В родині Білоус - 14 дітей, найменшому з них всього три тижні від роду

Родина мешкає у Деревинах. Наталії 41 рік. Найменшу свою, десяту дитину — сина Тимура вона народила менше місяця тому. Це єдина спільна дитина Наталії та Юрія.
Так склалась доля, що вже маючи дев’ятьох дітей, Наталія опинилась розлученою. А в Юрія, в якого підростало четверо, рік тому від коронавірусної хвороби померла дружина. Коли вони почали жити разом і подарували життя Тимуру, в них на двох стало чотирнадцять дітей.



Найстаршій Наташиній доньці Марія 24 роки. Вона, не запинаючись, перераховує всіх по іменах:

— Марія, Аня, Олена, Артем, Вікторія, Анжеліка, Сніжана, Зоряна, Мілана, Тімур. Старші троє вже заміжні. Одна донька живе у Чернігові, друга під Черніговом, а третя тут, у Деревинах. Маю вже п’ятеро онуків. Один поки що живе тут, з нами, бо мама працює в Чернігові.

Зараз у будинку з чотирьох кімнат, який належить Юрію, проживають двоє дорослих і дванадцять дітей. Юрій зараз стоїть на обліку в центрі зайнятості, а в сезон працює кочегаром в Деревинській школі. Родина обробляє город площею два гектари. Для цього мають власний трактор, за кермо якого сідає Юрій. Ще донедавна тримали три корови, але двох збули й лишилась одна. Наталія каже, всі діти допомагають по господарству, навіть найменші.

— Он, — сміється багатодітна мати, — моя головна помічниця ще спить. Вона залюбки доглядає за меншими братиками, годує їх, допомагає. У ліжку солодко спить дівча, розкидавши рученята. У сім’ях де по одній –дві дитини, таких ще, мабуть, часто годують самих, на вигляд їй років 6-7. Малеча галасує тут же, у кімнаті, але міцний сон сестрички це не тривожить — постійний щебет тут не вщухає ані на мить.



Зрозуміло, що клопоту з такою великою родиною вистачає. Самого борщу треба наварити 12 літрів на день. А хліба жінка каже що не рахує скільки купують — обходиться він у 300-400 гривень раз у два дні.

Нещодавно з родиною познайомився міський голова Городні Андрій Богдан, дізнавшись про народження десятої дитини. Малеча одразу влаштувала йому невеличкий допит: «А ти хто такий? А як тебе звуть?». Веселі й допитливі, діти охочі до спілкування. Бо дуже скучають за місцевим дитсадком, який нині не працює.

Наталія на запитання що їм потрібно для допомоги чи для вирішення проблем, трохи міркує, а потім каже:

— Пральна машинка у нас старенька, ламається часто. А на таку кількість дітей без неї ніяк. Ще б ліжка двоярусні, щоб зручніше було всім розташовуватись. А найбільше б треба автомобіль більший, щось на зразок бусика, бо а нашу машину нас і половина не поміщається для спільної поїздки куди-небудь. А взагалі найбільше нам треба миру. Під час окупації діти так страшенно полякалися тих вибухів і техніки, що щодня запитують тепер коли війна скінчиться і вони нарешті зможуть ходити у садочок, де їм так подобається.



Родина каже, виплати на дітей отримують, город порають, одягом їм часто допомагають з соціального магазину «Дякую». Міська рада пообіцяла закупити для них нову пральну машинку та привезти двоярусне ліжко й постійно надавати допомогу у вигляді продуктів. У дітей є і тато, й мама. От тільки миру для них не купиш ні за які гроші у світі. А їм він потрібен понад усе.

Джерело: "Новини Городнянщини"

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.