Малодівицька селищна голова Олена Журавель: «Ми вистояли, не зламалися»

Малодівицька селищна голова Олена Журавель на­родилася і виросла в Петрівці. З 1994 року проживає в Ма­лій Дівиці. Тут знає кожну родину і кожну людину, адже в органах місцевого самоврядування Олена Петрівна вже 27 років - спочатку працювала спеціалістом-землевпорядником у Малодівицькій селищній раді (отримавши відповідну освіту у Національному університеті водного господарства і природокористування).



У 2015 році була обрана головою Малодівицької се­лищної ради, у 2017 - вперше стала головою щойно ство­реної ОТГ, нині займає цю посаду вдруге. Вже тричі «пере­жила» вибори і - перемагала. Завдячує людям за те, що вірять в неї. Довіра до неї виправдана - за ці роки одно­сельці і жителі громади побачили її справжню - як вона вміє працювати, захищати інтереси людей і дбати про кожного з них.

Вона - господиня аж 12 сіл (Мала Дівиця, Перше Трав­ня, Новий Лад, Шевченка, Товкачівка, Обичів, Радьківка, Заудайка, Велика Дівиця, Петрівка, Дмитрівка, Світанко­ве), в яких проживають більше чотирьох тисяч мешканців. У п'яти з них лише по 9-20 дворів і по 30 мешканців. Але це не зменшує проблеми населених пунктів, а лише посилює.
І їх потрібно вирішувати.
Вона - мати для всієї громади, берегиня, рідна людина, яка завжди підтримає, допоможе і...обійме. Бо знає май­же кожного на ім'я і в обличчя, знає бабусю, дідуся, батьків, історію кожної родини, бо вона тут - своя, давно знайома, тут закопана ії пуповина, тут рідні могили.

«МИ ВИСТОЯЛИ, НЕ ЗЛАМАЛИСЯ...»

Розмовляємо з пані Оленою про те, що було рік тому, про те, з чим їй та її команді довелося зіштовхнутися у лю­тому 2022 року.

.На владу в громадах одночасно з повномасштабним російським вторгненням 24 лютого 2022 року лягла кри­тична відповідальність. Представники на місцях, в разі потреби, мали забезпечити евакуацію, або ж - відносно нормальне життя і безпеку тих людей, які залишаються в умовах обстрілів, сірої зони чи окупації.

Не секрет, що органи місцевого самоврядування по всій країні не були готові до роботи в умовах воєнного стану, в умовах неочікуваної російської агресії. Готових сценаріїв не було ні в кого, рецептів - теж, звичайні, налагоджені ра­ніше алгоритми дій не працювали. Війна вмить зруйнувала всі процеси, звичні справи і плани.

Дякувати Богові, до евакуації в Малій Дівиці не дійшло, говорить пані Олена, хоч ворог був поруч і міг будь-якої миті зайти на територію громади. Ніхто з представників влади, депутатів не збіг, не злякався, не виїхав поспіхом - всі залишалися на своїх місцях з наляканими розгубле­ними людьми. Олену Петрівну хвилювало найголовніше, як заспокоїти людей, як їх рятувати, годувати, зберігати їм життя і здоров'я? Потрібно було обрати найоптимальніші варіанти, напрацювати якусь стратегію і робити справу, якою обдарувала її доля.

Всі мешканці громади були забезпечені хлібом, а це те найнеобхідніше, без чого людина не може жити. Підвози­ли також молоко, медикаменти для Центру первинної ме- дико-санітарної допомоги, дитяче харчування. На прохання сусіднього села Галиці (ворог там був, як у себе вдома) допомагали і їм хлібом, зв'язавшись з нашим Прилуцьким хлібозаводом. Намагалася зробити так, щоб всі установи, по можливості, працювали, щоб крамниці мали якийсь за­пас товарів.

Олена Петрівна разом з командою зробили все, що змог­ли, і навіть більше, щоб підтримати життєдіяльність грома­ди в умовах воєнного стану. Громада достойно пройшла через труднощі і проблеми перших місяців страшної війни, загартувалася. І влада, і люди багато чому навчилися, при­звичаїлися до нових умов.

Навчилися не панікувати, зберігати спокій і працювати при відключеннях світла, повітряних тривогах, під загрозою ракетних обстрілів, які можуть початися будь-якої хвилини і принести з собою смерть та руйнування...

У цей складний час своє плече громаді підставили інвес­тори, які допомагали транспортом, пальним для територі­альної оборони, допомагали вирішувати всі питання життє­діяльності селища і сіл.

Слова щирої вдячності Олена Петрівна висловила на адресу ТОВ «АГрОкіМ», ТОВ «Наташа Агро», ТОВ «Друж­ба Нова» , ТОВ «Агрофірма «Прилуцька» , ФГ «Едельвейс», ФГ «Волошин-Агро», ТОВ « Прилуки-гарантбуд» , ТОВ ЗМД «Базис», ТОВ «Крок-УкрЗалізбуд», ТОВ аПк «Агросвіт», приватних підприємців Дмитра Правдивця, Миколи Хлипніча, Олександра Копки, Олександра Бардакова, Віктора Копки, Сергія Сидоренка, Олександра Свистуна, Романа Шанька, Петра Копки, Тараса Мойсеєнка.

Селищний голова також щиро подякувала всім небайду­жим мешканцям громади, які допомагали, хто чим міг, подя­кувала працівникам комунальних закладів громади, які кожен на своєму місці злагоджено виконували поставлені завдання. Дуже важко було б працювати без тісної співпраці з Черні­гівською ОВА та Прилуцькою РВА:

- Щиро дякую Вячеславу Чаусу та Володимиру Чернову за надані генератори, які так необхідні для забезпечення безперебійної роботи наших закладів, за велосипеди для наших соціальних працівників, за станцію супутникового зв’язку «Starlink» , завдяки якій працівники селищної ради та відвідувачі пункту незламності під час відключень світ­ла мають доступ до мережі Інтернет .

У 2022 році була проведена значна робота по облаш­туванню укриттів у Малодівицькій школі, Товкачівському, Обичівському, Дмитрівському та Великодівицькому будинках культури. Приміщення були відремонтовані, приведені до належного стану і для них було придбано вогнегасники, ліхтарі, обігрівачі, контейнери для харчових продуктів, виконано роботи по заміні електропроводки. Особлива увага приділялася укриттю в опорній Малодівицькій школі, де було встановлено унітази, умивальники, відновлено водопостачання та каналізацію.

З початком війни на території ОТГ знайшла прихисток 331 внутрішньо переміщена особа з Харківської, Луган­ської, Донецької, Херсонської, Запорізької областей, з міст Києва та Чернігова.

Всі вони були забезпечені житлом, одягом, продуктами, і звичайним людським теплом, бо, втікаючи від війни, пере­жили багато страшного. Не буває чужої біди, а нині - маємо одну біду на всіх.

За минулий рік селищна рада 33 рази отримувала благо­дійну допомогу від різних надавачів. І її потрібно було спра­ведливо розподілити між пільговими, вразливими категорі­ями громадян, дітьми, інвалідами. При селищній раді було відкрито три пункти незламності.

Неодноразово організовувався збір продуктів харчування і теплих речей для воїнів ЗСУ (38 чоловіків та хлопців ОТГ служать у Збройних силах України). Працівниками культу­ри та місцевими самодіяльними артистами було проведено декілька благодійних концертів на підтримку нашої армії у селищі Мала Дівиця, в селах Петрівка, Велика Дівиця, Дми- трівка, Обичів, Товкачівка. Зібрали біля 80 тисяч гривень.

Громада, як і всі інші в країні, і досі живе в умовах воєн­ного стану. Тому, вважає голова, треба бути готовими до будь-яких викликів, до будь-яких ситуацій - жити без світла, газу, зв'язку. Критична ситуація стала чудовою можливіс­тю оцінити спроможність та силу органів влади та впевнить­ся в тому, що реформа децентралізації виправдала себе.

- Ми вистояли, не зламалися...Чим сильніші місцеві гро­мади - тим сильнішими є оборона країни та допомога ар­мії, - впевнена пані Олена. - Вірю, що саме місцеві грома­ди, такі як наша, повинні зіграти свою важливу роль і під час цієї страшної війни, і під час відновленні та відбудові України після перемоги.

«ПОРЯДОК - ПЕРШИЙ ЗАКОН НЕБЕС...»

Головне завдання, які поставила селищний голова перед своєю командою - поєднати інтереси людей, держави та бізнесу, допомогти кожному членові громади більш-менш благополучно пережити війну.

До війни команда працювала над створенням нових ро­бочих місць, над залученням інвестицій, бо за рахунок
збільшення надходжень завжди можна підвищувати якість життя.

Під час війни про інвестиції можна й не мріяти, а жити по­трібно на ті гроші, які сплатили до бюджету селищної ради наші платники податків. Очільниця ОТГ щиро вдячна всім добросовісним платникам, які, незважаючи на тяжкий воєн­ний час, вчасно вносили всі необхідні платежі.

Але ж, крім доходів, є і видатки. Тому до розумного ефек­тивного розподілу бюджетних коштів голова і депутати ОТГ підходять вдумливо і раціонально.

Основні витрати бюджету за минулий рік були спрямовані на соціальний розвиток села, на те, щоб забезпечити жит­тєдіяльність освітянських, медичних, культурних закладів громади, на соціальний захист населення та благоустрій.
На території громади функціонує Центр первинної ме- дико-санітарної допомоги, до складу якого входять амбу­латорія селища і 4 ФАПи, розташовані в селах, а також - тимчасові медичні пункти, де проводиться виїзний прийом громадян медичними працівниками. Війна не залишає ніко­го без хвороб, і їх потрібно вчасно лікувати.

Весь час без вихідних працював і Територіальний центр соціального обслуговування, який має три відділення - ден­ного перебування, стаціонарного догляду, допомоги вдома. Є у них і станція швидкої допомоги.

- В ці тривожні часи особливого піклування потребують люди похилого віку, самотні, інваліди, багатодітні родини, - стверджує пані Олена. - Люди найбільш вразливих кате­горій отримали пільги на оплату житлово-комунальних послуг, послуг зв’язку, проїзд залізничним транспортом...

На даний час відновлено Програму пільгового проїзду автомобільним транспортом і укладено договір із переві­зником, який здійснює маршрут Прилуки - Бажанівка, у най­ближчому майбутньому планується укладання договору на маршрут Прилуки — Обичів.

Відновлено дію Програми підтримки народжуваності, і матусі щойно народжених немовлят отримають після по­логів по десять тисяч гривень.

На території громади діють 4 загальноосвітніх шко­ли, 4 дошкільних навчальних заклади та Малодівицький міжшкільний навчально-виробничий комбінат.

Слід зазначити, що 50,9 % коштів із селищного бюджету спрямовано на фінансування освітньої галузі.

При прийнятті селищного бюджету було встановлено вартість харчування у шкільних та дошкільних закладах гро­мади на рівні 20 гривень на день. Водночас було окресле­но перелік тих, хто буде харчуватися безкоштовно: це учні 1-4 класів, діти з малозабезпечених родин, чорнобильці, діти-сироти, діти учасників бойових дій та батьки яких за­гинули під час виконання службових обов'язків у зоні про­ведення бойових дій, діти - інваліди, діти з числа ВПО, а також діти з тих родин, які опинилися в складних життєвих обставинах.

Відповідно до селищної програми підтримки обдарова­ної молоді переможцям обласних та районних предметних олімпіад, різноманітних творчих та інтелектуальних конкур­сів були вручені грошові премії на суму 27 350 гривень.
На жаль, через військовий стан трішки призупинилося культурне життя громади. Робота відновилася, коли вони почали проводити благодійні концерти на підтримку ЗСУ. Потроху почали виводити працівників культури з вимуше­ного простою. Але і під час нього культпрацівники з метою збереження культурної спадщини записували старовинні пісні, знімали кліпи, викладали їх у соціальні мережі, і ба­гато користувачів мережі є їх прихильниками і шанувальни­ками...

В усьому потрібен порядок: війна - війною, а твоя домівка має бути чистою і охайною. Комунальні підприємства, які функціонують на території громади, працюють та вико­нують усі притаманні їм функції: займаються ремонтом водопровідних мереж, вивозять сміття від садиб громадян, обкошують обочини доріг, чистять сніг, також займаються ремонтом доріг.

- Порядок - перший закон небес, - говорить пані Олена. - Щоб щось почало рухатися, нарешті вбийте для початку перший цвях...

На території громади діє місцева пожежна охорона, де працюють 10 місцевих мешканців і яка обслуговує насе­лені пункти Малодівицької селищної ради та Білорічицький старостинський округ Сухополов'янської сільської ради. Протягом минулого року нею було здійснено 56 виїздів на пожежі, ліквідацію аварійних ситуацій та навчання...

Це лише частина справ, якими займається селищний го­лова, бо неможливо розповісти про всі проблеми, радощі і труднощі її складної і відповідальної посади. Але під час нашого двогодинного спілкування я впевнилася, що пані Олена впливає абсолютно на всі процеси життя громади - вирішує, організовує, аналізує зроблене, пропонує нові ідеї.
І це гарно, бо частенько буває так, що представники влади у 99% випадків живуть у своїх паралельних світах, які такі далекі від того реального світу, в якому живуть люди.

МАТРІАРХАТ МАЛОДІВИЦЬКОЇ ОТГ

В просторому затишному кабінеті Олени Петрівни все з відтінком смаку - колір стін, меблі, жалюзі, картини. Навіть численні «золоті» кубки переможців на полицях (вони - за перемоги місцевої футбольної команди «Дівиця», якою вона пишається) гармонійно вписалися в цю красу і затишок.

Розмовляємо про життя-буття. Про громаду, яка скла­дається з таких різних за характером і долею людей, але кожного з яких їй потрібно зрозуміти. Вони ідуть зі своїми проблемами до неї у селищну раду, дзвонять в будь-який час, чекають біля хвіртки її домівки. Вихідних немає, чу­жих проблем немає: всі їх проблеми - її проблеми.

Розмовляємо про війну і нашу віру в перемогу, про життя і смерть, до якої ніяк неможливо звикнути. Вони вже ховали воїнів, наших захисників, що полягли на полях війни, і це завжди боляче і страшно.

Її вразила недавня смерть ще зовсім молодої 37-літньої жінки, яка померла після важкої хвороби. Залишилися чо­ловік і 15-річна донька, і вона з болем розповідає про це.

Але ж життя продовжується, незважаючи на війну і смерть. І жити потрібно. І в цьому складному тривожному житті є й радощі.

Вона з теплотою та вдячністю говорить про свою команду однодумців - про депутатський корпус і виконавчий комітет, про колег з селищної ради, про старост (в ОТГ 4 старостинських округи), про керівників установ і закладів. Вияв­ляється, що всю владу в ОТГ «захопили» жінки і «рулять»! Три старости з чотирьох - жінки. Директор Центру ПМСД , директор Територіального центру соціального обслугову­вання , комунального підприємства - жінки на всіх ключових посадах. У них навіть пожежною частиною керує жінка!

Хоч без чоловіків ці сучасні українські амазонки не обхо­дяться - вони співпрацюють з ними, шанують їх.

На запитання, в чому ж секрет успіху та надбань, які має ОТГ за роки існування, Олена Петрівна відповідає так:
- По-перше, завдяки добрій команді управлінців. По-дру­ге, у довірі людей, а також в тому, що вони відчули свій вплив на розвиток території, на якій живуть. Вони самі вирішують, що робити у першу чергу. А не як раніше - си­діли і чекали, що скаже район... Працюємо всі, бо це - наша мала батьківщина, за якою стоїть велика батьківщина...

Бачу гарний букет прекрасних троянд, виявляється, що він від колег. І, виявляється, що саме в цей день пані голові була вручена Подяка від голови Верховної Ради за підпи­сом Руслана Стефанчука. «За значний особистий внесок у соціально-економічний розвиток регіону, розбудову місце­вого самоврядування, активну громадську діяльність.». Це зовсім випадково, що її вручили в день нашого приїзду до Малої Дівиці, про це з нас, журналістів, ніхто не знав і ні­хто цього не чекав. А втім, всі випадковості - не випадкові.

Що ж, вона заслуговує на нагороди і шану. Тут її робота, її доля. Тут її береги і обереги, її земля, її громада. Люди, яких вона любить. і вона нікуди ніколи не поїде зі своєї Малої Дівиці - ні до Варшави, ні до Лондона.

У кожного - своя доля. Хтось живе у великому гомінко­му мегаполісі, хтось - у невеликому селищі, далекому від яскравого світла вітрин і дзвона трамваїв. Але тут так яскра­во світять Чумацькі зірки і так солодко пахнуть настурції! І вона — щаслива.

Бо Господь Бог вирішив поселити її саме тут і доручив саме цю справу! Щодня, разом з односельцями, з жителями сусідніх сіл, вони без гучних слів та промов пишуть свою сторінку новітньої історії України. І як це прекрасно, що в нашій країні достатньо професійних, кваліфікованих, кре- ативних, відданих своїй справі жінок з великим досвідом і щиросердним серцем! І гарно те, що одна з них стоїть на чолі Малодівицької громади!..

На щастя, їй вдалося установити баланс між сім'єю та ро­ботою, і вона вдячна чоловіку Олегу Васильовичу та його батькам Лідії Олексіївні та Василю Івановичу за допомогу та підтримку, за надійний тил...

Щоб керувати такою великою громадою, потрібно бути сильною. Але ця сильна жінка, яка майже не вміє плакати і жалітися, інколи плаче над віршами про кохання непере- вершеної Ліни Костенко. А коли відчуває, що потрібно при­йняти якесь дуже відповідальне виважене рішення, - їде до отця Петра у затишну Радьківську церкву, яка відчинена на­віть і вночі. А коли дуже втомлюється, то знаходить годин­ку, щоб вив'язати гачком нову шаль. І щоб врятуватися від печалі, телефонує своїй донечці Яні - вона зігріє її серце, і прожене несподівану печаль.
Ось така вона, ця дивовижна жінка Олена Журавель.

Джерело: газета “Прилуччина” та “Прилучаночка” від 09.03.2023, Лілія ЧЕРНЕНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.