Від церковно-парафіяльної до восьмирічної. 130 років Червонопартизанській школі № 2

Четверг, 29 Декабря 2022 15:18 | Просмотров: 4956

Розвиток освіти у Володьковій Дівиці був тісно пов'язаний із загальносуспільними процесами, які відбувалися в Україні. Однією з найпоширеніших форм навчання дітей були початкові школи, які існували при храмах. Їх ще називають парафіяльними. Ці школи продовжували розвивати традиції давньоруських шкіл, які також відкривалися при церквах, куди дітей віддавали у такому ж самому віці.

У ХVІІ столітті у Дівиці було два храми: Богоявленський і Миколаївський, які були осередками не тільки духовності, а й писемності та освіти у селі. Саме при них існували школи. Це були невеличкі навчальні заклади, де дітей вчили читати, писати, співати, використовували більш індивідуальні методи роботи з учнями. Заняття проходили в церкві, або в помешканні дяків чи когось іншого, хто навчав дітей. Для навчання грамоти і письма користувалися граматиками Лаврентія Зизанія, а для читання використовували Часослов і Псалтир.

За даними полкових ревізій у Ніжинському полку в 1747 році значилося 215 шкіл, серед яких і Дівичанські. Парафіяльні школи зіграли велику роль у розповсюдженні знань серед населення. Як свідчать різні документи тих часів, знання письма в нашій країні було найпоширенішим, у порівнянні з іншими державами.

У боротьбі з безграмотністю серед населення важливу роль зіграли недільні школи, але чутки про те, що всіх, хто навчився грамоти запишуть у рекрути, спричинили відтік із шкіл. У зв’язку з цим архієпископ Чернігівський і Ніжинський Філарет (Гумілевський) запропонував священикам оголосити про відкриття недільних шкіл по всіх церквах. Так у 1861 році розпочала діяльність недільна школа при Богоявленській церкві, а у вересні цього ж року священик Амос Ячницький отримав від владики Філарета благословення і подяку за оперативність виконання рішення. На подарованій князем Михайлом Павловичем Голіциним землі у 1862 році звели окреме приміщення для школи з двома кімнатами, з маленькими сіньми та коміркою. Для облаштування використали 45 рублів сріблом із церковної скарбниці. У 1866 році у школі навчалося 28 учнів віком від 7 до 16 років.

Після земської реформи 1864 року були створені земства, які завідували освітою, медициною, будівництвом доріг та іншим. Саме в 1868 році земство звернуло увагу на освіту у Володьковій Дівиці, тоді ж Богоявленська недільна школа була реформована у земське однокласне народне училище. До 1878 року земська школа лишалася у старих приміщеннях, аж поки не завершилося будівництво нової будівлі для школи біля базарної площі.

За більш ніж сто років дерев’яна Богоявленська церква поступово втрачала свою первозданну красу, тому опікунська рада вирішила поряд збудувати новий кам’яний храм. Будівництво розпочалося 23 травня 1882 року із закладання першої цегли і тривало до 1890 року, коли й освятили п’ятибанний трьохпрестольний кам’яний Богоявленський храм із такою ж трьохярусною дзвіницею.

У 1884 році було затверджено «Правила про церковно-парафіяльні школи», це сприяло їх поновленню та поширенню. Спорудження храму ненадовго відтермінувало виконання рішення Святійшого Синоду про облаштування шкіл при церквах.

9 листопада 1892 року після освячення та урочистого відкриття розпочала свою освітню діяльність Богоявленська школа грамотності. У школі, яка розміщувалася у церковному будинку, вчителював Митрофан Львович Ячницький, який закінчив курси духовної семінарії і в рік отримує 50 рублів із земства та 56 рублів від учнів, а законовчитель і завідувач – настоятель храму Лев Амосович Ячницький викладає безкоштовно.

У квітні 1895 року під головуванням професора Інституту князя Безбородька Михайла Миколайовича Бережкова і місцевого земського начальника Євгенія Ігнатовича Грижимайла та інших членів комісії відбулися іспити у Богоявленській школі. Дев’ять вихованців склали іспити та рішенням екзаменаційної комісії удостоєні пільгових посвідчень ІV розряду при відбуванні військової повинності, а школа Ячницького визнана кращою в повіті.
Повітові наглядачі позитивно оцінили голосистий і злагоджений церковний хор, до якого були залучені вихованці школи. Півчі славилися на всю округу, без участі яких не відбувалася жодна важлива подія у волості.

Серед вихованців школи грамотності левову частину складали учениці, тому 2 жовтня 1900 року логічним стало відкриття окремої школи для дівчат. Для неї у 1901 році за сприяння княгині Олександри Василівни Голіциної (пожалувала 1400 рублів) побудували дерев’яний будинок на 50 учнів з трьома кімнатами та маленькими сіньми і коміркою.

У 1902 році школи грамотності були реорганізовані у церковно-парафіяльні жіночу та чоловічу, для останньої був зведений новий великий будинок на 100 учнів із двома класами, оскільки старе приміщення не могло вмістити всіх бажаючих. Станом на 1903 рік у школах при Богоявленській церкві навчалося 128 хлопчиків та 42 дівчинки. Учителював у школі диякон Стефан Фомич Гоголевський, який за професіоналізм удостоєний срібної медалі «За усердие» на Олександрівській стрічці. За ревносте відношення до шкільної справи неодноразово відзначався священик Лев Ячницький. У школі проводилися народно-просвітницькі читання, слухалися статті повчального, історичного і побутового характеру, також було впроваджено уроки по рукоділлю.

Постановою тимчасового уряду від 20 липня 1917 року церковні школи передавалися Міністерству народної освіти. Після Жовтневої революції навчання проводилося з великими труднощами. У листопаді 1919 року у Володьковій Дівиці була встановлена радянська влада. Серед перших декретів Радянського уряду був і декрет і про освіту. Школа відокремлювалась від церкви, створювалась єдина двоступенева трудова школа: перший ступінь – 4 роки навчання, другий – 3 роки. Так була відкрита трьохрічна трудова школа соціального виховання змішаного типу навчання (для дівчат та хлопців) із закріпленою земельною ділянкою розміром 2 гектари 48 соток, на якій ріс сад. Набір учнів проводився щороку, а навчання проходило у дві зміни і велося українською мовою. На практиці, не всі діти через матеріальне становище родини могли повністю пройти навіть курс початкової школи. Були непоодинокі випадки, коли батьків віддавали під суд, за те, що не відпускали дітей на навчання.

Школа залишилася у старих дерев’яних будинках на цегляному фундаменті під бляхою відібраних у церкви, які значно постраждали під час визвольних змагань 1917-1921 років. Характерними для шкіл усієї Радянської України було недостатнє фінансування та застарілість матеріальної бази. Школа мали не більше 30% від потрібної кількості підручників. Великі надії республіканська влада покладала на місцеві бюджети, але вони не виправдалися. Освітлення здійснювалося гасовими лампами, а опалення – дровами (6 кубів на рік) за допомогою голанських грубок. Не хитрим було і меблювання: стільці вчительські, три стоячі дошки, 38 лав учнівських на 94 місця, 2 портрети. Приладдя для письма приносили з дому. Школа мала власну бібліотеку, в якій було 295 підручників, в тому числі 75 вчительських та журнал «Радянська освіта». Школу відвідували діти із кутків Бурти, Грузилівка, Карабановка, Кобиловка, Комарівка, Містечко, Попівка.

Першим «радянським» директором і водночас вчителем був онук настоятеля Богоявленської церкви Олександр Іванович Юницький, 1891 року народження. Серед вчителів 20-х років було не мало таких, які починали свій педагогічний шлях ще до революції.

Під час Першого всесоюзного перепису шкіл посаду директора займав Касян Кирилович Курило (1884 року народження), який у 1903 році закінчив вищу початкову школу, окрім цього три рази був на курсах підвищення кваліфікації. За роботу він отримує 50 карбованців 40 копійок, по за школою працює у споживчому та кредитному товариствах. Крім директора у школі працює ще 3 педагоги. Станом на 15 грудня 1927 року функціонує чотири класи де навчається 168 учнів, серед них 48 дівчаток. Під час навчального процесу проводили загальні збори учнів та батьків, шкільну раду, учкоми, класкоми та раду сприяння. Через відсутність взуття та одягу, хворобу, природні перешкоди, релігійні свята, роботу дома учні пропускали навчання. За невиконання закону про обов’язкове навчання батькам виписано 8 штрафів. Загалом навчальний рік обійшовся для районного бюджету в 1929 карбованців 60 копійок.

У 1928 році разом із селом була перейменована і школа у Червонопартизанську. Радянська влада провела роботу з безграмотністю серед широкого кола населення, організувавши вечірні школи та лікбези. До початку війни проблема з безграмотністю у селі була вирішена.

У роки Другої світової війни багато вчителів школи пішли на фронт чи поповнили партизанські загони. Серед 150 заручників розстріляних нацистами в Ніжині за вбитого партизанами німця та вівчарку 9 липня 1942 року був і вчитель школи Ігнат Давидович Бойко.

15 вересня 1943 року село було звільнено від нацистської окупації. В умовах великих труднощів з першого ж дня визволення жителі села почали відбудову зруйнованого господарства. Школа була закріплена за колгоспом «1 травня». На початкових порах шкільне питання відійшло на другий план, настільки страшними були повоєнні наслідки. Дуже скупі свідчення дійшли до нас про післявоєнну історію школи. Відомо, що одним із повоєнних керівників був фронтовик учитель біології Микола Іванович Горбач, який керував навчальним закладом до 1953 року. Вчителі, які повернулися з війни, продовжували працювати в школі, серед них: Василь Євгенович Бицький, Петро Антонович Гапей, Ольга Кіндратівна Горбач, Іван Петрович Набок. Перший повоєнний випуск відбувся у 1950 році. Поступово почало змінювався становище у школі. В кабінетах з’являлися нові меблі, навчальні посібники. Організовано підвіз учнів молодших класів до школи. Поліпшувався матеріальний стан вчителів. Менше року колектив школи очолював Євген Миколайович Ждан, вчитель хімії.

На фото Євген Миколайович Ждан

На фото Микола Іванович Горбач

З 1954 року для Червонопартизанської семирічки № 2 та її 364 учнів розпочалася «Кобковська» епоха, так з шаною згадують цей період випускники. Фронтовик, учитель історії та географії Степан Васильович Кобко протягом 13 років керував школою, найдовше із всіх директорів і залишив помітний слід у історії навчального закладу. Навчання проходило у трьох приміщеннях. У першому розташовувалася початкова школа. У другому – кабінет директора, вчительська та найбільший клас, який у свята використовували як актову залу. У третьому приміщенні знаходилася квартира директора, бібліотека, майстерня, буфет, який незважаючи на свої незначні розміри славився чаєм, смак якого колишні учні пам’ятають і до цього часу. У п’ятому класі до учнів школи долучалися їхні однолітки з Червонопартизанської початкової школи № 3 (Грузилівської). Колективи шкіл тісно співпрацювали між собою. Випускники семирічної школи могли продовжувати освіту у вищих класах середньої школи або у середніх спеціальних і професійно-технічних школах. На засіданні педагогічної ради, яка відбулася 10 червня 1959 року, було ухвалено випустити 21 учня, які засвоїли програмний матеріал за 7 клас, одного залишили на другий рік навчання. Це був останній випуск семирічки (класний керівник Бицький Василь Євгенович).

На фото Степан Васильович Кобко

Відповідно до «Закону про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР» восени 1959 року школа стала восьмирічною. Згідно з наказом № 34 від 7 червня 1961 року, школа зробила перший випуск восьмирічки, 29 учнів (класний керівник Кобко Олена Федотівна). В школі працювали прекрасні педагоги, котрі навчили не одне покоління сільчан.

З 1967 року і до самого закриття керував закладом учитель біології Григорій Никифорович Федько.

У 1968 році були здійснені спроби перетворити школу в початкову. Батьки учнів 5-8 класів виявили велике незадоволення, тому що дітям щоденно довелося б іти, особливо в час бездоріжжя, 3-5 кілометрів шляху. А Червонопартизанська середня школа № 1 не могла прийняти таку кількість дітей. На короткий час школу залишили в спокої. У 1973 році у ній навчалося 242 учні, саме тоді було востаннє прийнято 30 первачків, які чотири роки поспіль отримували подарунки від випускників. Процес закриття прискорило будівництво нового двоповерхового приміщення для середньої школи. У червня 1977 року Григорій Никифорович востаннє вручив 28 свідоцтв випускникам (всього 156 учнів у школі). Після закриття школи частина її педагогів пішла на заслужений відпочинок, а решта разом зі своїми вихованцями влилася у колектив середньої школи села.

Екзамен

Лижна траса

Урочиста лінійка

Будинок початкової школи майже відразу розібрали. У центральному приміщені влаштувалася філія музичної школи. Після закриття якої недовго проіснувала і сама будівля. У третьому будинку розміщувалися квартири для вчителів середньої школи. 25 червня 1991 року рішенням Червонопартизанської сільської ради народних депутатів приміщення було передано релігійній громаді Богоявленської церкви, стараннями якої було облицьовано білою цеглою. У частині будинку проживали настоятелі храму, а іншу частину використовували для господарських потреб церковної громади. Це одна з небагатьох вцілілих, бодай і зазнала незначних перебудов, на Носівщині будівель, які належали церковно–парафіяльним школам та одна із семи дореволюційних будов села, які збереглися до нашого часу.

Незважаючи на те, що цієї школи вже 45 років немає, пам'ять про цей освітній заклад зберігають світлини у шкільних альбомах учнів, які вийшовши з її стін отримавши путівку в доросле життя.

Церковний будинок. 2007 рік

2 та 3 навчальні приміщення

Церковний будинок. 2022 рік

На фото вчителі 8-річної та Грузилівської шкіл

На фото - вчителька початкових класів Мотя Юхимівна Голець з своїми вихованцями

Зустріч з вчителями-фронтовиками

Сергій ТИМОШИК. с. Володькова Дівиця.