Василь Ярохно: «Сад можу посадити за одну ніч»

Коли Василь Ярохно ще був дитиною й жили вони в Тростянці, то пам’ятає, як батько садив біля хати яблуні. Там росли пепенка, антонівка, семеренко, путівка… І, мабуть, хлопцю ще тоді хотілося мати власний вирощений сад. Його мрія втілилася лише через кілька десятиліть, уже у Борзні, коли чоловік почав облаштовувати своє сімейне гніздечко з дружиною і двома донечками.
Починав Василь із… роботи в Польщі. Працював там у садах біля дерев, як то кажуть, від «А» до «Я». Вчився на практиці, дивлячись, як люди роблять. І навчився, хоча й освіти спеціальної не має. Агрономи самі їздять до нього на консультації.



Зараз із дружиною займається садом менше, а раніше тільки саджанців персиків у них було по чотири тисячі. Хоча й зараз за гектаром саду доглядає: вирощує підщепи, робить прищеплення. У цього самоучки будь-яка робота в руках горить: він і водій, і електрик, і садівник, і… цей список можна продовжувати й продовжувати.

Походжаючи між садово-ягідного розмаїття біля їхнього будинку, хочеться слухати про кожне дерево і кожен кущик, про які Василь готовий розповідати годинами й знає кожну свою рослинку «в обличчя». Там горобець сів на троянду й вона почала в’янути, – то він її, як лікар, лейкопластирем обмотав, підв’язав – і, дивись, уже квітка «ожила». Там стовбур в уже немолодого персика хворіти почав – змастив фарбою і – порядок. Там експериментує: прищепив на одному дереві три сорти ягід, «посадив» на штамб аґрус чи троянду… Дивитися – не передивитися. Ходити – не переходити. Поки сад обійшли, то по одній ягоді з кожного дерева та куща наїлися.
Щоб були гарні та плодовиті дерева та кущі, у Василя є маточник, із якого він бере щепи. Для дерев використовує й крапельне поливання.

– А в нас як поливають? Раз полив – і забув. А треба це робити правильно й регулярно: розгребти біля кореня ямочку, вилити туди води, щоб вона ввібралася, дістала до кореневої системи. А в промислових масштабах стоїть стрічка й вода капає на кожне дерево через певний час. Коли є натхнення, то я можу сад посадити за одну ніч. Ви прокинетеся – а він уже росте.

Спочатку Василь саджав дерева тільки для себе, а тепер і людям пропонує. Приїжджають до нього з Коропа, Глухова, Новгород-Сіверського, Кролевця, Ніжина… Адже коли людина взяла гарні саджанці – то й реклами не треба. Багато висаджують фермери – більше, ніж по сто штук. Серед покупців був навіть академік із Києва.

– Займатися цим «змусили» люди, – каже дружина Світлана. – Ми продавали на базарчику пізні груші, а всі просять: привезіть саджанців. Так з них і почали. Тепер є 26 сортів яблук, 12 сортів персиків, сливи, абрикоси, черешні, полуниця, ожина… Не сподобався якийсь сорт – посадив новий. Також ми саджали розарій біля церкви на Часниківці, коли раніше вирощували троянди.
Щоб займатися садом, кажуть господарі, цю справу треба любити. А коли посадив і забув, то високих врожаїв чекати не слід. Сад треба відчувати, попоходити біля саджанця: і ямочку викопати таку, як треба, й засипати землею правильно, і поливати, й обрізати. Найбільше роботи біля нього навесні і восени, коли треба обробляти дерева від шкідників та хвороб, викопувати саджанці, готувати місце для нових …
– Але зранку вийдеш на ганок, коли все починає цвісти – яка краса й аромат! А в місті з 22-го поверху подивишся вниз – не те зовсім. Мені хочеться бути ближче до землі, до природи, – замріяно каже Василь. – А є люди, які в саду нічого не роблять. Одному я сам посадив дерева восени, а він їх не обрізає. Що з того саду буде?

Дерево повинне родити вже наступного року після висаджування, каже садівник. Обрізання повинне бути правильне, але не всі про це знають і не всі дотримуються.

– Взяв у мене один чоловік вісімдесят саджанців, – говорить співрозмовник. – Думаю, заїду, подивлюся, де вони в нього ростуть. Дивлюся – а його сад – у люцерні й картоплі. Як же це? Треба, щоб навколо кореневої системи дерева в радіусі хоча б метра нічого не росло й не висмоктувало поживних речовин. Або інший чоловік брав: «Приїдь, щось у дерев вершки посохли». Заїхав, дивлюся, а він поливав їх зверху із шланга, що коренева система навіть не промокла. Навіть сусід, у якого були груші й абрикоси по десять метрів у висоту, усе приказував: «Тут нічого не росте, бо земля не підходяща». У мене ж через межу росте! А тоді повирізали в нього все начисто, насаджали наших саджанців – і тепер усе росте. Каже, обріж мені персик. Коли побачив, як я того персика обчикрижив, то за голову взявся і в хату пішов. А навесні отакенні персики вродили. Тепер сам обрізає і все плодоносить.
Також Василь формує кущі агрусу, смородини, троянд на штамбі (частині стовбура або куща від кореня до крони. Простіше кажучи, стоїть лозина, а на ній плоди або квіти ростуть). На одному стовбурі можна прищепити навіть кілька сортів і кольорів квітів. Тільки для такої конструкції обов’язково потрібна опора.

Бувають у подружжя і «проколи» в садівництві. Але це –досвід, на якому вони вчаться.

– Одного року борозенники з’їли повністю черешні й полуниці, – каже Світлана. – Так жаль було! Довелося вирощувати їх знову. Тепер знаємо, що треба під корінь класти спеціальні пігулки від цих шкідників. Також у нас є виведена черешня, яку борозенники не їдять.

Робота біля саду нелегка й потребує терпіння, кажуть Василь та Світлана. Потроху люди беруться працювати в саду, але всидіти біля нього можуть далеко не всі. При гарному догляді з гектара можна й 25 тонн яблук зібрати. Хоча в Борзні вже в багатьох є домашні персики, набагато соковитіші й смачніші від тих, які зірвали надзелень і привезли нам на базар із-за кордону достигати.

Шкодувати кожну гілочку на дереві й залишати рости, як є – велика помилка. Це вже перевірена істина, яку Василь намагається донести до кожного.

– Черешня у зріст людини обрізається до 50–70 сантиметрів. А люди охкають: «Що ти наробив»? А персик можна обрізати й до 30 сантиметрів. Тоді буде крона формуватися чашею, а можна і у формі веретена зробити, – ділиться секретами садівництва чоловік.

Тож хто хоче навчитися – беріть уроки в нашого героя публікації – він дурного не порадить. Усе розкаже і покаже. Часто після таких садових екскурсій люди й «загораються» створити таку красу у себе. А господарі й раді, коли їхня праця йде комусь на користь. Адже переживають за кожне деревце, як за рідне дитя: щоб воно прийнялося й виросло гарне та родюче людям на втіху.

Джерело: «Вісті Борзнящини», № 26 від 14 липня 2022 р., Людмила ШУЛЬЖИК

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.