21-річний Максим Башук з Атюші розповів, як отримав грамоту Верховної Ради

21-річний Максим Башук з Атюші, який несе строкову службу в батальйоні почесної варти, нагороджений Грамотою Верховної Ради України за заслуги перед Українським народом. А у День незалежності України наш земляк ніс почесну варту біля Конституції Пилипа Орлика.

Від армії не бігав

Максим по закінченні школи вирішив обрати собі професію будівельника і вступив до Реу-тинського професійного ліцею на маляра-штукатура, облицювальни-ка-плиточника. Два роки працював у Києві на будівництві. Тепер у Максима зовсім інші плани на життя. Корективи внесла армія. Строкова служба змінила не тільки плани, а і самого Максима.



Зараз хлопець несе строкову службу у батальйоні почесної варти Національної гвардії, отож розмовляли телефоном. Пере-телефонував, коли зміг, оскільки день розписаний по хвилинах, та і телефонами користуватися можна тільки у вільний час. Це ж армія. Але Максим зовсім не шкодує, що пішов служити, і навіть дуже задоволений, хоча не заперечує, що служити дуже важко, адже батальйон у них особливий.

Сьогодні молоді хлопці неохоче йдуть до армії. А хто і взагалі тікає, ховається роками, аби тільки не забрали на строкову службу. Багато хто вважає, що їм це ні до чого, витрачати на армійську муштру свої кращі молоді роки, забуваючи, що армія для хлопця на користь. Адже тільки тут можна пізнати справжню чоловічу дружбу, загартувати своє тіло і душу, та і вчить армія уму-ро-зуму багатьох. Але... ну, не хочуть хлопці. Хоча не всі. Коли до Башу-ків приїздили із військкомату, аби вручити Максиму повістку, він саме був на роботі у Києві. Батько зателефонував сину, каже: «В армію тебе кличуть». Через два дні хлопець був уже дома, а наступного ранку з батьком поїхали до військкомату.

- Коли кожен буде ховатися, то і служити буде нікому, - каже. - У мене батько служив, всі служили, то чого я не повинен. Я навіть шкодую, чого я раніше не пішов в армію. Мені тут дуже подобається,
- каже Максим. - Чому вирішив служити у національній гвардії? Коли працював у Києві, бачив хлопців із нацгвардії, мені сподобалася їхня форма, отож і пішов туди.

В елітному батальйоні

Спочатку був курс молодого бійця, який тривав 45 днів спершу в Ірпіні, а потім у першій президентській бригаді оперативного реагування у Нових Петрівцях. Максим дуже добре відзначився і з фізичної підготовки, і на стрільбах, бігу у бронежилеті, і з інших військових дисциплін. Запримітили нашого земляка і запропонували продовжити службу у спеціальному батальйоні почесної варти - церемоніальному підрозділі українського Президентського полку, сформованого для зустрічі високих осіб закордонних держав, для бойового завдання з охорони й оборони бойових прапорів, для віддання військових почестей та забезпечення проведення військових парадів тощо.

- Сюди потрапляє далеко не кожен. Це велика честь служити у батальйоні почесної варти, - з гордістю мовить Максим. - У Нацгвардії служить близько 65 тисяч чоловік, а у нашому батальйоні тільки 140 чоловік. Підбирають і за зростом, має бути більше 183 сантиметрів, і за фізичною підготовкою, має бути відмінне здоров'я. У вихідні і святкові дні ми несемо караул у Верховній Раді, беремо участь у зустрічах іменитих людей, які приїздять в Україну. Ми їх зустрічаємо проходженням взводу, у нас дуже красива форма, ми все дуже гарно робимо. Іноді, коли у Києві проходять мітинги і треба підкріплення, то нас направляють на охорону громадського порядку, оскільки ми знаходимося на Подолі і можемо оперативно заступити у резерв. Але наша основна служба - стройова підготовка. Шліфуємо трюки з карабіном, навчаємося.

- І сильно вас муштрують?

- Щодня по шість годин стройової підготовки. Треба, щоб була хороша розтяжка, сильні ноги, тому що приходиться піднімати ноги вище пояса, а на тренуваннях і вище свого підборіддя. Я вже можу закидати ногу вище голови. Це робиться для того, аби укріпити м'язи ніг. Спочатку було дуже важко. Навіть думав, і для чого я сюди пішов. Але зараз я ні на грам не шкодую, навпаки. Я добре відзначився і постійно виїжджаю на несення почесної варти, беру участь у зустрічах високих осіб, усе у мене гарно виходить. А коли йдеш у своїй красивій формі містом і люди оглядаються, захоплюються одним твоїм виглядом, чую: «Дивись, який гарний, справжній військовий», то мене розпирають емоції .

- Ви постійно з карабіном ходите?

- Так. І на заняття також. Ми не тільки з ним ходимо, а й виконуємо різні трюки. Красиво. Якщо не бачили, зайдіть в інтернет, є відео.

Зайшла. Знайшла відео показового виступу батальйону почесної варти і була вражена не тільки тим, як вони ходять строєм, як один організм, а й тим, що вони витворяють з тими карабінами. І ніхто не схибить ні на секунду, всі працюють в унісон. Заворожуюче. Це дійсно варто побачити, хоча б інтернеті. Дивлюся, та й думаю, а і наш Максим отакі викрутаси з карабіном робить. Він також - серед них. А найбільше вражаюся, це скільки треба тренуватися, щоб так злагоджено виступати, яку треба мати силу волі і духу, аби нести таку нелегку службу, ще й отримувати від цього насолоду.

За службу - відзнаки

Максиму 21 рік. Служить з осені минулого року. Ніби недавно призвався, але за такий короткий час зумів заслужити шану командування. Він вже має три нагороди. Отримав грамоту командира військової частини. Ще одна грамота за підписом генерал-майора головного територіального управління Нацгвардії. А найвища відзнака - Грамота Верховної Ради з нагрудним знаком за відвагу, проявлену ініціативу та хороше несення служби. їх отримали тільки чотири чоловіка з батальйону, серед них і Максим. Вручав нагороди хлопцям голова Верховної Ради.

- А що ж такого відважного зробив? - запитую.

- Був один випадок. Одного разу під час охорони громадського порядку мітингуючі вели себе дуже агресивно. Ми не розгубилися і стримували всю «цепочку». Але ця нагорода не тільки за це. За час служби накопилося чимало всього, де я відзначився, отож і виділили мене. Звичайно, приємно, коли отримуєш таку відзнаку.



- Якщо пішов у професійне училище, видно, лінувався у школі навчатися, - кажу.

- Ото ж бо, навчатися лінувався. Хоча батькам по господарству все допомагав. Але армія з мене всю лінь вибила. Тепер, коли немає чим зайнятися, то скучно, - відповідає.

У день 30-річчя Незалежності України Максим ніс службу у Верховній Раді, стояв у почесному караулі біля першої Конституції України Пилипа Орлика. І цим пишається.

Гордяться своїм сином батько Віталій Миколайович і мама Олена Андріївна. Гідного сина виховали. Батько хвалить не нахвалиться, який він у них молодчина. А Максим так сумує за рідними людьми. Каже, скучив сильно: і за батьками, і за сестричкою Анастасією. Ще трішки, ще вісім місяців, і буде вдома. Для себе він вирішив - на будівництво не повернеться. Армія змінила хлопця. Пройшовши таку школу мужності, він хоче пов'язати своє життя з силовими структурами - піти чи в поліцію, чи приватну охорону. Після такої армійської школи та з його відзнаками, впевнені, все у нього вийде.

- Максиме, а що б сказав тим, хто не бажає служити?

- Даремно вони ховаються. Тут немає нічого страшного, тут немає дідівщини, це давно у минулому. Все цивілізовано, хлопці адекватні, приязні. У нас дуже дружний батальйон, ніхто нікого не кривдить, не гризуться. Годують добре, забезпечують всім. Все дуже класно. Чим раніше підуть до армії, тим раніше відслужать і буде краще.

Коропська районна газета «Нові горизонти» №36 (9306) від 10 вересня 2021, Людмила Ковальчук

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.