Подружжя Кушнірів прожили 60 років разом

Ольга Федорівна у 4 рочки залишилася без батька. Це було у далекому 1941 році, коли розпочалася Друга Світова війна і його забрали на фронт. Йдучи на війну, батько тоді по військовому наказав дружині всіляко берегти доньку і завжди, куди б вона не йшла, бра­ти Олю з собою, а коли прийде час йти дівчинці до школи, обов'язково щоб пішла навча­тись. З війни батько дівчинки так і не повернувся, але мати завжди виконувала його наста­нови. Якось мамі потрібно було йти на поле далеко від села, але все рівно маленьку доню вона взяла з собою. В той день над полем пролетіли фашистські літаки й, як добре пам’я­тає Ольга Федорівна, всі кинулися ховатися і подібних випадків було чималенько. Потім настав час навчатися у Кудрівській семирічці, яку дівчина закінчила у 1952 році, а атестат про середню освіту вона отримала у Спаській десятирічці в 1955 році. На той час десятиріч­ка вже була і в Кудрівці, але у дівчини у Спаській школі було багато друзів й було вирішено закінчувати навчання там. Після школи вона деякий час працювала ланковою у кудрівсько- му колгоспі, а згодом керівництво, побачивши у дівчині перспективного працівника, пере­вело її в контору, де вона рацювала на посаді касира до 1965 року. У цьому ж році Ольга Федорівна разом зі своїм нареченим Миколою Павловичем стали на рушник щастя. Зі сво­їм майбутнім чоловіком вони жили недалеко, познайомились, стали разом ходити на сіль­ські молодіжні гуляння й через два роки побралися. Щоправда, весілля, як такого, не було, не дозволили статки. У 1967 році Ольгу Федорівну, не питаючи її згоди, перевели на посаду секретаря сільської ради, де вона пропрацювала цілих 27 років й звільнилася у 1994 вже пенсіонеркою. Працюючи у колгоспній конторі, а потім і секретарем сільської ради, Ольга Федорівна не цуралася й простої ручної роботи, час від часу допомагала колгоспу: полола моркву, буряки, тощо.



Микола Павлович народився у 1939 році в Кудрівці, тут закінчив місцеву десятиріч­ку й пішов навчатися до Сосницького профтехучилища, де отримав фах механізатора широкого профілю. Працюючи комбайнером, чоловік поміняв три марки комбайнів, час від часу отримуючи все сучасніші агрегати. Згодом йому довелося освоїти професію кочегара котлів високого тиску. Але й на цьому професійне навчання не закінчилося, оскільки керівництво колгоспу, де він працював, перевело його на місцеву молочно-то­варну ферму й він став механіком по обслуговуванню апаратів машинного доїння. На той час на фермі обслуговувалось до трьох тисяч голів ВРХ. А ще певний час довело­ся йому працювати механіком на зерновому току. Потім кількість його робітничих по­сад ще збільшилась, оскільки Микола Павлович став працювати завідуючим та опера­тором картопляного сховища. Потім в господарстві було збудовано, й він брав у цьому активну участь, картопляний комплекс, яким він потім і керував.

Одним словом, як зізнався Микола Павлович, працював постійно, навіть на рибал­ку чи сходити в ліс по гриби часу не вистачало. На заслужений відпочинок він пішов у 1995 році.

Микола Павлович, проживши разом з Ольгою Федорівною цілих 60 років подружньо­го життя, ніколи серйозно не сварилися, тримали, як і більшість велике домашнє госпо­дарство: свині, кролі, кури, індики, вже не говорячи про сімейну годувальницю корівку, а інколи й дві. А ще ж потрібно було і город обробити,й навести відповідний лад у будин­ку, хліві, сараї. В селі, як вже всім відомо,без роботи не залишишся ніколи.

Подружжя Микола Павлович та Ольга Федорівна Кушніри виховали трьох дітей: двох доньок та сина: Людмилу, Тетяну і Володимира. Діти добре навчалися, про що свідчать їхні відзнаки: Людмила закінчила вісім класів з похвальною грамотою, Тетяна закінчила школу із золотою медаллю, а потім навчалася у Київській сільгоспакадемії. Людмила закінчила Н.Сіверське медучилище, працювала за фахом в Киріївці, нині пенсіонерка. Володимир закінчив Харківський інститут механізації та електрифікації. Вони мають свої сім'ї і подарували своїм батькам шістьох внучат. На даний час Микола Павлович та Ольга Федорівна, зважаючи на свій поважний вік, ніякого, окрім курочок, господарства не тримають. Щоправда, й тих поменшало, «допомогла» лисиця, залишилось тільки ві­сім. Обробляється 6 соток городу, вирощують картоплю та все, що росте на овочевих грядках. Але обробляють їх в основному донька Людмила з чоловіком. Донька Тетяна та син Володимир із сім'ями живуть далеко від батьків, тому спілкуються тільки завдяки інтернету. Свого часу Ольга Федорівна дуже любила тихе полювання, збирала гриби, ягоди, але роки, роки, залишились тільки милі серцю спогади. Микола Павлович гри­бами-ягодами не займався,а весь час,коли діти ще навчались в школі,всіляко допома­гав їм у навчанні й ця допомога, як вже згадувалось,дітям стала в пригоді, за що вони батькові завжди щиро вдячні.

Привітаймо ж Миколу Павловича та Ольгу Федорівну з 60-річчям подружнього жит­тя й побажаймо їм здоров'я, миру й злагоди в сім'ї, мирного безхмарного неба і всьо­го найкращого.

Джерело: газета “Вісті Сосниччини”, Віктор Шевченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.