Прекрасне через об’єктив Вікторії Семенець

Фотограф зупиняє мить, яка вже не по­вториться. Стане спога­дом. Кожна світлина має настрій, зміст, естетику. Адже митець вкладає у своє творіння талант та душу. Ічнянка Вікторія Семе­нець показує гармонію оточуючого світу крізь призму свого художньо­го бачення, втіливши її у світлинах.



Зупинений на долю секунди вітер чи промінь сонця, погляд птаха, який збирається подрімати на гіл­ці... Завтра це не повториться. Бу­дуть інші кадри.

Вікторія Семенець - ав­торка багатьох робіт, їх навіть важ­ко злічити: декілька тисяч. На різні теми, проте здебільшого про при­роду. Бо любить навколишню кра­су. Ними наповнює свою сторінку у фейсбуці, ділиться зі всіма непов­торністю української природи, яку можна побачити на Ічнянщині та, зокрема, у самому місті. Вікторія переконана: такої краси, як у нас, більше нема ніде у світі.

Пані Вікторія своє життя пов’язала з бухгалтерією, проте має захо­плення для душі - фотографія. Ічнянка зізнається, що з дитинст­ва любила малювати, вміє гарно шити, вишивати. Проте колись по­троху почала й пробувати знімкува- ти все, що їй подобалося.

- Мій знайомий поїхав в Естонію і телефоном надсилав світлини закордонних пейзажів, міста. У відповідь я також почала ділитися своїми фотороботами визначних пам’яток та природи нашої Ічнянщини. Він подивився декілька моїх знімків і сказав, що в мене чудово виходить. Що мені всерйоз потрібно займатися фотографією, - роз­повідає Вікторія Семенець про те, відколи захопилася цією справою. - Знайомий, до речі, у цьому добре розумівся, тому я й дослухалася до його поради. З того часу пройшло вже шість років.

Тож Вікторія й вирішила: буде фо­тографувати і всерйоз стала цим займатися. Тим більше, що ічнянка вже зрозуміла: фотосправа її запо­лонила та приносить неабияке за­доволення. Повертаючись щодня додому, вона знімала все, що впа­дало в око: квіти, парк, рослини, небо, сонце.

Аби створювати якісні зображення - навіть купила професійний фото­апарат. І почала підходити до кожного знімка творчо. Вікторія має своє бачення, свій «почерк». Через фото показує, як вона відчуває світ і навіть фотоапарат постійно носить із собою: щоб будь-якої миті упій­мати красивий кадр, куди б не поїхала.

А щоб краще розумітися на створенні фотографії, розширити свої знання, опанувати нові навички мистецтва зйомки та за­кріпити вже набуті, у Вік­торії виникло було бажання вчитися та розвиватися. Й восени минулого року вона закінчила курси Київської школи фотографії.

Зараз ічнянка вже чітко бачить те, наскільки їй по­добається фотомистецтво. Фотографія допомагає Вікторії дарувати радості іншим. А ще говорить, що у світлини є своя мова. Бо одним таким знімком можна іноді сказати біль­ше, аніж словами.

Кожна з фото робіт Вік­торії Семенець є унікаль­ною, має частинку душі. На запитання чи легко знаходити вдалі кадри, іч­нянка говорить, що, буває, над композицією довго не думає, деякі зі світлин ро­бить миттєво. І виходять неймовірні фото.

- Найбільше мені подо­бається фотографувати пейзажі, небеса, схід або захід сонця, - розповідає Вікторія Семенець. - Йду на роботу чи гуляю з со­бакою Філем - фотогра­фую ранок, а повертаюся додому - як вечір настає. Швидко налаштовую ка­меру, підбираю вдалий ра­курс. Бо як тут втримати­ся? Це ж так красиво! Такі фото надзвичайно чуттєві, подекуди ностальгійні, а, загалом, чудові. Тому і ба­гато прекрасного...

Для Вікторії природа - це взагалі особливе творіння, її приємно «ловити» фотооб’єктивом. Ічнянка навіть помітила: щораз виходять різні фото того самого сходу чи заходу сонця, бо воно неповтор­не і різне. Чи ж той міський став - він теж щодня різ­ний.

Інколи Вікторія навіть за­смучувалася, коли, наприклад, їхала автобусом, а за вікном минали неперевер- шені кадри...

- Пам’ятаю, їхала автівкою у Южне й бачу - такий пейзаж! Велике сонце по­вільно викочувалося із-за обрію, здавалося, що наче лежало на землі! Але я тоді не наважилася попросити водія, щоб зупинився, - пригадує Вікторія, - й до-
тепер жалкую, що не зро­била той кадр.

Дещо з природи зали­шається тільки на фото­графіях - як спомин. Ці світлини і є своєрідним застереженням: потрібно берегти й цінувати те, що маємо і що можемо без­поворотно втратити.

- Ця краса, що оточує мене... нею важко не поді­литися. І нею неможливо не захоплюватися. Скажі­мо у соняшниках, які ро­стуть на полі, також є щось особливе. У колосках пшениці чи жита - теж. І вони гідні уваги фотогра­фа, - ділиться творча зем­лячка, заради того, щоб це відзняти - йде пішки на край Ічні, аж до поля, бо результат того вартує.

Вікторія навіть поміти­ла: під час війни природа змінила свої фарби, адже відчуває те, що переживає кожен українець. Це, каже фотохудожниця, помітно й на світлинах, які робила до та після повномасштабно- го вторгнення.
Серед робіт Вікторії - натюрморти, люди. А ще близьким до серця є український фольклор. Якщо знімає фотосесію - це робить безкоштов­но, щоб людям принести приємність, зарядити їх впевненістю, емоційно перезавантажитися. У фо­тографії, каже, це можна вдало розкрити.
- Мені приносить задо­волення те, що людина просто захотіла сфотогра­фуватися. Й потрібно ро­зуміти, наскільки важливо цінувати кожну мить життя. А фотографія допомагає її закарбувати, потім ці спогади оживити, - щиро зізнається моя співроз­мовниця. - От у мене є знайомі ічнянці Діна Самойленко та Олександр Скочко. Вони люблять фо­тографуватися. Я це роблю із задоволенням та вдячна їм за безвідмовність.
Ічнянка переконана: не­абияку роль відіграє під­тримка близьких. Тому, вважає, що значимим для неї залишається той факт, що її захоплення розділяє сестра Наталія - вона однією з перших бачить творчі роботи. Розуміє, що для Вікторії фотосправа є важливою.

- Є ідея, яку бажаю вті­лити в життя - створювати світлини із нашими воїна­ми, - наостанок ділиться думками пані Вікторія, - тому із задоволенням знімкуватиму захисників з їхніми родинам, зроблю для них фотосесію. На­гадую: це безкоштовно. І їхні почуття хочу проявити через призму свого фото­апарата і своєї душі.















Джерело: газета “Трудова слава”, Світлана Череп

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.