Переселенка з Криму старим меблям дарує друге життя

Якщо комусь в задоволення викинути старі меблі на сміт­ник, то Юлії Дідушевій неабияке щастя там їх знайти. В її талановитих руках «гидке каченя» перетвориться, якщо не на лебедя, то на милого і привабливого птаха. Якось в по­други вона побачила старий буфет і відразу промовила «я б його змінила». Тоді ще Юлія і гадки не мала, що через де­кілька років вона буде жити у тій же квартирі і їй випаде щастя дати нове життя старовинній речі.



Юлія Дідушева вперше приїхала до Сосниці в лютому 2014, напередодні анексії півострова. Дівчина давно мрі­яла перебратись на північ через алер­гію на теплий клімат. Побула лише три дні і поїхала до Криму з єдиною думкою: я повернусь сюди обов’яз­ково. На її вибір вплинули всього дві речі: гнізда лелек, які побачила впер­ше, і бруківка на дорозі, яка вигляда­ла з-під снігу. Раніше дівчина була у Львові і просто закохалася в чарівне, старовинне місто. Вузенькі вулиці, ви­мощені бруківкою, залишили в серці гості найприємніші спогади. І коли в Сосниці на вулиці Покровській поба­чила вимощене каміння, що визира­ло з-під снігу, прийшла в захват - та тут, ніби маленький Львів! І вже через місяць прибула до омріяного містеч­ка.
Подруга знайшла житло на вулиці Козацькій - це був будинок на декіль­ка господарів. В частині, яку винайняли, років 10 ніхто не жив. Стіни і сте­ля побілені крейдою, яка частинами осипалася. На вулиці мороз під трид­цять пробирає до кісток, та коли за­топили грубу, стара оселя так обійня­ла теплом, що серце від ляку відтану­ло. «В Криму нема снігу, я його впер­ше тут побачила. І морозів таких теж не доводилось відчувати. Та настала весна, все зацвіло, забуяло в зеле­ні, в гнізда прилетіли лелеки і я про­сто розчинилася в красі цього краю. У нас теж весною все квітне, та палюче сонце швидко випалює трави і зали­шаються тільки руді степи. І лісів там теж таких нема. Ви навіть не уявляє­те, серед якої краси живете», - гово­рить Юлія. Та в серпні довелось по­вернутися на півострів - у мами онко­логія і це стало причиною повернен­ня.
- Для того, щоб зрозуміти, де твоє серце, треба побути там, де його нема. Так у мене і вийшло. Мамі стало краще і я повернулась сюди. Подруга жила на квартирі біля Кругу.

Ще тоді в 2014 році побачила в неї старий бу­фет. Лак з роками обліз і вигляд той мав просто жалюгідний. Я тільки гля­нула на нього вперше і відразу сказа­ла, що з нього можна зробити справж­ню перлину, якби пофарбувати. Та в 2018 році подруга звільнила кварти­ру - поїхала з Сосниці - і мені запро­понувала перебратися. Я погодилась. Мій буфет мене чекав,- жартує Юлія.

- Відразу спитала дозволу в господи­ні, чи можна його підшаманити. Вона дозволила і я приступила до справи. В мене було півбанки чорної акрило­вої фарби для радіаторів. Наждачним папером зняла рештки лаку і поча­ла експериментувати. Низ пофарбу­вала чорним, верх білим кольором. Тоді друзі привезли старе крісло, пе­ретягла його новою тканиною, по­фарбувала ніжки і вийшов шедевр, - каже майстриня. Якось біля сміттєво­го бака, що неподалік нашого будин­ку, побачила викинуті два старі стільці. Я відразу їх підібрала.

Сусіди, мабуть, подумали про мене щось, адже бачили, як я їх несла, але мене це взагалі не турбує. З них вийшли чудо­ві стільці, коли я над ними попрацю­вала, - з посмішкою розповідає Юлія.

Вже в під’їзді будинку помітно, що тут живе творча особа. На стіни нане­сені ажурні візерунки, які додають за­тишку. На вхідних дверях в квартирі напис «Будинок там, де твоє серце».

Полиця для взуття створена з ящика і пофарбована. В кухні над раковиною висить дерев’яна полиця білого ко­льору. Її креативна дівчина теж змай­струвала своїми руками. На ній в ба­ночках різні спеції. А знизу прикручені металеві кришки і на них також висять півлітрові банки. Кожен куточок кімна­ти дихає креативом і майстерністю ді­вчини. Над відреставрованим буфе­том кругле дзеркало, на якому густо наклеєні жовті гілочки у вигляді со­нячного проміння. Металеве ліжко по­фарбоване чорною гумовою фарбою і густий шар виглядає, ніби бархат. Поряд невеличкий нічний світильник у вигляді будиночку. Це теж фантазія Юлії. Адже змайструвала вона його з картону сама. Є в ньому і дах, і двері, і навіть світло у вікнах.

- Фарба залишилася, то я й приду­мала, куди її діти. Нанесла на мій бу­диночок і вийшло досить непогано. В інтернеті замовила міні гірлянду, яка світиться від пальчикової батарейки. Я не люблю темряви, тому вечорами підсвічую, -роз­повідає дівчина.

Є ще в кімнаті тумбоч­ка на високих ніжках. Теж чорного кольору, а ось стільниця зверху пофар­бована, як шахова дошка. Ну дуже красива річ!
- А цю тумбочку я ку­пила за чашку кави, - посміхається майстри­ня. - Вона стояла на ву­лиці біля кав’ярні під до­щем довгий час. Верх від вологи так розшарував­ся, що його залишалося тільки відірвати і викину­ти. Спершу я не наважи­лась її забрати. Хоч вона й на вулиці, та не на сміт­нику. А тоді вкотре прохо­дила повз кав’ярню, зно­ву побачила свою «сиро­ту» і спитала, чи не про­дадуть мені її. У відпо­відь почула, якщо куплю в них чашку кави, то вона моя. Поряд стояла якась дівчина, я купила їй чаш­ку кави, адже сама не хо­тіла і понесла вже свою тумбочку додому. Добре, що неподалік живу, а то довелося б когось просити, - розпо­відає Юлія. - Ручка - це пофарбова­ний у бронзу заєць. А купила його ді­вчина в «Аврорі» і була це рожева ло­патка для мультиварки. Чітко виріза­ла вухастого, прикрутила до дверцят і він завершив образ вже дійсно вишу­каної меблі. На стільниці стоять два скляні бутилі. Один великий і в ньо­му майже до верху папірців з надпи­сами. Інший - міні розміру і порожній. У високій тарі мої друзі упродовж ро­ків залишають мені добрі побажан­ня. Он, як багато тут теплих слів. А у маленькій ємкості мої труднощі. Коли вони виникають, я кладу до нього за­писку, де пишу проблему, і це допо­магає не падати духом і побороти її, - відкриває секрет дівчина.





Була в неї мрія - своя майстер­ня! Щоб було, де розвернутися на повну. Цього літа вона здійснила­ся. Допомогла сусідка Валентина Василівна Нижник. Бачила, як дівчи­на тендітними руками творила пере­втілення і так хотілось їй допомогти з приміщенням. Звернулась до свого знайомого Олександра Михайловича Грицая, в якого неподалік вже 17 ро­ків пустував будинок. Чоловік дозво­лив у ньому розмістити майстерню. На стіні великими літерами Юлія на­писала свій девіз «Фарбуй, змінюй, надихай!» Тепер займається сво­їм хобі там. Олександр Михайлович майже щодня буває на тому подвір’ї - там город, сад. І частенько зали­шає для дівчини на ганку гостинчика. То яблука залишить, то щось інше. «Господар добрий і дуже хороша лю­дина. Мені пощастило, що він допоміг мені втілити мрію про майстерню», - з теплом розповідає дівчина.
Юлія сама щира, добра і сяє, як со­нячний промінчик. В усьому бачить красу. В квартирі на полиці в глиняній вазі стоїть букет з різних висушених квітів. їх так багато, що вони ледь вмі­щаються.

- Це мій букет добрих емоцій, - по­сміхається дівчина. - Кожного разу, як йду кудись на прогулянку, приношу додому одну квіточку. То біля Десни зірву, то в лузі або в лісі. Он, скільки приємних спогадів зігріває, - посмі­хається Юлія. Яких тільки квітів там нема: серпоріз, пижма, ромашки. І бу­кет дійсно особливий.

Нещодавно креативній майс­трині трапилась стара полиця. Почаклувавши над нею, вона перетворилас її на вишукану річ в стилі кантрі. Виставила на ОЛХ і її відразу купили. Нова володарка не прихову­вала свого задоволення від покупки. Самій майстрині найбільша радість - це знайти стару, давно комусь забу­ту і непотрібну річ. Вона дала об’яву в фейсбуці, що купить старі меблі для перевтілення. А може комусь щось взагалі не потрібне і віддадуть просто так, Юлія буде дуже рада.

Джерело: газета “Вісті Сосниччини” від 29.09.2022 ,  Наталія МАТВІЄНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.