Подружжя Ігора та Ірини Васильченко розповіли, як створюють мистецтво для людей

Уже те, що в Ічні колишній Будинок культури став Центром культури і дозвілля, привертає до себе увагу. Адже справді, як корабель назвеш, так він і попливе. Далі - творчий процес у ЦКіД, який налаштовує на «високі ноти», атмосфера, фор­мування сучасної історії закладу та згуртованої команди - точно запорука успіху. Дуже важливо, що очолює Центр культури й дозвілля людина творча й завзята - Ігор Миколайович Васильченко, до речі, він ще й талановитий композитор. А завідувачка відділу з основних видів діяльності ЦКіДу - творча й діяльна дру­жина Ігоря Миколайовича - Ірина Віталіївна. Вони працюють і рухаються в одному напрямку, створюючи високий гармонійний простір навколо.



- Розкажіть про себе. Де навчалися й отримали фах? Як давно ваше подружжя працює в Центрі культури і дозвілля?

Ігор Миколайович:
- Я закінчив Ніжинське учи­лище культури і мистецтв імені М. Заньковецької. Пра­цював у Мартинівському сіль­ському будинку культури, по­тім влаштувався на роботу в Ічнянському РБК на посаду керівника фолькльорного ко­лективу. Пізніше здобув вищу освіту в Чернігівський ака­демії керівних кадрів. З 2013 року очолив РБК, який у 2019 році перейменували у Центр культури і дозвілля Ічнянської міської ради.

Ірина Віталіївна:
- Я ічнянка. Вищу освіту здобула в Ніжинському дер­жавному педагогічному уні­верситеті ім. М. Гоголя. З 2008 року розпочала свій трудовий шлях саме в куль­турі. З 2013 року працюва­ла у відділі культури і туриз­му РДА на посаді головного спеціаліста, а з 2014 року очолювала відділ культури і туризму РДА. З 2017 року повернулася працювати до РБК, нині ЦКіД, на посаду за­відувача відділу з основних видів діяльності.

- Пане Ігорю, ви керівник та одночасно представник творчої професії. Це склад­но... Розкажіть про напрям­ки вашої роботи й колекти­ви вашого закладу.

- Професія справді творча і не кожен може працювати, ро­зуміючи в ній головні завдан­ня та функції галузі. Сьогодні особливо важливо зберегти та примножити генетичний код української національної культури, не втратити народ­ну творчість. У цьому напрямі й рухаються наші працівники, де кожен має свій особистий досвід роботи й творчі напрацювання. Сьогодні у нас - три народні колективи: «народ­ний» аматорський хоровий колектив - керівник Ігор Ва­сильченко; «народний» театр - режиссер Ніна Радченко та «народна» кіностудія «Заспів» - режиссер Андрій Грудницький. Зберігся ансамбль гар­моністів «Ічнянські візерунки» - керівник Ігор Васильченко. Діє хореографічний гурток «SEVEN», молодша та дитя­ча ланка - керівник Анна Лук, студія естрадного співу (соло, дуети, тріо, квартети). До речі, посада керівника студії є вакантною, тому будемо раді молодим і творчим спеціалі­стам. Виділяти нікого не буду, адже кожен із творчих праців­ників має свою цінність. І при підготовці заходу, будь-яко­го, кожен із нас - невід'ємна складова єдиного великого творчого проєкту під назвою - культура.

Колектив нашого закладу налічує 19 осіб, із них - 10 творчих працівників, решта - технічний персонал. Ко­жен із них - частинка Цент­ру культури і дозвілля, адже більшість із нас працює тут давно. Є, звичайно, й ті, хто нещодавно розпочав свій трудовий шлях, і ми маємо надію, що він продовжиться в довгі роки плідної роботи. Один із наших колег зараз перебуває у лавах Збройних сил України, і ми з нетерпін­ням чекаємо на його повер­нення до своїх обов’язків.

- Які заходи останнім ча­сом проводили? Чи виїзди­ли з виступами в населені пункти громади й поза її межі?
- Наша робота спрямова­на на концертно-театральну діяльність, тож здебільшого це благодійні концерти та вистави на підтримку ЗСУ, наших земляків-захисників. Торік провели ряд благодій­них концертів у населених пунктах громади та відвідали наших захисників на Сумсь­кому напрямку і в Черкасах. Цей рік не менш плідний на благодійність, нещодавній концерт відбувся 30 серпня на підтримку захисників з села Сезьки.
До Дня захисників і захис­ниць України та Дня козацт­ва, на Покрову, плануємо ще один концерт - на підримку земляка із селища Дружба.

- Що люблять ваші гля­дачі, яким виступам най­більше аплодують?
- Уподобання глядачів не сходяться на чомусь одному, чи це концертна программа, чи вистава, чи онлайн про­дукт, висвітлений на нашій сторінці у Фейсбуці. Кожен глядач віддає перевагу тому, що йому до вподоби. Про­аналізувати цей процесс неможливо, адже концерт­ні програми мають свою ау­диторію, театральні вистави - іншу.

Онлайн продукт не поступається живому спіл­куванню з залом, він має найбільшу кількість глядачів з огляду на лайки та перегля­ди. Мабуть, свого часу каран­тин і сьогодення війни внесли свої корективи, й, зрозуміло, що повного залу ми не бачи­мо, але глядач є. Варто ще врахувати людський фактор сприйняття, адже більшос­ті зараз не до концертів, як люди самі кажуть. Тому ми раді всім, хто знаходить час і можливість бути присутнім у нашому залі, навіть якщо відвідувачів не так багато, як би нам хотілось.



- Як варто працювати, аби отримати прихильність публіки, як захопити лю­дей у такий непростий час і подарувати їм щирі емоції та релакс?
- Працювати потрібно з любов’ю та відповідальніс- тью, віддаючись на повну своїй професії. Наразі не­простий час, іноді буває дуже важко зібрати себе до купи, коли чуєш про трагічну звіст­ку загибелі наших захисників. Тому дуже хочеться, щоби в цій страшній картині сього­дення залишався ковток сві­жого повітря для відновлення.

- Ви подружжя творче. Чи легко творчим людям пра­цювати разом? Ви творчо сперечаєтеся? Прислухає­теся до думки одне одного і розвиваєте тему разом?
- Цікаве запитання... Ми з дружиною 24 на 7 разом, і на роботі, і вдома, навіть у свій час поза роботою - ми та­кож непорушний дует. Тому інколи люди дивуються, як можливо перебувати постій­но разом і знаходити в цьо­му насолоду. Відповідь одна - кохання і тільки кохання. Ірина Віталіївна - моя муза та рушійний потяг, який по­стійно має ідеї як для робо­ти, так і в житті. Інколи маємо навіть одну думку на двох, не обговорюючи її попередньо. Суперечки - це не про нас.

- Директор закладу куль­тури - більше творець чи менеджер? Як поєднати це без шкоди? Є такий секрет?
- Директор закладу - це і творець, і менеджер, а ще бувають такі робочі момен­ти, коли ти поєднуєш у собі різні професії для вирішення господарських питань. Якщо потрібно негайно заварити трубу чи встановити паркан - я беру до рук зварювальний аппарат і варю; якщо потріб­но зробити ремонт окремої ділянки підвальної частини - я беру в руки шпатель і роб­лю стяжку стін; якщо виникла потреба для керівника тан­цювального гуртка зробити станок - я знову ж таки беру в руки зварювальний аппарат та працюю. І таких моментів дуже багато. Тому секретів жодних немає, потрібно про­сто робити ту чи іншу роботу відповідально.

- Які проблеми доводить­ся вирішувати? Чи стоять вони на перешкоді робо­ті? Чи є можливість їх усу­нути?
- Проблема зараз одна для всіх українців - це війна. І в порівнянні з жахіттям, яке ми спостерігаємо після кожного нічного обстрілу з екранів те­левізорів чи інтернет ресур­сів, решта не має критичного значення. Звісно, не всі захо­ди вдається провести, інколи зупиняємо їх через низку по­вітряних тривог, адже керує­мось винятково безпекою глядачів, особливо коли три­вають дитячі вистави. Але ми не зупиняємось перед цими труднощами і робимо свою роботу в безпечний час, за­спокоюючи глядача україн­ською піснею та акторською майстерністю, відволікаючи від тривоги.

- Ігорю Миколайовичу, розкажіть про свою твор­чість? Про улюблені твори. І чи легко творити, коли навколо дуже непросто - адже війна?
- Я маю низку власних пі­сень. Першу написав для своєї дружини на її день на­родження - «Ти моє небо». Іра ще тоді зазначила, що це не остання пісня, далі буде. Так і сталося, я знову пода­рував їй пісню на день народ­ження. І тепер це - сімейна традиція: кожне Іринине свя­то - нова пісня.

А нещодавно я познайо­мився з Русланом Галічем із Іржавця, він на той час був медиком самохідного артди­візіону 82-ї десантно-штур­мової брига­ди.

Руслан надіслав мені спо­чатку один текст, потім дру­гий - із проханням напи­сати музику. І я, звичайно, погодився. Довелося трішки опрацювати ці тексти, адже рядки не мали рими, потім я взявся за написання музики, оранжування і записування себе як виконавця. Так і на­родилися дві авторські пісні в період війни. Одна має назву - «Військовим лікарям», при­свячена парамедикам, ліка­рям, які рятують життя нашим захисникам на нулі. А друга пісня - «Крилатий десант» - була написана для 82 окремої десантно-штурмової брига­ди, для Руслана і його побра­тимів. Як повідомив Руслан, тільки-но отримавши пісні: «Дякуємо щиро, дуже клас­но вийшло, переслуховуємо вже вдесяте, вони дають нам сили та надихають». Я радію з того, що пісні їм до вподоби та допомагають підтримува­ти моральний дух.

- Які плани будуєте?
- План один - дочекатися Перемоги, зберегти україн­ську національну культуру та примножувати її багатства.

- Чи допомагає якимось чином ваш заклад ЗСУ?
- Звичайно, а як інакше? Без допомоги нашим війсь­ковим дуже важко, тож усі заходи концертно-театраль­ного напрямку стрямовані на благодійність зі збору коштів нашим захисникам для за­криття тих чи інших потреб. Додатково наші дівчата допо­магають у виготовлені свічок задля обігріву захисників у зимовий період та підготовці матеріалу для плетіння сіток. У єдності і є наша сила.

- На вашу думку, чи вис­тачає в нашому суспільстві загалом культури, духов­ності?
- Культура має бути в кож­ному з нас від народження, вихована батьками та при­множена життям. Адже, не маючи власної культури, ми не матимемо держави, не виховуючи її в собі, ми не матимемо нації. А от чи ви­стачає її в суспільстві - це питання риторичне. Культу­ра - це є велика сила, яка зберігає в собі історію, тра­диції, мистецтво, це живий процесс, що постійно ру­хається і змушує людину са­мовдосконалюватись упро­довж усього життя. Тому я вважаю, що чим більше культури в нашому житті, тим краще для суспільства.

- Яке ваше життєве кре­до?
- Завжди залишатися лю­диною.

Джерело: "Трудова слава", Людмила Забаровська

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.