За часник - мільйон за сезон і це не високі амбіції, це точний розрахунок

Іван Кузюра завжди все прораховує і планує. Його життя дуже цікаве, але швидкоплинне. За свої 30 з лишком Іван Вікторович стільки всього встиг, що не кожна людина за все своє життя стільки спробує, а то й взагалі для бага­тьох такий плин часу непосильний.



Перший раз у минулому році Іван Кузюра садив 35 соток часнику і зібрав його близько півтори тонни. Увесь цей часник та ще докупив еліти на сто тисяч, це приблизно 400 тисяч зубків, посадив цього року на площі півто­ра гектара. Порахувати таку кількість було не складно, оскільки чоловік са­див не вручну, а тракторною саджалкою. За цей період ще не вийде за час­ник уторгувати мільйон. А ось на наступний рік, Іван переконаний, що все в нього йтиме за планом.

Іван Кузюра народився у Волинці, звідки його батько, і там проживали батьки сім’єю. Мама з Лав, тут нині мешкає дід. У Лавах Іван придбав собі ще сусідську хату. Отож виходить, що вся земля біля хат, не у полі. Пару років тому на цих земельних ділянках мама займалася ви­рощуванням полуниці, а син садив 40 соток картоплі. Ще садив городину, скажімо, влітку цього року, вже 22 липня, посадив моркву, так, щоб перевірити чи вродить в екстремальних умовах. Урожай порадував, зібрали 350 кіло­грамів. Але одне діло, коли ти садиш заради цікавості, а інше, коли городництво має стати основним твоїм заробітком. Саме так працює Іван Кузюра.

Після закінчення у 2006 році Лавської дев’я­тирічки, він вступив до Сновського лісового училища. Вже тоді хлопець вибирав собі про­фесію за сумою зарплати.

- Я подивився в газеті які професії затре­бувані і скільки платять спеціалісту тієї чи іншої професії. На той час столяри могли заробляти 5-7 тисяч гривень. Спочатку око впало на токарів. Але коли подавав документи, то вже цієї спеціальності там не було. Тому довелося по­давати на столяра, ну не бути ж мені кухарем, не солідно.

Вчився Іван добре, з червоним дипломом закінчив, одержав 4 розряд сто­ляра, але справжнім майстром не став. Не до душі йому була робота з дере­вом, він звик до землі.

- У нас вся сім’я любить працювати. І не лише ми городи обробляли, а й ко­рів, коня тримали. Коли ми жили у селі, то було 200 голів кролів і цими кроли­ками займалася моя менша сестра, яка на той час навчалася у 1 класі. Батьки розділяли роботу, кожний був відповідальний за певну справу. На мені, на­приклад, були кури, качки, накосити трави для кроликів. Батьки завжди три­мали 3-4 корови. По 2 гектари садили картоплі, в ще буряки, кукурудзу, гряд­ки. Трактора не було, у поміч коник. Мама працювала вчителькою, батько їз­див на заробітки. А я, йшовши в школу на уроки, повинен був занести молоко у молочарню, а вертаючись, треба було заїхати велосипедом забрати банки. Дуже важко було. Коли я закінчив школу, батьки купили у Чернігові квартиру і з 2007 року там проживали. Але як не важко, та зараз знову вернулись у село.

Я заробляв гроші тим, що здавав шість автомобілів на послуги таксі. Коли почалося повномасштабне вторгнення, я 3 автомобілі віддав у тероборону, 3 роз’їхалися за кордон. Коли Чернігів визволили, я ледь їх знайшов, до того вони були у різному стані. Був і на заробітках за кордоном: у Фінляндії чорни­цю збирав, в Естонії фасували яблука і розвозили, у Німеччині збирав спаржу, У Польщі на бетонних заборах працював, різноробочим, трактористом - вся­кого спробував.

У 2010-2011 р. Іван Вікторович проходив строкову службу, потім був учасни­ком Майдану, після чого добровольцем попав на 2 роки в АТО. А коли у вирі бурхливого життя повернувся у Лави, зустрівся із своєю коханою. Коли Іван закінчував школу, вона була першокласницею. Виросла, вивчилася, має ди­плом вчителя, і він забрав свою красуню у Чернігів, де придбав власний дім. Вона розділяє уподобання чоловіка, але сім’я має двох синочків, тому вся ува­га мами прикута до них.

Свого часу, як свідомий громадянин України, Іван сплачував добровільні страхові пенсійні внески. Нині такої можливості нема. Хоча про старість мо­лодий чоловік вже думає. Принаймні, коли садив горіхи, позиція була такою: якщо посаджу сто дерев, то матиму хоча б на прожиття. Іван вирахував, що через 15 років дерево може дати найбільший урожай. З одного дерева можна зібрати 2-3 мішки. А якщо продавати вже лузані серцевинки, то можна мати не менше 10 доларів за кілограм. А пристрій для лущення можна придбати, це ніби м’ясорубка. Таким чином одне горіхове дерево дасть 50 доларів. А в ньо­го їх росте 100! Цього року вже був перший невеличкий урожай.

- Хоча в такому темпі, як я живу, і при моєму здоров’ї, навряд чи зустріну свої 60! Я вже у 50 буду виснажений.

Минулого року, як і в попередні, Іван плану­вав ростити огірки. Вже закупив посадковий ма­теріал. Але здоров’я підвело - стався інсульт. Мама збирала огірки і носила здавати. Затрат, праці багато, але виторг не прибутковий. З од­ного стебла мав чистих 30 грн., виручила кіль­кість, садили 1000 стебел, і на виході за огірки було 30 тисяч гривень. Та це краще, ніж із 45 соток картоплі мати 2 тисячі, не рахуючи витрат на пальне. А якби порахувати скільки їздив із Чернігова, то нічого не вторгував.

Нині городництво для Івана не хобі, як було завжди, а основний заробіток на життя сім’ї.
- Я продав автомобіль і купив тракторець. Вже є саджалка для часнику. Тепер шукаю хто зварить копалку, ескіз маю, за роботу готовий віддати 15-20 тисяч. Можливо знайдеться май­стер. У Рівному є такий, але то дуже далеко. Все має бути механізовано. Моя думка така: якщо людина хоче мати заробіток, а в неї тільки лопата і сапа, то це вже 99 відсотків, що вона прогорить. Це праця на землі заради свого хобі. Технології пішли далі, є гербіциди, є добрива, є техніка.

У часник я вже вклав немалі гроші. Насіннєвий матеріал замовив у Дніпрі. Це еліта (однозубка). Висадив 3-4 сотки із своїх стрілок. На наступний рік це буде однозубка. Часник, як і будь-яку рослину, потрібно обробляти, щоб за­хистити від хвороб. Наприклад, як цвіте калина, потрібно поганяти цибуле­ву муху. Не треба боятися обробляти протруювачами, вносити добриво. Люди вважають, що вони садять для власного споживання, тому не обробляють. Це не правильно. Кожний препарат має властивість до розпаду. Мій часник наба­гато чистіший, ніж той необроблений. Ви придивіться, на вашому рижі цятки, то заражений часник, а ви ще його садите на зиму, поширюючи хворобу.

Часник у ціні 5,5 - 6,5 см у діаметрі, а менший, то тільки для себе, - розпо­відає Іван Вікторович.

Про збут чоловік не переживає. Каже, що часник вже останні 15 років трима­ється на рівні 1,5 - 2,5 долари за кілограм. Бачимо, що в магазині АТБ він по 150 грн. за кілограм.

- Увесь часник вирощували у Запорізькій, Миколаївській, Херсонській об­ластях. Нині це окуповані території. Там фермери садили по 100 га часнику. Будемо ми тримати культуру.

Найбільша проблема у вирощуванні часнику, це просушка голівок. І це чи не єдина суттєва причина, яка гальмує досягнення мети - мільйон.

- У хаті не вистачить місця, щоб розіслати тоненьким шаром часник. Треба великі площі. Може, навіси робити. А може, взяти в оренду приміщення шко­ли, яка вже багато років пустує.

Є ще думка спробувати написати бізнес-план на розвиток власної справи. Чув про грантові програми для підприємців.

Я себе не вважаю якимсь великим фермером, адже тільки починаю. У мене нема досвіду. Але є бажання, є інтернет, групи городників, в яких люди з досві­дом. Є група «Часник Чернігів». Я вже особисто познайомився з керівником, він недалечко від мене живе в Чернігові, займається років 10. З ним цікаво і корисно, - каже чоловік.

Хобі Івана Кузюри - це не тільки городництво. Раніше він розводив собак для полювання. Вже багато років, як у Волинці зібралася потужна команда мисливців-любителів, серед них й Іван. Всі ходять на полювання пішки, із со­баками. Тільки нині полювання заборонено.

Цікаво було поспілкуватися з неординарним молодим земляком. Є що взя­ти собі на озброєння. Побажаємо Івану Кузюрі успіхів у його нелегкій справі. І обов’язково досягти мети!

Джерело: газета “Вісті Сосниччини”, Олена Кузьменко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.