- Першого вересня навіть не підходили до шкільного подвір'я, — каже вчителька початкових класів Прибинської (на Корюківщині) гімназії Віра Брек. Село — за 15 км від кордону з росією. Якщо навпрошки — взагалі 13 км. Про очне навчання не могло бути й мови. — У День знань батьки з дітьми прийшли до мене додому.
Людей зібралося небагато: з молодших класів у гімназії — тільки четвертий, а в ньому — всього 5 учнів (3 хлопчики і 2 дівчинки). Віра Миколаївна пригостила гостей чаєм, а вони розказали про сумніви щодо онлайн-навчання, адже діти ще малі, їм важко самоорганізуватися, тому вдома часто відволікаються. До того ж не в усіх є доступ до якісного інтернет-зв’язку.
Так у будинку вчительки з’явився свій освітній простір. Кухня, спальня, вітальня — їхні з чоловіком, а одну кімнату (її вже називають класом) віддали учням. Вона невелика — 3 на 4 метри. Але 5 одномісних парт, які перевезли зі школи, увійшли без проблем. Крім них, у «класі» ще є невелика дошка, вчительський стіл, шафа з книгами і дитячими поробками — малюнки вивішують на стінах.
Діти приходять на уроки о дев’ятій. На той час у домі тепло: постарався господар — Михайло Петрович. А до цього вологе прибирання робить сама вчителька.
«За техробітницю», звісно, не доплачують — та вона на це й не розраховує:
- Нас у батьків було семеро. І всі привчені не тільки до праці, а й робити людям добро.
Так Віра Миколаївна виховувала і своїх дітей. Дочка Тетяна — медсестра, живе на Кіровоградщині. До війни їхня з чоловіком дочка Даша щороку приїжджала в Прибинь на ціле літо. Рвалася й зараз — особливо коли дізналася, що бабуся вдома «відкрила школу».
— Кажу: «Ти ж уже в п'ятому, мої учні молодші на цілий рік», а вона все одно: «Хочу до тебе в клас».
Син Олександр за фахом будівельник. Його родина, у якій двоє дітей (Дімі 14, Діані 5), мешкає на Київщині. А сам Олександр (позивний Тайсон) захищає країну. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Зараз на лікуванні.
— Був поранений. Переніс уже три операції, — зітхає Віра Миколаївна. — Добре, що в мене є мої учні. Вони відволікають від важких думок, радують.
Так було завжди протягом 40 років — стільки вона вчителює. Після Прилуцького педучилища працювала на Талалаївщині. Там і Михайла свого зустріла. Потім переманила його до себе додому — у Прибинь. Працюючи тут, заочно здобула вищу освіту.
Чоловік на 4 роки старший. Уже на пенсії.
Учні (зліва направо): Максим Сірий, Валерія Рябченко Іван Бордаков, Єгор Коровай, Кіра Кравченко
— Мені 59. Можливо, це мій останній випуск, — додає Віра Миколаївна після паузи.
Та зараз її думки про інше: як не тільки навчити дітей, а й уберегти їхню психіку від війни.
— Уроки, які проводжу я (на фізкультуру та англійську дітей забирають інші вчителі. — Авт.), по 30 хвилин. Але якщо на якомусь виникає багато позитиву, робимо його довшим — нас же ніхто не контролює, — посміхається вчителька.
Позитивом вона старається наповнити їхні чаювання з учнями під час перерв, ігри на свіжому повітрі (часто — за участю двох лагідних песиків господарів, яких діти дуже люблять), творчі заняття. Тому четвертокласники навчаються не лише із задоволенням, а й успішно. Скажімо, Юра Кравченко та Іван Бордаков отримали дипломи третього ступеня за відмінні результати в Міжнародному дистанційному конкурсі з української мови і літератури, математики, природознавства, інформатики.
Джерело: газета “Гарт”, Марія Ісаченко
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.