Більше сотні пар валянків пошила сосничанка Тетяна Авраменко для бійців

Почала шити ще узимку 2014 року на замовлення волонтерів із села Чорнотичі. Тоді пошила сотню пар теплих валянок. Тканину привозили во­лонтери. Нині знову взялась за цю кропітку роботу і знову на прохання во­лонтерів з нашої громади.



Тетяні Андріївні пішов 72-ий рік. Вже і рукам важко, і зір слабшає. До того ж пошиття валянок - це трудомістка ро­бота. Добре, що машинку купила тоді, як розпродували обладнання у побуткомбінаті, вона асовська, шиє і шкіряні куртки, і джинсові. Майстриня радіє з того, що може бути корисною, що вно­сить свій великий вклад у наближен­ня перемоги. Вона відкладає всі люд­ські замовлення і в першу чергу шиє для бійців ЗСУ. Замовлень дуже бага­то. Тільки пошила 15 штук на одне за­мовлення, вже інше, а на черзі ще два. Швидкій роботі заважають перебої у електропостачанні. Але коли і нема світла, Тетяна Андріївна не сидить без діла - кроїть, настилає. А тільки увімкнулось світло, відразу до маши­ни.

- Одного дня, думаю, нема світла у 8 годин вечора, ляжу раніше спати, рані­ше прокинуся. Тоді через півгодини загорілося. Скочила з постелі і до маши­ни. Шила поки було світло, до півночі. Тоді лягла, а о 4-ій ранку прокинулася, нема світла, прилежала, а о 5-ій загорі­лося, швиденько за машину, - так про свій день розповідає майстриня.

Сусідки не забувають навідатись до подруги. Але Тетяна Андріївна з ними не сидить. Чує, які вони новини розпо­відають. Буває, що їй допомагають по­роти пальту, шуби, буває обрізки по­вбирають, а інколи і смакітками при­гостять, бо, кажуть, їй ніколи виварю­вати. Справді, господиня варить для себе каші, м'ясця притушить, аби було що перехватити та ще провідати свою ятровку, яка живе через хату і їй нікому допомогти. Не забуває про матір і доч­ка. Зварила захолоду і несе матері.

Для Тетяни Андріївни шиття - це най­улюбленіша робота. Коли береться за діло, а чи просто розповідає, очі ся­ють. Та що там казати, горять. Буває, втомиться, каже сама про себе: все, не буду вже шити. А тоді відпочине і не може далі лежати без діла, береться за діло - така вже вона працелюбка.

Шиттю віддала 36 років, 24 з них про­робила у побуткомбінаті, 12 у швейно­му цеху (ДОК). І це при тому, що ніякого училища не закінчувала.

У Сосницю на роботу Тетяна приїхала разом зі своїми подружками ще не було і 18 років. Після рідної Поліської школи вона два роки працювала у колгоспі прибиральницею та посиль­ною. А коли однокласниці закінчили Волинківську десятирічку і збирали­ся їхати до райцентру, дівчина теж ви­рішила покинути село. У Сосниці їх зу­стріли не дуже привітно - куди б не піш­ли влаштовуватись на роботу, скрізь відмовляли неповнолітнім. І тільки у Сосницькому сирзаводі взяли дівчат. Але робота фізично була дуже важ­кою. Два роки поробила тут і вирішила шукати іншої. На швейно-галантерей­ній фабриці, куди звернулась дівчина, їй відмовили, не було вільних місць, але порекомендували йти у побуткомбінат. 5 місяців дівчина вчилася швей­ній справі у майстра. Оце і вся наука. Але цього було достатньо, щоб стати гарною швачкою, яка пізніше сама на­вчала молоде покоління, яке приходи­ло до неї на практику.

У побуткомбінаті Тетяна зустріла свого коханого чоловіка Григорія. Він працював наладчиком. Привів моло­ду дружину до своєї родини. У одній хаті жило три сім'ї - мати, батько; брат з дружиною і сином, а також Григорій і Тетяна. Жили дуже дружно. Пізніше брат з сім'єю придбав власне помеш­кання і перейшли туди, а молоді за­лишились з батьками, разом прожили 20 років. Зростили дочку, яка вже має свою сім'ю.

Подружжя Авраменків - майстри шиття і лозоплетіння. Чоловік робив стільці, санки. Він працює у веранді, дружина - у хаті - щоб один одному не заважати. Щодня до них йшли люди, кому сплести якусь річ, кому підруби­ти штани чи пошити щось.

- За день менше п'яти замовників не було, - пригадує Тетяна Андріївна.
Влітку більше часу займали горо­ди, господарство, адже обробляли по 50-60 соток землі вручну. Разом Авраменки прожили в мирі і злагоді 49 років, трішки господар не дожив до зо­лотого весілля.
Крім шиття, Тетяна Андріївна виро­щує розсаду для себе, дітей та ятровки. Любить, щоб у городі все було. Тому влітку є чим посмакувати: і ма­лина, і полуниця, помідорчики і огірки. Без роботи жінка ніяк не може прожи­ти. Така вже в неї натура. Якщо робить якусь роботу, то тільки добросовіс­но. Тому і клієнтів має багато, і дружно живе з сусідами - яка сама, такі і люди її оточують. Разом переможемо!

Джерело: газета “Вісті Сосниччини” від 08.12.2022, Олена КУЗЬМЕНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.