проводити паралелі - тоді, за давніх часів, козаки захищали свою землю так, як сьогодні нас захищають хлопці й дівчата із ЗСУ. Ми можемо пишатися ними і все робимо для того, щоби захисники й захисниці повернулися додому.
Наша родина активно допомагає військовим, збираємо гроші, плели сітки маскувальні, робили окопні свічки, 40% коштів із продажу моїх картин у Вашингтоні перераховуються на Збройні сили. Це виставка «Стежками Тараса - з Качанівки до Вашингтону». Також у мене є проєкт із майстрами в Черкаському обласному краєзнавчому музеї. Ми відкрили там виставку «Стежками Тараса - з Чернігова до Черкас». Вона була першою, наступною стала в США, 2023 року.
Найбільший проєкт в Україні «Дорогою вражень/уражень» на сім експозицій зібрав навколо себе понад 12 000 відвідувачів. Це п’ять епізодів - Дмитрівка, Парафіївка, Бахмач, Борзна і Качанівка. Особливе місце в ньому займає тема російсько-української війни... Там багато розповідей. Наприклад, матеріали, присвячені загиблому пілотові, уродженцю селища Парафіївки, майору Дмитрові Бортнику...
Микола Череп каже, що все життя цікавиться історією і більше як 30 років займається музейною роботою. Тож відколи окупантів вигнали з території області, він почав збирати факти про їхнє перебування на Чернігівщині, пройшов 80 кілометрів дорогами спротиву від Голінки до Великої Дороги. Загалом вдалося зібрати приблизно 800 експонатів з тематики війни. І дуже важливо, що всі вони перевірені військовими на безпечність. А за допомогою фотокамери Микола Череп зафіксував для нащадків наслідки перебування окупантів на нашій землі. Тож важливо, що до експозиції ввійшли світлини, зроблені до і після повномасштабного вторгнення.
«Серед зібраних експонатів - залишки речей московитів, зброї, яку вони застосовували під час вторгнення, адже великі колони ворожої техніки й живої сили рухалися в бік Києва через Дмитрівську, Парафіївсь- ку, Бахмацьку, Борзнянську, Ічнянську громади», - розказує Микола Череп. Він також прагнув, щоб усі ці події не були забуті та стерті з пам’яті.
Окрема експозиція присвячена Вашингтону, Сполученим Штатам Америки, Європі, зокрема Британії - країнам, які безпосередньо підтримують нас у цій війні. Форматів багато.
- Вам чимало людей надавало допомогу на цьому шляху?
- Дякую керівництву Качанів- ки, голові Прилуцької районної військової адміністрації Володимирові Чернову, голові Ніжинської районної військової адміністрації Григорію Ковтуну, голові Парафіївської ТГ Галині Петруші, голові Дмитрівської ТГ Валентину Бойку, голові Бахмацької ТГ Павлові Шимку, голові Борзнянської ТГ Ларисі Осадчук, голові ФГ «Зернівка» Анатолію Бойку за допомогу. Без громадської підтримки подібні проєкти робити важко.
А наразі трохи екскурсу та екскурсії стосовно моїх артефактів. Серп мідний, вік - дві з половиною тисячі років, скіфського періоду. Знайдений на Іч- нянщині, під час польових робіт.
Також експонати, представлені за часовим періодом - Трипільська культура (6000 років), найбільші поселення - Небелівка, Тальянки (Черкащина).
Більш пізнього періоду - Скіфського, Чернігово-Пере- яславського часу, це території Ічнянщини, Борзнянщини і Прилуччини. В основному знахідки біля річок Остра й Удаю, біля Монастирища, Мартинівки, Рожнівки, Івангорода.
Буває, що люди самі викопують історичні знахідки на городах і пасовищах, що виходять до річок, і віддають їх у музей. Наприклад, ось жіноча прикраса з головами змії, браслет. Ось люстерко, воно досить гарно збереглося, тільки ніжка відламана.
А ось цей хрест - трипільський. Язичницький період, але хрест тоді вже був. У мене є хрести, яким півтори тисячі років, але без розп’яття. Вони символізують сонце або чотири сторони світу.
Загалом, у мене історико- етнографічний музей на 32 теми народних промислів. Ось дивіться, скіфська бойова сокира. Я зробив реконструкцію. А тепер візьміть оцю річ у руки. Як думаєте, що це?
- Підкова?..
- А я буду з вами сперечатися. Це основна частина до лопати - окуття. Якщо ви пригадаєте фільм «Вогнем і мечем», то там є епізоди, де копають саме такими лопатами. Це мале окуття, а є ще більші. Те, що ви бачите - реконструкція, коваль мені відкував. Ось мантачка, аби гострити косу - їй тисячу років. Заклад був - сім серпів, п’ять мантачок, три сокири в одному місці (Київська культура).
Чим відрізняються, наприклад, ось ці три серпи? Тільки частиною загину, там, де він, як місяць. А цей серп - зовсім інший, радянський, 50-ті роки. Образно кажучи, йому понад 70 років, а ось цим 1000. А цьому 3000 років. Або візьмемо ніж мідний - скіфський. І київський наконечник. Він ромбовидний, простий. А є бронебійні. Якщо у ньому буде отвір, це запалювач для гніту.
Ось - Іржавецька ікона Божої Матері, хоругва, оберіг українського козацтва, їй 300-350 років. Таємно була вивезена із Олешківської Січі за підмовою доньки Богдана Хмельницького Марії, яка на той час жила в селі Іржавець, що біля Ічні. Тарас Шевченко пізніше напише поему «Іржавець». Це реконструкція ікони, написали мені її на дошці. Дуже сильний оберіг був за часів Богдана Хмельницького.
Далі - якір до малого судна. Він не просто так тут стоїть, бо зараз ми з вами перебуваємо за 45 км від пойми, яка формує чотири обласні річки - Остер, Смош, Удай, Лисогірку...
- Пане Миколо, ви додали до Дня поля історії з далеких глибин. Дякуємо вам за це.
Джерело: "Трудова слава", Людмила Забаровська, Віра Солодка
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: Череп, музей, Ічнянщина, краєзнавець, історик