Ольга Сабліна мріє, щоб фундук ріс у кожному дворі!

Добавить новость

Воскресенье, 26 Января 2025 15:18  |  Просмотров: 444

З жителькою Колісників Ольгою Сабліною зустрїчаємось на привокзальному ринку у Прилуках. На «При­віз» вона інколи приїздить, аби продати врожай свого фундукового саду. Хто не знає, фундук - це такі горіхи. Але, за словами Ольги Миколаївни, дуже-дуже корисні. Фундук - родич лісової ліщини. А ще з нього роблять всім відому «Нутеллу». Ольга Сабліна знає про фундук все. Зрештою, саме вона і привезла його у Колісники. Так само, як колись експедиція Колумба привезла у Європу кукурудзу, картоплю і помідори.

Народжена у Севастополі

Та груднева субота видалась морозною. Термометр пока­зував - 8. Ользі Сабліній, яка розклала свої горіхи неподалік входу до Прилуцього залізничного вокзалу, доводилось раз у раз витягувати руки з рукавичок, аби відсипати фундук по­купцям. У перервах між ними ми з нею і поспілкувались.
До морозу Ользі Миколаївні довелось довго звикати, бо народилась там, де вони - рідкість. У нині окупованому Севастополі. Те, що російські окупанти зробили з її рідним містом, називає «жерстю». Нормальній людині і справді важко зрозуміти, для чого на руїнах ста­родавнього Херсонесу потрібно було зводити так зване нове місто, знищивши одразу декілька культурних шарів?! Або для чого потрібно було зривати
історичну червону черепицю з Ханського палацу і вкривати дах шифером?! Варвари цього, мабуть, і самі не можуть пояснити.
На момент окупації півострова у героїні нашої розповіді там залишався брат. Сама вона у тому сумновідомому 2014 році також приїжджала у рідне місто. «Там вже були «ввічливі люди», - розпові­дає. - Спілкувалась з однією жінкою, редактором російського журналу. І вона ділилась: мовляв, все Південне узбережжя Криму обійшли, а красивішого за Севастополь місця немає. А у «ввічливих» ціка­вилась, чого вони у Крим приперлись. Відповідали, що військові, що виконують наказ. Питала, чи їм своїх або окупованих грузинських берегів мало. І мені один з них відповів: «Навіть у Сочі не так добре. Там настільки волого і важко дихати, що лежиш на пляжі повністю мокрим від вологи у по­вітрі, а у Криму цього немає».
У Севастополі Ольга Сабліна вчилась у школі, потім закінчила музичне училище. Місто тоді, згадує, було закритим. З Прилуччиною її пов’язувало тоді те, що звідси родом були її батьки: мама - з Колісників, батько - з Августівки. Хоча з садівництвом вони і не були пов’язані: мати працювала у магазині, батько - на заводі. У Колісниках у героїні нашої розповіді була бабуся і до неї, поки була мала, вона приїжджала щоліта. Виходило навпаки, адже всі влітку їхали на море, а вона - з моря.

З виконробів - у садівники

Після Севастополя Ольга Миколаївна жила у Дніпрі. «Вийшла заміж, розійшлась, стала працювати на будівни­цтві, - згадує той життєвий період. - Це був початок 2000-х. Роботи не було, криза. А на будівництві можна було хоч якось вижити».
Хоча музична освіта, згадує, їй також у житті знадобилась. «Коли пішла від чоловіка, а це був 2000 рік, і мені чимось треба було годувати трьох дітей, а аліменти він платити відмовився, влаштувалась у загальноосвітню школу на підміну вчителем музики, - згадує. - Це дало можливість просто не померти з голоду, бо зарплати практично не було - заміна оплачується нижче. У школі взагалі працю­вати чудово, крім одного — зарплати».

На будівництві, каже, починала працювати поклейником шпалер, а закінчила виконробом. «Що таке будівництво? - запитує і сама відповідає жінка. - Ти заходиш у бруд - робиш людям чисто і красиво - і йдеш! Люди залишаються у чи­стому, а ти знову заходиш у бруд. І знову - ці шпаклювання, демонтаж, фарбування! Дійшло до того, що я фарбувала двері і чітко знала, що через 40 хвилин у мене почне боліти печінка. А потім через повне отруєння організму ще і волос­ся почало сипатись. Тоді вирішила будівництво залишати».

Думку про вирощування горіхів взяла з серії книг про «дзвінкі кедри» уродженця Чернігівщини Володимира Пузакова (Мегре). В одному з творів йдеться про підприємця, який мандрує ріками Сибіру, купує за безцінь у людей кедрові горіхи і перепродає». А потім виявилось, що в Україні діє горіхова асоціація та ще й з центром у Дніпрі, де жила тоді жінка. Відвідавши конференцію цієї асоціації, Ольга Сабліна побачила дорого одягнених людей, які, за її словами, зро­били статки на вирощуванні фундука. «Кедри у нас також ростуть, але небагато, - розповідає. - Волоський горіх не так дуже ціниться, а родич ліщини - фундук росте всюди і користується попитом».

«На конференції була жінка з Криму, - продовжує. - Вона мала 10 гектарів фундуку і відчувала себе королевою. Я си­діла і думала: у нас у селах майже у кожного є паї, але ніхто не відчуває себе так. І після конференції я чітко зрозуміла, що буду займатись фундуком. Кинула своє будівництво, на якому підзаробила грошей, і приїхала у Колісники з метою займатись садівництвом. Це був 2014 рік. У моєї бабусі якраз закінчувався термін оренди паю і я вирішила більше його не здавати».

Падіння і зльоти

«Саджанці тоді я купувала по 5 доларів за штуку, - згадує садівниця. - Але мені хотілось кримський сорт Трапезунд, який є найкрупнішим. Він мені обійшовся по 10 доларів».

Трапезунд - це сорт, який переважно росте у передгір’ях Криму. «Його туди завезли чи то стародавні греки, чи то турки, - продовжує Ольга Сабліна. - Потім люди взяли з лісів саджанці і розмножили у своїх садах. У лісах залишились одиничні кущі. Живуть вони довго - до 150 років».

Оскільки на адмінмежі між тимчасово окупованим Кримом і вільною на той час Херсонщиною вже стояли військові і прикордонники, жінка провозила через Чонгар саджанці майже контрабандою. Добре, що були вони по 15 сантиметрів заввишки - сховати легко. «Половина пропала, половина при­йнялась, - зітхає. - Кримських я купила 100 штук і потрохи розмножила. А потім у іншому розпліднику придбала ще 600 саджанців. І все б нічого, але продали їх мені зараженими!»

Після чотирьох років кропіткої роботи і великих капіталов­кладень раптом виявилось, як каже садівниця, що з горіхами щось не те. Чому вони нормально не плодоносили, не могла зрозуміти, бо інформації тоді в інтернеті було мало. Читала всю можливу літературу, їздила на семінари асоціації, про­сила там допомоги, але ніхто, каже, нічого не знав. Навіть жінка-агроном з двома вищими освітами, яка працювала за кордоном, подивившись на зрізану гілочку, сказала, що не знає причину втрати врожаю. І лише один з любителів назвав, чим саме хворий фундук з саду Ольги Сабліної.

«Я уточнила в інтернеті - і все стало на свої місця, - згадує жінка. - Сад треба було вирізати під корінь. Це був жах! Чотири роки я біля кущів поралась, вкладала гроші. Спочатку прагнула розподілити їх так, що зможу і сад виростити, і будинок побудувати. Але чотири роки утримання саду «з’їли» всі кошти на будинок. Сама я кущі випиляти не могла. Покликала сусіда. Він пиляв, а я стояла над цим і плакала».

Перший сад Ольги Миколаївни звела нанівець невелика, але дуже небезпечна комаха - буйволоподібна цикадка. «Все літо вона живе у траві, - розповідає садівниця. - А на осінь ріже кору на молодих пагонах і відкладає яйця. У ту дірку залазить все, що можливо. Для відкладання шкідник обирає одно- і дворічні пагони. Тому всі зрізані гілки я спалила разом зі шкідниками. Зараз коли агрономам розповідаю, вони за голову хапаються. Кажуть, що можна було вивести іншим шляхом, а тоді ніхто нічого не знав».

А оскільки фундук розмножується кореневою порослю, то навесні пішли відростки. «Він же у мене сортовий, а не прищеплений, - розповідає жінка. - Тому і відріс».





Бальзам на серце

Якщо захочете почитати в інтернеті про користь фундука, то дізнаєтесь, що він містить 20 амінокислот, з яких будуються білки, а також багато фітохімічних речовин, вітамінів, клітко­вини, мінералів. Ці горіхи покращують склад крові, зміцнюють коронарну артерію, знижують артеріальний тиск і рівень хо­лестерину, попереджають інсульт. Кальцій у їх складі робить здоровими кістки і зуби, цинк допомагає продукувати статеві гормони, калій благотворно впливає на нервову і м’язову системи. Пишуть, що фундук навіть розвитку катаракти за­важає і є профілактичним засобом від ракових захворювань.

Останню особливість Ольга Сабліна вважає ледве не го­ловною. «Ракові захворювання - бич нашого суспільства,
- каже. - Люди для їх профілактики печінку акули купують, а такі речовини, виявляється, у фундуку є».
Про фундук, у тому числі, і про його користь вона пише статті в інтернеті. Коли писала першу у 2015 році, згадує, у Криму якраз відключили світло. «Це було літо, - каже. - І у морозилках все порозлізалось. М’ясо пропало, а їсти щось треба було. І у мене тоді виникла думка, що білок можна ж з горіхів брати!»

Сюжет про залюблену у свій фундуковий сад українку вже і телебачення показувало. «Після того до мене підійшла жінка на ринку, - згадує Ольга Миколаївна. - І поділилась, що донька їй заборонила продавати свій пай. Сказала, що буде фундук там вирощувати. Мені це, як бальзам на серце» .

Її ж двоє дітей живуть нині за кордоном, але ділянки у Ле­вках для майбутнього вирощування фундуку купили. Третя донька живе і працює у Дніпрі, у неї своя ветеринарна клініка. За кордоном у Ольги Миколаївни проживають і троє онуків, яких за можливості навідує. А ще залишає Колісники... по роботі. «Я ж - будівельник, - нагадує. - Будую зараз тандирні печі для однієї торговельної мережі у Києві. У них багато таких печей у магазинах. Їх не лише будувати, а і через деякий час капітально ремонтувати треба».



У рідному Криму вона після того 2014 року була ще один раз. «Дуже важко було морально, - згадує. - Молодший брат жив тоді біля заводу - у 500 м від місця, де наші бах­нули підводний човен. Після того зібрав свої речі і поїхав у Краснодарський край. Сюди, каже, приїхати поки не може. Пропаганда там працює жорстко. Попервах ми з ним вза­галі не могли спілкуватись на тему війни».

У Севастополі у неї залишились мамина квартира і море. «Одеса - це зовсім не те Чорне море, - каже задумливо.
- Південне узбережжя Криму ні з чим не порівняти. Якщо подивитись на карту, Крим же просто посередині Чорного моря знаходиться. Коли їдеш на море, відволікаєшся від повсякденних справ. Покупався - лежиш собі на кам’яному пляжі, кісточки грієш. Піднявся вище, а там сосни. Лягаєш - і нюхаєш повітря!»

Розумні кущі

Цього спекотного літа фундуковому саду не вистачало води. Ставок у садівниці вже є, крапельне зрошення, каже, провела, тож майбутні спекотні літа її вже не страшать.

- Уявляєте, наскільки розумні кущі? - запитує. - Не виста­чало їм вологи, так вони скидали зайві горіхи, залишаючи лише невелику кількість. Їх було мало, зате потрібного розміру. Інший сорт плоди не скидав, а зменшував їх ядра. Кожен пристосовувався, як міг.

- Як і люди до війни, так?
- Так, - погоджується і продовжує. - Коли почалось повномасштабне вторгнення, думала, що приїдуть росіяни, покатаються танками по моєму саду і я нічого сказати їм не зможу. І що ви думаєте, проїхали вони буквально за 200 метрів від мого саду. Стояли у Левках і Колісниках. Коли стріляли, прилетіло і у мій сад. Яму до цих пір не можу заки­дати. Хоча сапери приходили, говорили, що все нормально і не треба переживати. Мовляв, все, що треба, вибухнуло».

Фотографію танка окупантів, який стояв поряд з її садом, Ольга Сабліна зберігає у телефоні і досі. «У Колісниках є будиночок біля дороги на Левки, - пояснює. - Вони якраз там стали, за цим будиночком, і звідти стріляли. А у будиночку жили люди! Чоловік з дружиною. Після того питала, як вони взагалі це пережили. Відповіли: «Заховатись же не було куди. Ми лягли на ліжко, обнялись і, у принципі, попроща­лись з життям». А від мене цей танк був у 50 метрах. У погреб ховаєшся і розумієш, що щось же може і у відповідь прилетіти. І трохи промазати...»

Після того, коли окупанти відступили, люди, згадує, ходили селом самі не свої: «Сонечко світило, а люди були, немов, пришиблені. Казали: і погода хороша, і робити щось треба, а руки не піднімаються. Такий психологічний стан, думаю, ще довго у всієї країни буде».

Ех, трішки б розуму від тих кущів та тим людям, які війни затівають - у голови!
«Хочу, щоб фундук ріс у кожному дворі!» - ділиться наостанок Ольга Сабліна. Каже, що це її заповітна мрія.

Джерело: “Прилуччина + Прилучаночка”, Андрій Бейник

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: