Юрій Жбанов повертає до життя зламані гітари і вміє робити нові з нуля

Безсумнівно, йому дуже пощастило. Не кожному таланить так гармонійно поєднати роботу й захоплення всього свого життя. А кинашівцю Юрію Жбанову, керівнику гуртка «Гра на гітарі» у Борзнянському будинку дитячої та юнацької творчості, вдалося. Найперше тому, що чоловік - справжній фанат музики, а точ­ніше - гітари. Лише взявши інструмент до рук, він може розпові­сти про його вік, визна­чити породу дерева, з якого гітара зроблена. Він може повернути до життя стару, поломану «шестиструнку» й знає, як зробити інструмент «з нуля» власноруч. А кілька таких відремон­тованих гітар поїхало на замовлення, куди б ви думали, на фронт - підтримувати бойовий дух наших захисників.



Музичний майстер

До нього нерідко по­трапляють старі гітари або навіть й лише час­тина інструменту. Як то кажуть, земля чутками повниться, ось і несуть люди, що вдома мають. У когось сам гриф за­лишився, у іншого ін­струмент просто лежить без діла. А якісь майстер знаходить і купує сам. «Старих гітар у гарному стані зустрічається мало, але ремонтові піддається все. Ось цей інструмент, якому більше 50 років, розібраний, непофарбо- ваний лежав нікому не­потрібний, - бере до рук одну з гітар Юрій Васи­льович. - Комусь було не шкода його навіть вики­нути, я ж відреставрував.

Гітару я можу вигото­вити власноруч, від «А» до «Я». А колись, біль­ше 30 років тому, навіть подумати не міг, що ін­струмент майстер може зробити без усіляких верстатів, як кажуть, на коліні. Допоки у кінці 80-х років не потрапив на ро­боту на Чернігівську фа­брику музичних інстру­ментів і не побачив весь процес їх створення. Тоді мені пощастило позна­йомитися з Олександром Шльончиком, майстром народної творчості, удо­стоєним численних від­знак та медалей. Я бував у його будинку, бував у майстерні, ми розмов­ляли, я грав на гітарі... Фактично він був моїм першим учителем, який показав, як власноруч виготовити інструмент.

Свою першу гітару

я робив 8 років. На ній і вчився, йшов шляхом спроб і помилок. А ось наступна вийшла вже за два місяці. З часом і навички столярства вдо­сконалилися, і верстати деякі собі зробив. Зараз вдома стоїть гітара, одна з останніх виготовлених, яку робив на конкурс му­зичних майстрів пам’яті Олега Стефанюка, став­ши там дипломантом. Є й деякі експерименталь­ні інструменти. Чесно кажучи, дерева я купив гітар на 16, але зараз немає зору, щоб стільки зробити».

«Важко уявити, як із міцного дерева можна зробити такі плавні гітар­ні вигини.», - вирвала­ся вголос думка.
«Коли ви доводите дерево до товщини у 2 мм, то під дією пари воно набуде будь-яких форм, - посміхається співрозмовник. - Най­більш звукові, «музичні» дерева, з яких виготовляються гітарні деки, це - сосна, ялина, кедр. По бідності можна й з липи зробити. Але головне, щоб дерево росло в певних умовах, на просторі, щоб стов­бур був рівним. А тоді вже час покаже, хороше чи погане дерево обрав май­стер. Погане перетвориться на потерть, а хороше стане міцним. Є в мене одна така гітара, їй років 130, не менше. Ко­лись, через свою недосвідченість, я вирі­шив її обновити. Верхній шар зняв, а під ним виявилося дерево тверде, як камінь.

Музичні інструменти, як і твори мисте­цтва, чим старіші - тим краще звучать. Чому? Бо в дереві вже закінчуються всі реакції, висихають смоли, відкриваються пори, що й покращує звучання, у кожно­го інструменту - своє, неповторне. Ось, наприклад, гітара Sabionari. Мало хто знає, що її ще у 1679 році вигото­вив Антоніо Страдіварі, адже його ім’я більше асоціюють зі скрипками, їх він зробив майже ти­сячу, більше 600 скрипок збереглося до наших днів. Але майстер робив і віолончелі та гітари, яких було набагато менше. Гітар Страдіварі збереглося лише 5. І лише на Sabionari можна зіграти, тож це на­віть складніший та більш рідкісний інструмент, ніж скрипка Страдіварі».



Для підтримки бойового духу

Через руки Юрія Васильовича про­йшло багато ін­струментів, які отримали від нього дру­ге життя. А минулого року до майстра «шестиструнки» прийшли особливі від­відувачі.
«Я спочатку навіть не знав, що вони військові, - згадує зустріч чоловік. - Спи­тали, чи маю гітари на продаж. «А яка потрібна?» - цікавлюся, бо зазвичай у мене шукають інструмент для дитини, яка хоче вчитися грі на гітарі. Показав, що мав, а вони кажуть: «Ця на «перед­ку» згодиться!»

Потім і дзвонили, мовляв, «Завтра їдемо, потрібен інструмент». І я за день мусив швидко зібрати гітару докупи. За­галом мені вдалося передати на фронт чотири інструменти. Коли вже мої скінчи­лися, я звернувся до директора нашого Будинку дитячої та юнацької творчості за допомогою. Оксана Михайлівна за­пропонувала через соціальні мережі ого­лосити про збір непотрібних, несправних гітар, які я б уже довів до ладу. Насправ­ді нашим хлопцям на фронті не потрібні нові, дорогі інструменти. Адже у бій із со­бою вони їх не беруть. А повернутися на позиції, буває, не мають можливості, тож гітари десь так і залишаються. Тому за інструмент у мене запитують постійно, тільки запити ці - хвилеподібні, залеж­ні від ситуації на самому фронті. Зараз, коли наші йдуть у наступ, у мене навпаки - затишшя, бо хлопцям не до гітар. Поки доводжу до ладу ще одну, струни лише залишилося знайти і за тиждень вона буде готова. Це - для мого колишнього учня. Він зараз десь біля Бахмута. Я не знаю, у яких він військах і чи живий вза­галі. Але хочеться якось передати йому цей подарунок. І щоб він неодмінно на ньому зіграв».

Марина Гриненко, "Вісті Борзнянщини"

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.