Юлія Дудишева перероблює будинки переселенців на затишні оселі

Одним з найпопулярніших на сьогодні трендів у світі є апсайклінг — творче перевтілення відходів у побутові вироби, одяг, аксесуари, меблі. У будівництві все більше застосування знаходять старі морські контейнери, дахи зданих на брухт автомобілів, крила літаків, непо­трібні віконні рами і навіть пакети з-під молока. Круті ре­чі виходять буквально з нічого, а оскільки процес відбу­вається без промислової переробки відходів у вторинну сировину, то при цьому не завдається шкоди довкіллю. Це чи не найбільше стимулює до апсайклінгу і редизайну (зміни оформлення) меблів Юлію Дудишеву (на знімку) із Сосниці.



- Давати речам друге життя я привчилася ще в ди­тинстві. Моя родина (Юлія народилася і виросла в Кри­му. — Авт.) не була замож­ною. От і доводилося разом із мамою створювати зати­шок із того, що було.
В основному ми оновлю­вали старі меблі. На облізлому дитячому столику намалювали зоряне небо, пе­реробили табуретки, спле­ли з виноградної лози абажур для лампи і пофарбува­ли його — і кімната заграла.

А в Сосниці Юлії взага­лі довелося починати з ну­ля. Переїхала сюди у 2014 році. Однією з основних причин були проблеми зі здоров'ям:

— Багатьом лікарі радять змінити клімат на південний, а мені — навпаки.

Їй тоді було всього 22. Опинилася сама в незна­йомому селищі. Грошей — в обріз. Винайняла жит­ло, більше схоже на сарай­чик, ніж на будинок: з усіх вигод там була тільки елек­трика. Мови до пуття не зна­ла, а діалектні слова взагалі були темний ліс: записува­ла і вчила. Підлаштовувалася до незвичних зимових хо­лодів. Але, запевняє, з пер­шого разу (перед переїздом приїжджала «на розвідку») полюбила цей неймовірний — із лісами, річкою і лелека­ми — край.

Освоїтися тут допомогли нові знайомі, терпіння, на­полегливість та набуті ще в дитинстві навички. Якщо чо­гось не вміла — шукала по­трібні майстер-класи в Інтернеті.
Вона має дипломи кухаря-кондитера і бухгалтера, знає комп'ютер, але не тільки вижити, мати заробітки, а й допомагати іншим змогла даючи речам нове життя.

Непотрібні меблі їй, як правило, віддавали задар­ма. Нерідко вони були та­кі старі, поточені шашелем, що ледве трималися. Їх — без перебільшення — доводилося реанімувати.
Інколи бувало, що, зда­валося, спробувала все, а результат не той. Тоді наказувала собі: «Давай працюй!» І таки добивалася ба­жаного.
Це було неймовірно!



У процесі роботи Юля настільки звикає до сво­їх тумбочок, столів, крісел, що навіть дає їм імена. Час­то виставляє фото оновле­них меблів на своїх сторін­ках у соцмережах, і тоді її підписники (тільки в інстаграмі їх близько 20 тисяч) голосують за ту чи іншу на­зву. Так етажерка отримала ім'я «Жозель», а стільчики — «Боба і Біба».

Оновлені за власним ди­зайном меблі (на них за­раз неабиякий попит) Юлія продає. А от від замовлень часто відмовляється. Ка­же: просто виконувати чиїсь проєкти — це не творчість.
До війни вона працюва­ла менеджером з реклами. Тепер займається тільки апсайклінгом і редизайном. Зарплати, як раніше — наприкінці кожного місяця, вже немає. Заробітки бувають нижчими. Але, стверджує, грошей багато й не треба: все необхідне є. Вона — лю­дина віруюча. Матеріальне — не на першому місці.



Ні від якої роботи не від­мовлялася хіба що коли в мами виявили онкозахворювання.

— Молилася за неї. З Бо­гом легше переживати ви­пробування, бо несеш тягар не сам. Моя мама — жива. Це таке велике щастя!

Ще одне її щастя — дру­зі. Вони допомогли при­дбати необхідні інструмен­ти (шліфувальну машинку, шуруповерт, лобзик тощо). Друзі поряд, коли потрібна підтримка. Вона теж мчить на допомогу на перший по­клик. А часто й без нього — коли просто відчуває, що по­трібна.

Востаннє допомагала друзям-переселенцям, які втратили своє житло.

- Будинок для них ми шукали разом. Знайшли, але він тривалий час стояв без ремонту. Усе було запущене. Обстановка нерадісна. А люди й без того натерпілися. Хотілося додати в їхнє життя хорошого. За місяць відремонтували дві кімнати.

У них усе бюджетно і креативно. На підлозі (вона з ДВП) поклеїли шпалери «під дерево», покрили їх акриловим лаком. Каже: перевірено, служитимуть не один рік. Люстру зробили з картонних лотків для яєць. Результат потішив усіх.

- А гроші я тепер заробляю ще й як блогерка, — каже Юля. — Співпрацюю з виробниками фарб, які використовую при ремонтах, згадуючи їх у своїх відео. Є навіть заявки від закордонних підприємців. Та я підтримую вітчизняних.











Оселя переселенців до та після ремонту

30 липня Юлія запустила проєкт «Затишок для ВПО». У його рамках планувалося допомогти переселенцям зробити їхні тимчасові оселі комфортними.

- Проте після того, як я побачила горе і відчай людей, котрі залишилися взагалі без даху над головою, вирішила змінити мету проєкту. Такі люди постраждали більше. Допомагатиму їм.

Після оприлюднень проєкту (в соцмережах, -Авт.) отримала багато заявок з усієї України. Та поки що вирішила обмежитися Чернігівщиною. Днями їду знайомитися з господарями, які втратили все. Вони зовсім опустили руки.

Про свій власний комфорт Юлія турбується менше за все. Вона давно переїхала в іншу квартиру, де теж потихеньку робить ремонт (українською, до речі, вже розмовляє так, наче виросла тут).

- Мені не горить. Головне - хвороба відступила.

Джерело: газета “Гарт” від 31.08.2023, Марія Ісаченко, фото з Інстаграм Юлії Дудишевої

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.