76-річна тренерка Надія Таратухіна — кумир багатьох менян

Про те, що за підсум­ками 2022 року Надія Таратухіна посіла перше місце в рейтингу тренерів Чернігівщи­ни, стало відомо не­вдовзі після того, як її вихованці (віком 13-16 років) повернулися додому в Мену з цьо­горічного — січнево­го — чемпіонату на­шої області, який про­ходив у Броварах. Там вони вибороли 16 ме­далей: 6 золотих 7 срібних і 3 бронзових. Надія Таратухіна — одна з двох їхніх тре­нерів. Друга — Ірина Терпицька.



На фото Надія Петрівна з колишньою вихованкою — чотириразовою паралімпійською чемпіонкою Оксаною Зубковською

Надії Петрівні 76 років. 52 з них вона незмінно на тренерській роботі в Менській ДЮСШ — відко­ли приїхала сюди працювати після закінчення факультету фізвиховання Черкаського педінституту. Усе життя — свідчення того, як ба­гато можна досягти без зв’язків і протекцій, покладаючись тільки на власні сили.

Вона народилась у Черніго­ві. Батьків не пам’ятає: вони бу­ли репресовані в кінці 40-х. У ран­ньому дитинстві замість тата з ма­мою були вихователі Краснохутірського дитбудинку, у шкільні ро­ки — вчителі Черешенської школи-інтернату. Один із них — учитель фізкультури, у минулому бок­сер, Василь Афанасенко — зара­зив свою ученицю не тільки спор­том, а й волею до перемоги. Уже з 8-го класу вона брала участь у чем­піонатах України з легкої атлетики (найкращих результатів досягала у штовханні ядра та метанні диска). Готувалася до змагань самотужки — тренерів в інтернаті не було. За­позичувала — по крихтах — техні­ку виконання у провідних спортс­менів, яких показували в коротких сюжетах кіножурналу «Радянський спорт». Запам'ятовувала фраг­менти їхніх виступів і безліч разів повторювала. У студентські роки можливостей стало більше. А з ни­ми й перемог.


Працюючи в Мені, Надія Таратухіна у 1973 році стала першим серед жінок Чернігівщини май­стром спорту СРСР із легкої атле­тики, а в 2012-му заслуженим тренером України.



Надія Таратухіна на змаганнях зі штовхання ядра, 1973 рік


Серед її вихованців минулих років — чотириразова паралімпійська чемпіонка зі стрибків у до­вжину Оксана Зубковська. Серед недавніх — теж претенденти на олімпійські п’єдестали. Один із них — Станіслав Чирва. У 2020-му на Чемпіонаті України з легкої атле­тики серед юнаків 2005-2006 ро­ків народження Станіслав устано­вив новий рекорд Чернігівської області в метанні диска (з результатом 50 м — рекорд України в такій віковій категорії тоді був 60,58 м).


- На таку відстань диска ще не метав жоден спортсмен цієї вікової категорії за всю історію легкої ат­летики Чернігівщини, — з гордістю сказала тоді Надія Петрівна, про­рокуючи своєму вихованцю май­бутні спортивні досягнення.

І не помилилася. Одне з остан­ніх було минулорічного вересня — перемога на Чемпіонаті України з легкої атлетики серед юніорів. Це був тільки перший місяць навчання Станіслава у Київському спортив­ному коледжі імені Івана Піддубного, а підґрунтя перемоги було за­кладене в Мені.

Ангеліні Шепель усього 14, а вона вже дворазова чемпіонка України у штовханні ядра. Слід за­значити, що на чемпіонатах Черні­гівської області вихованці Надії Таратухіної в основному виборюють перші та другі місця.

На жаль, здобувати спортив­ні перемоги деяким із них зава­дило повномасштабне вторгнен­ня рф — сім’я Надії Лактюшиної (чемпіонки України з бар’єрного бігу) виїхала до Швеції, Вікторії та Юрія Майстренків — до Львова, а брат і сестра — дуже перспек­тивні легкоатлети (зі стрибків у висоту).


- Зараз Надія Петрівна пра­цює в Чернігівській обласній ди­тячо-юнацькій спортивній школі - на щастя, на базі Менської ДЮСШ. Тож до плеяди чемпіонів, яких вона вже виховала, і далі додаватимуть­ся наші, менські. Це — людина-легенда, — говорить про тренера на­чальник сектора фізичної культури і спорту Менської міськради Олек­сандр Карпенко — У неї надзви­чайна харизма і сталева воля.


Схоже доводилося чути й від інших менян. Деякі (особливо ко­лишні вихованці тренерки) гово­рили про неї як про кумира — із за­хопленням і детально: як підніма­ється до себе (після смерті чолові­ка живе із сином) на третій поверх ступаючи через сходинку, а ранок починає із шахів (грає і з сином, і сама із собою), з розтяжок та від­жимань, а ще — не визнає мобіль­них телефонів.

- Вони - перший ворог дитя­чого здоров'я, - переконує. На­томість захоплює учнів (наймо­лодші — 4-класники) спортом. Ненав’язливо і без обіцянок легких перемог:

- З кожною дитиною треба го­ворити, щоб вона усвідомила, для чого їй легка атлетика.

Для неї ж спорт завжди був си­нонімом самого життя. Він учив не здаватися і давав натхнення. То­му вона і в 76 не лише затребува­на і шанована як фахівець, а ще й найкраща.


Джерело: газета "Гарт" від 02.02.2023, Марія ІСАЧЕНКО, фото з сайту "Сусіди-Сіті"

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.