Родину Веремієнків поєднало працелюбство

Коли у Змітневі запитали про справжніх господарів, то у відповідь односель­ці назвали Марину і Романа Веремієнків. Шукати довго не довелося - живуть на центральній вулиці. Над дорогою височіє новенький гараж і ще за пару десят­ків метрів літають бджоли. Оце і обійстя господарів.



Сім’я на відпочинку у Буковелі

Роман Миколайович будівельник - на всі руки майстер, об’їхав чимало міст і сіл, виконуючи замовлення по будівництву. Марина Леонідівна за фа­хом фельдшер. Працювала у Чернігівському тубдиспансері, медсестрою при­ймального відділення Сосницької лікарні. Але дуже любила працювати на зем­лі, доглядати господарство. Особливо.на її тендітні плечі лягла домашня ро­бота після загибелі батька у 2012 році. їй тоді було 19. Для потреб сім’ї батько тримав 4 бджолосім’ї. Іноді і доньці розповідав про медове заняття. Та Марина мало на те звертала уваги - хіба дівчача це робота - доглядати бджіл, - вважа­ла тоді Марина. Подумали-подумали, що робити з бджолами, і мати запропону­вала доньці спробувати непростої роботи, була впевнена, що її Марина спра­виться. Так дівчина зайнялась пасікою.

- Я самоучка. Було їду на роботу у Чернігів і беру з собою книжки про бджіл. Є хвилина-друга вільна - читаю. Тоді застосую вивчення на практиці, - по­сміхається Марина.

Вже пасічниця має 10 вуликів. У планах ще роз­вести. І Роман зацікавився.

Марина так захопилася роботою, домашніми справами, що й не зчулася як і тридцять мину­ло. І у місті проживала, і працювала, та кавалера до душі так і не зустріла. А якось Роман, родом із Конятина, приїхав до Маринчиного сусіда паркан зводити. А той порадив, мовляв, придивись до моєї сусідки, дуже роботяща, така, як і ти. Роман спілку­вався з братом Марини і її знав, але оте «придиви­ся» не полишало чоловіка до вечора. В нього вже був шлюб, тому, мабуть, розмірковував. Та недов­го. Ввечері того ж дня написав Маринці і так зав’я­залися стосунки.

Обоє вихідці з села, спробували життя у місті, та вирішили залишитись у селі. Люблять обоє село.

Село... Споконвічні спокій і тиша. Постійні турбо­ти і щоденна кропітка праця. Люди - світлі, робо­тящі. Понад усе шанують землю, працюють на ній і виживають завдяки натрудженим рукам та селян­ській кмітливості.

Одружились. Марина продовжувала їздити ав­тобусом на роботу. Прокидалась раненько, щоб встигнути на Коропський рейс о 5.40. А Романа мо­білізували. Півтора року віддав захисту України. Був під Бахмутом, Майорськом... А дома його що­дня чекали і підтримували дружина і малесенька донечка Іринка. Важко було не тільки Роману. А й Марина мусила сама утримувати величезне госпо­дарство. На той час Веремієнки мали 2 корів, 6 сви­ней (думка була продати м’ясом), а ще обробля­ли до гектара землі, не маючи ніякого транспорту. І сіно потрібно заготовити, і маленьку Іринку глядіти.

- Тоді все село нам допомагало. Ми так всім вдячні, - каже Марина Леонідівна. - Нині поменша­ло поросят. Та й тракторця придбали, бо погано без помічника. А ще чоловік купив мені доїльний апа­рат. З молока ми живемо. Приймають літр по 9 гри­вень. А в селі 3 літри молока - 60 грн. Проте всього не продаси. Коли працювала у Чернігові, то колеги замовляли і молоко, і м’ясо, і мед.

Нещодавно Роман звільнився зі служби за ста­ном здоров’я. І пара поборола той період адаптації. Особливо важкі були 2 місяці. Марина Леонідівна радить іншим дружинам набратись терпіння, ство­рити спокійну затишну атмосферу. І знову допомо­гла робота. Роман повністю занурився у свою сти­хію - звів гараж і продовжує будувати. А ще пода­рував дружині автомобіль. Це була її мрія юності. Посвідчення водія вона отримала раніше.

Іринці вже 4,5 рочки, вона ходить у дитса­док у Спаське. Дуже зручно: о 8.00 автобус май­же від двора забирає, а о 16-ій привозить. Марина вже планує на кінець літа виходити на роботу у Сосницьку лікарню.

Пара ніколи не відпочиває так, щоб ніжитись на Деснянських берегах. Для них відпочинок і задо­волення - це робота. Як не радіти новому сучас­ному ремонту в будинку чи як не насолоджуватись затишним та квітчастим з ранньої весни до пізньої осені подвір’ям.
У кінці 2022 року Роман одержав путівку на оздо­ровлення у Буковель. Спочатку розмірковували: як залишити господарство, у цьому допомогла мама Марини. Зважились, бо ж чоловік не стільки сам хо­тів оздоровитись, скільки хотів, щоб дружина відпо­чила, бо ж вона ніде за своє життя не була. Поїхали на свій перший сімейний відпочинок. Путівка була на 7 днів. А Роман прийшов у відпустку на 10 днів. Дуже хотілось йому побути і вдома. Тому вже через 5 днів вирушили додому. Спогадів і емоцій залиши­лось на все життя, особливо у маленької Іринки, яка і досі пригадує щасливі моменти, коли з ними був татко.

Брат Марини з 19 років служить за контрактом з 2014 року.
До війни було все більш-менш стабільно. З неба нічого не падало, але дихалось легше. Нині роди­на не здається, працюють, намагаються втілювати свої амбітні плани в життя. Бо ж вони на своїй зем­лі. Щасти вам, молоді працелюби!

Джерело: “Вісті Сосниччини”, Олена Кузьменко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.