Спочатку покумались, а тоді одружились

Село Лави розміщене за 8 кілометрів від Сосниці. Школа тут давно закрита, вже у вікна віє вітер та заглядають бур’яни. Але у центрі села приваблює жителів і приїжджих капітально відремонтований сільський клуб. Ще минулого року за ініціативи сільської головихи Надії Пантелієнко його окультурили всередині та облицювали із зовні. Є магазини. Але в селі зовсім мало проживає сімей з дітьми. Як живеться сільській сім’ї з дітьми, чи вистачає моральних і фізичних сил, коштів, хто допомагає... Про це дізнаємось, знайомлячись із сім’єю Миколи та Любові Біликів із Лав.



Сім’я на присязі Богдана

При в’їзді в село Лави праворуч по вулиці знаходиться будинок сім’ї Біликів. Видно, що тут йде ремонт, а отже проживає молода сім’я. Заходимо. Посеред доріжки розібраний скутер, значить господар вдома. Зустрічає хлопчик, який залюбки виконує наше прохання і кличе батьків. У Миколи і Любові Біликів історія їхнього кохання не дуже романтична, адже вони покумалися, а тоді закохалися і одружилися. Проживши в шлюбі 19 років, Микола каже, що він однолюб, а Люба цінує чоловіка. «Що б я без нього робила!» – каже жінка. Микола родом з Лав, а Люба з Сосниці. Сестра проживала у Лавах.
так через сестру і Люба опинилась у Лавах.

Люба у дівоцтві Кедя, із багатодітної сім’ї. Коли їй було 9, батько залишив сім’ю, а відповідно і дітей, проживав з іншою жінкою. А коли у віці 45 років мама померла, то постало питання: де будуть проживати діти – в інтернаті чи рідня забере? Люба з вдячністю пригадує тітку Віру, яка забрала їх з сестрою Аллою до себе. Навчалась Люба у Шостці на продавця і на роботу там влаштувалася. Та доля привела її до сестри у Лави. Відтак село стало для неї рідним.

Якщо Любі було 18, то Миколі на час одруження вже минуло 34. Та про різницю у віці і нині ніхто не помічає. Батько Миколи Михайловича (нині покійний) понад все хотів, щоб молода сім’я проживала окремо, мала своє власне помешкання. Мати теж підтримувала ідею з придбанням житла. Микола працював трактористом і відкладав гроші на машину. Але коли батько знайшов підходящий будинок, то без сперечань витратив свої заощадження та ще половину дала старша його сестра.

Так за 1900 грн придбали житло. «Ніби не дорого, як на ці гроші. А на той час оранка була по 3 грн, то не так вже й легко було зібрати навіть тисячу, – пригадує Микола Михайлович.



Молоді Микола та Любов

Зайшовши до хати, відразу перед очима на стіні красуються фото всіх дітей сімейства. А це четверо пар чорнявих оченят. Всього Люба народила 5 дітей, та Максимко помер у 6 місяців.
Першим у Біликів з’явився Богдан. Нині він солдат строкової служби, вже прийняв присягу. Сім’я вся дружньо підтримала Богдана, прибувши на присягу. Навчався він у Сосницькому технікумі. Вступивши на навчання, винаймав квартиру, але незабаром вирішив проживати вдома. Так щодня, в сніг і мороз, дощ і завірюху, хлопець долав відстань у 8 кілометрів велосипедом. Тому навчання добре запам’ятається і Богдану, і мамі.

Лілі вже 17 літ. Вона проживає у Чорнотичах з кавалером. Шестикласниця Леся танцюристка, а другокласник Артем каже, що любить математику. Щодня школярики поспішають до клубу. Звідти шкільний автобус о 7.30 забирає всіх школярів, а їх у Лавах цього року залишилось, мабуть, 7.



Старший син і мама

Для сім’ї Біликів, кажуть обоє батьків, нема труднощів з дітьми. Для когось і одну дитину важко виховати, одягнути, а хтось і з чотирма справляється, не жаліючись ні на що і ні на кого. У багатодітних родинах діють свої правила і порядки. Тут змалечку вчаться відповідальності не тільки за себе, а й за інших. Уміють допомагати і жаліти. І якщо когось одного ображають, заступаються всі. Так і Білики.

Разом вони готовлять піцу, інші смаколики, пораються по господарству, разом відпочивають. Хто їм допомагає?

Вважають, що дорослі здорові люди мають справлятися з усім самі. Тож крутяться як можуть. Недовгий період Люба працювала соціальним працівником, а Микола, як вже згадували, трактористом. Тепер Люба перебуває на обліку у центрі зайнятості, а Микола – на групі по інвалідності. Не шикують, але на необхідне вистачає. Судячи з того, що мають, то вміють розпоряджатись коштами. У будинку підведена вода, є бойлер, душ, пральна машинка-автомат. Новий холодильник забитий продуктами, є на чому готувати їжу, два сучасні плазмові телевізори, ще два старіші віддали в користування.

Проведений інтернет. Сім’я перебуває під пильним оком відповідних служб, на це є свої причини, але це і стимулює.

За які гроші вам вдалося все придбати? – поцікавились. За дитячі, – пояснює Любов Михайлівна. – Відразу грошей не віддали і накопилась заборгованість. А коли одержали 50 тисяч, то і купили обновки. Всі роботи виконали самостійно. Чоловік має золоті руки. Він зробив душову кімнату, провів воду. А я сама клеїла шпалери, робила арку.

Люба, як ми дізнались, справжня рукодільниця. Не одне вже виконала замовлення по в’язанню одягу. Минулої зими за тиждень вив’язала племінниці кардіган, поїхав у Чернігів. А тоді ще були замовлення. Тепер в’яже доньці.
Причому замовлення виконує за символічну плату: хто скільки дасть. У кімнаті батьків декілька ікон, ніби іконостас.

Всі вони вишиті бісером. Любою та її свекрухою. Люба, щоправда, називає жінку мамою, каже на неї, що вона свята, адже стільки сил і терпіння має тільки вона. Всього її навчала: і банки закручувати, і що класти в мариновані огірки і помідори, а ще топити піч. Кума навчила Любу доїти корову. Почасти односельці наймають Любу клеїти шпалери, в неї це виходить добре.

За Миколу сусідка відгукується добре. «Має золоті руки. Вміє все робити по електриці, по воді, полагодить і скутер, і велосипед. Він для нас, як паличка-виручалочка – що, треба, він допоможе». А за свою роботу просить тільки на цигарки. Але люди знають скільки коштують такі важливі послуги і дають хто скільки може. Ось так і утримують сім’ю батьки. А ще порають поросят, птицю, обробляють город. Так і живе сільська сім’я.

Джерело: Газета «Вісті Сосниччини», №32/10109, автор Олена Кузьменко, фото з сімейного архіву.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.