Наталія Ховдій вишиває з дитинства

Вторник, 24 Сентября 2024 17:56 | Просмотров: 1190

Корінна сосничанка Наталія Ховдій за фахом педагог, а точніше дефектолог. А у її житті є добра улюблена творча справа для душі - це вишивання. Наталія ще не ходила до школи і вже вміла класти хрестики на тканину. А з 25 років, перебуваючи у декретній відпустці, зайнялась цією справою конкретно. Вишиває все, а найбільше їй подобаються вишиті картини. Навіть декілька разів презентувала свої вироби на виставках у освітньому закладі, де працює, та на День Сосниці. Частина її робіт прикрашає оселі друзів, але більше їх у власному будинку. Подарувати майстрині свої вироби краще, ніж продати, та треба бути обережною: не всі люблять мистецтво. А Наталію воно надихає, заспокоює.

ПЕРШІ АЗИ ВИШИВКИ - ВІД МАМИ

Все почалось ще у 6 років. Тоді мама показала перші ази. А мама у Наталії була велика рукодільниця, все уміла: вишивала, шила, в’язала спицями і крючком. Донька ходила у школу в одязі, який створила мама.
- Колись у Сосниці був магазин галантерея і парфумерія і там продавались заготовки для вишивання. Так ось, тут мама купила мені першу заготовку, це була подушечка, розміром 50х50. Показала 2 хрестики, я спробувала, вийшло. Та ту подушечку я вишивала років 3. Але не закинула, мені це подобалось. Раніше було не таке яскраве муліне, нитки плутались. А нині дуже великий вибір якісних і ниток, і тканин. У Чернігові є спеціальний магазин, але я там практично не буваю, все замовляю через інтернет-магазини, - розповіла Наталія Ховдій.
З 25 років Наталія вишиває і нитками, і бісером.

ВСЕ ПОЧАЛОСЬ ІЗ РУШНИКА

- Висів у мене старий рушник, ще мама колись вишивала. Кольори вицвіли, вигоріли. Захотілось змінити його на новий, сучасний. Знайшла схемку, попросила свою колегу, вчительку трудового навчання Ніну Ветлицьку підібрати мені саме простеньке. Вона допомогла, дала мені пачку журналів із схемками - вибирай, що хочеш, - пригадує Наталія.
Вишивати по заготовках Наталія Михайлівна не любить. Більше вона працює по схемках: знайде, роздрукує і тоді сама рахує хрестики, підбирає нитки.

НАЙБІЛЬШЕ ЛЮБИТЬ ВИШИВАТИ КАРТИНИ

Сюжети різні. Зазвичай це квіти, тварини. Люди на картині - це принципове табу. На вишивання однієї картини, за словами майстрині, йде не менше 2-х і більше місяців, в залежності від розміру і складності. А ще коли є натхнення і вільний час. Буває, не бере голки в руки місяць, не хочеться. А ще у Наталії Михайлівни є така звичка: починати не одну, а декілька картин, три, а то і більше. Одній треба більше уваги, іншу бере, щоб відпочити,заспокоїтись, розслабитись. Але нема такої картини, про яку б майстриня забула чи залишила недошитою. А якщо майстриня помітила помилку, то обов’язково все розшиє і зробить правильно.
Найбільш дорога їй картина, яку вона вишила чоловікові на день народження. На ній все, що подобається мисливцю. Вона найбільша за розміром, яку вишила майстриня, - 1м на 80 см.
На цій картині 58 кольорів, половина з них - відтінки коричневого. Ця картина була представлена на виставці у День Сосниці і її хотіли купити, давали 5 тисяч, це тоді, коли зарплата вчительки не досягала і тисячі гривень. Але Наталія не продала, бо ж то подарунок чоловіку.
Якість картини залежить не лише від вміння вишивальниці, а і від якості матеріалів. Тому на цьому економити не можна.

ВИШИВКА - ЦЕ ДОРОГЕ ЗАДОВОЛЕННЯ, -

каже Наталія Ховдій. - Якщо дешево, то це примітивно. Тепер дуже багато видів ниток, тканини. Зраз вишивальниці перейшли на нитки айро, трішки раніше вишивали картини французькими нитками ДМС. Раніше вишивали по канві. Зараз рівно- мірка. Це на перший погляд звичайне полотно, але на ньому теж видні квадратики і коштує таке полотно півметра більше 200 грн.

І методика вишивки удосконалюється. Наталія освоїла вишивку, яка називається шовчики. Це елегантна мікроскопічна вишивка. На сорочках її важко застосовувати. Наталія нею користувалася при виготовленні новорічних іграшок.
А ще вона спробувала техніку, яка називається хардангер. її застосовують на серветках,схожа на колишні фіранки.
Тут потрібно порушити окрему тему: рамки і скло.

- Я замовляла рамку 20х30 см і заплатила 700 грн., - каже вишивальниця. - а ще плюс вишивка, то картина має коштувати дуже дорого. У Сосниці оформити рамку неможливо. Колись у магазині
«Валентина» був відділ для вишивки. І якщо треба було терміново, то можна було купити рамку. Якщо не бачив, як оформляють рамку професіонали, то можна сказати, гарно.
Я люблю досконалість і замовляю рамки у Львові. Майстер робить ще і художню домальовку, яка називається паспарту.

Продовжуючи фінансову тему, треба сказати, що багато йде і на матеріали.

Колись я починала із маленької коробочки, куди вміщались всі нитки, голки, тканина. А тепер у вітальні зайнята верхня шафа. Нижні Шухляди і стіл-тумба під телевізором. І роботи: які зберігаються у шухлядах, а більшість прикрашають кімнати.

ВИШИВКА, ЯК ЗАРОБІТОК

Щоб вишивка була не лише задоволенням, а й фінансовим заробітком - Наталії не вдається. Каже, щоб продати, треба знати кому. Не всі люди хочуть платити гроші за ручну роботу, бо не розуміються на цьому. Колись виставила на продаж доньчині 2 вишиванки, вона вдягала їх до 5 років і другу до 3 класу і лише на сцену та свята. Вони чисті, як нові. І ціну поставила всього 500 грн. Поцікавилось двоє людей, але ціна їх не влаштувала. А одягати просять, майстриня не відмовляє.

СОРОЧКИ ВИШИЛА УСІМ

Сорочки є у всіх членів сім’ї. Чоловіку вишила першому. Білу, такої ні в кого нема, бо сама підбирала візерунок, кольори. Поки була можливість, одягав, нині він у ЗСУ і вишиванка його чекає. Доньці вишила три, а четверту купила, бо не встигала вишити.
Є вишиванки і у Наталії: чорна та біла. Вже пошита сукня, але ще вишивати її не починала, бо перейшла на інший вид рукоділля.

ПЛЕТІННЯ ГЕРДАН З БІСЕРУ

- Це мені цікавіше і практичніше, - каже жінка. - Можна одягнути на будь-який одяг, буде по-сучасному і красиво. Тут все почалось з браслетика. Подивилась майстер-клас по інтернету, спробувала і захопилася. Купила перший набір, верстатик, і працюю. Багато вже моїх колег плетуть ґердани. Один в одного консультуємося.

ВИШИВКА І ВОЛОНТЕРСТВО — НЕВІД’ЄМНІ

Наталія Михайлівна вже 26-ий рік працює у Сосницькому НРЦ. Починала свою педагогічну діяльність у ДНЗ «Сонечко». Потім було скорочення і вона опинилася на обліку у центрі зайнятості. А у 1999 році її взяли вихователем у шко- лу-інтернат для глухих дітей з умовою, що буде навчатися. Вивчилася і стала вчителем-дефек- тологом. У навчальному закладі проходять її виставки.

- Ось нещодавно була ярмарка і я принесла дві диванні подушечки, ціну поставила 250 грн. Але наперед знала, що їх ніхто не купить. Закінчилась ярмарка, подушечки залишились і в той же день я у фейсбуці організувала благодійну акцію. Вже подушечка коштувала 10000 грн., один білетик - 50 грн. Власник подушечки знайшовся відразу. А виручені гроші я додала до тих, що зібрали на ярмарку.

Благодійництвом Наталія займається постійно. В основному у групі фейсбучних вишивальниць, яка діє досить давно, ще з часів, коли у моді у соціальних мережах були Однокласники. Тоді Наталію туди покликала одногрупниця, яка проживає в Західній Україні і в цій групі переважно майстрині звідти. Багато з них вже професійні. Ото вони разом організовують благодійні акції.

ВИШИВАНА КАРТА УКРАЇНИ

Через групу у соціальних мережах Наталія знайома з багатьма цікавими, творчими особистостями. Декілька років тому майстриня Тетяна Дяківнич ініціювала проект, за яким потрібно було вишити карту України. Причому кожну область вишивали місцеві жителі. Кожна область мала свій один колір. Наша була темно-синьою. Саквояж із величезним полотном, а також із всім необхідним: нитками, голками, ножицями подорожував областями України маршрутками, потягами, попутками. Наталія приймала цей саквояж і відправляла далі по маршруту, час був обмежений. Всю Чернігівщину повністю вишили сосничани.
- Пам’ятаю, це було взимку, перед Днем Валентина. Я забрала із маршрутки саквояж і принесла у НРЦ. Хто хотів вишивати - всі долучалися. А потім віднесла у музей Довженка і там вишивали працівники музею, діти із Сосницької ЗОШ І-ІІ ст., учасники народного аматорського фольклорного колективу «Криниці» і всі бажаючі со- сничани, серед усіх був і чоловік, який вміє і любить вишивати, Валентин Попченко. Було дуже весело, кри- ничани співали. А далі карта поїхала на Сумщину. Крайній був Київ і повернулась вишивана Україна у Скалу Подільську, де й зберігається дотепер, - пригадала Наталія Михайлівна.

Династія вишивальниць родини продовжується у доньці, яка вміє вишивати, інколи вишиває, хоч ще час великого захоплення вишивкою не настав, але все попереду.
Зберігайте традиції свого народу, майте захоплення, займайтесь творчістю, це ж так приємно і корисно.

Джерело: “Вісті Сосниччини”, Олена Кузьменко