67-річна жінка мріє побити минулорічний рекорд

Їй 67 років, вона на пенсії, але ще працює. Має двох дітей. І вважає, що в неї було дві мами. Весільну сукню вдягала також два рази. І так повернула доля, що в обох випадках своє кохання зустрічала під час поїздок. Дев’ятий і десятий клас закінчувала, вже маючи сина і доньку. Має золоті руки і швейну машину не складала жодного разу з тих пір, як її купили, гарно вишиває, та 6 платтів і майже 20 блузок вишила вже в пенсійному віці. А ще минулого літа у свій поважний вік вона вперше в житті спробувала дещо нове для себе. І якщо не підведе здоров’я, то планує і цьогоріч продовжити цю справу - мріє, що перетне кордон 6 жовтня, щоб побити минулорічний рекорд.

ШЛЮБ ТРИВАВ 9 МІСЯЦІВ

Ольга Іллівна Єрмоленко проживає в Сосниці. Та виросла в селі Жовтневе, що на Менщині. Мама, Ганна Семенівна, працювала на фермі. Ольга Іллівна була єдиною донькою. А ще разом з ними проживала Тоня Семенівна, мамина рідна сестра.
Дітей у тітки не було. Перед самою війною вона вийшла заміж. Чоловік був військовий і його забрали на війну, звідки він не повернувся вже ніколи. Тітка Тоня дожила до 93 років, удруге заміж так і не вийшла.
Свою племінницю Олю любила, вважала за рідну доньку і жила для неї. Мама працювала на фермі. Та вміла їздити і на тракторі. Як і в будь-якому селі, роботи вистачало. Ольга Іллівна знайома була з важкою працею з дитинства. Тримали господарство – як без нього? Був час, що корову продали і довго жили без неї – будували дім, тому мусили продати, щоб на будівництво вистачило коштів. Все вміла донька, та більше всього любила вишивати. Ще дитиною забиралась на піч і при каганці вертіла вправно голкою і ниткою. Рада була і в школу не піти, аби тільки повишивати. Після закінчення восьмого класу поїхала до Чернігова, де провчилася понад рік в школі фабрично-заводського учнівства при камвольно-суконному комбінаті.



Випускники 11 класу 1986 року Сосницької районної заочно-середньої школи

Працювала на шерстянці сортувальницею вовни. Їздила додому на вихідні і одного разу, коли поверталася до Чернігова, поряд сів солдат, який повертався з відпустки. Познайомилися. Проговорили всю дорогу і він взяв її адресу. Зовсім скоро прийшов лист від нього і саме в листах і народилось кохання, бо повернувся він з армії і приїхав до неї, як до нареченої.
Весілля гуляли дав дні – перший день в неї, а другий день у його рідній Попівці, неподалік Новгорода-Сіверського. Чоловік забрав дружину до себе на батьківщину. Та шлюбу цьому не судилося бути і через
9 місяців вони розійшлися. Хоча кожен пішов своїм шляхом, та ворогами не стали. Просто вирішили, що так буде краще.

КОРОТКА ВІДСТАНЬ ПОЄДНАЛА НА ДОВГІ РОКИ

Повернулась додому і поїхала до Сосниці, щоб влаштуватися до побуткомбінату. Зупинилася в знайомих, які взяли її на квартиру. Та директор побуткомбінату Олександр Тарасович Михієнко відмовив дівчині в працевлаштуванні, аргументуючи тим, що в неї нема місцевої прописки. Повернулася до знайомих засмучена. І ті, коли дізналися, в чому справа, відразу запропонували її прописати в своєму будинку. Вже тепер її взяли на роботу. Як зараз пам’ятає ту дату, коли вперше приступила до праці – це було 7 лютого 1973 року. І проробила там до 18 червня 1992 року. Пам’ятає своїх добрих наставниць Катерину Степанівну Довгу і Пашу Федорівну Рожову. А з 19 червня того ж року і до цього часу працює прибиральницею в Сосницькому аграрному ліцеї. Ветеран праці, адже має 50 років трудового стажу. Тільки пенсія за стаж така, що хотілося б кращої.

Одного дня вона їхала додому на вихідні. Чекала автобуса, та біля неї зупинилася автівка, і молодий хлопець запропонував її підвезти. Відстань між Сосницею і Жовтневим невелика, довго їхати не довелося. Та все ж якось запала красуня йому в душу. І яким було приємним здивування, коли зустрілися на перехресті вулиці в Сосниці, куди обоє прийшли до криниці за водою. Стали бачитися частіше.

Кохання і цього разу закінчилося шлюбом. Вже вдруге вона одягла весільну сукню і вдруге пішла заміж. Євген повів дружину в свою батьківську хату, де жив з мамою. Сам будиночок був маленький, всього одна кімната. Народилась перша дитина. Чоловік чекав синочка, та на світ з’явилась донечка Наташа. Та щастя від того не поменшало. Звісно, що молодятам хотілося жити окремо. І вони пішли на квартиру. Лисич Петро Федосійович віддав їм врем’янку, яка стояла поряд з будинком господаря. Хоч і невелика площа, зате окремо. Чоловік працював в сільгосптехніці водієм. Ще до знайомства з дружиною їздив до Казахстану на збирання врожаю і працював у "чорній сотні". Коли донечці було два роки, дали трикімнатну квартиру на другому поверсі . Її площа становила 28 квадратних метрів. Хоч і невеличкі кімнати, зате свої. Води, газу, опалення в ній не було. Та були раді і тому, що є. Згодом воду і газ держава підвела до будинку, а вже опалення зробили за власний рахунок. Коли вже мали своє житло, Бог послав їм нарешті синочка Ігоря. Багато років пропрацював Євген Сергійович водієм, а тоді пішов на будівництво теслею. оч і жили в квартирі на другому поверсі, та господарство тримали постійно. Були кури, гуси, качки й індики. Хрюкали свині і була навіть корова, яку тримала ще майже три роки після того, як не стало господаря.

ДЕВ’ЯТИЙ І ДЕСЯТИЙ КЛАС ЗАКІНЧУВАЛА, ВЖЕ МАЮЧИ СИНА І ДОНЬКУ

І коли вже в сім’ї підростало двоє діток, з побуткомбінату відправили її до... школи закінчувати 9 І 10 класи. Зранку давала раду сім’ї, бігла на роботу, ввечері до школи і знову додому. Хоча і досі дивується, навіщо та вечірня школа? Та на роботі сказали – треба! Так і пролетіли роки. Наташа вийшла заміж і пішла з рідного дому. Подарувала їм внучечку Ірину, якій зараз 19 років. Має доброго чоловіка з золотими руками. Син Ігор теж одружився і додав бабусі щастя, бо ростить з дружиною Тетяною двох діток – Ромчика і Марійку. Одна біда, що чоловіку не судилося пожити – 9 травня буде 10 років, як він відійшов у вічність. Дякує Богу Ольга Іллівна, що невістка і зять хороші. А ще їй пощастило, що обоє дітей живуть зовсім близько від неньки і бувають у її майже щодня. Син побудував двоповерховий будинок і майже все по будівництву, як і донька з зятем Толею, які теж звели житлову площу, робив з дружиною своїми руками.



Ольга Іллівна з сином та донькою

В дітях і внуках знаходить розраду і живе для них. Ольга Іллівна вже пенсійного віку, та досі працює в ліцеї прибиральницею. Хоч і має 50 років трудового стажу, та на пенсії наша держава не щедра, тому мусить працювати, щоб хоч якось вижити і допомогти дітям. Коли настав час йти на пенсію – зайнялася вишивкою. Раніше любила вишивати. За останній час вишила 6 суконь і біля двадцяти блузок. Ще, коли була дівкою, то придане навишивала сама собі. Це і рушники, і наволочки, і підзорники на ліжка, а зараз такого вже не вишиває – не модно. Та є в планах вишити весільні рушники для внуків.

МОРЖУВАННЯ У 67

Коли вдруге вийшла заміж, то купила швейну машину. Розклали її, встановили і з тих пір її не складали. Частенько вона сідає за неї. Є невеликий город в декілька соток, де вирощує малину, смородину і садить грядки. Та має ще дві земельні ділянки – на одній картопля, а на іншій садить буряки та гарбузи для господарства.

А минулого літа відкрила для себе нове захоплення, яким зайнялася вперше – це моржування. Влітку завжди купалась, коли було тепло. Та цьогоріч її сваха, яка купальний сезон закриває майже перед морозами, її заагітувала. І останній день купального сезону Ольга Іллівна закрила 6 жовтня. Звісно, що вода холодна. Особливо відчуваєш її, коли заходиш в воду по коліна, аж ножем ріже. А тоді, як повністю зануришся в воду і вийдеш на берег – неймовірне почуття легкості і припливу енергії. В цьому році, якщо здоров’я дозволить і не підведе – мріє побити попередній рекорд і закрити купальний сезон ще пізніше. Від щирого серця бажаємо Ользі Іллівні міцного здоров’я і нехай все задумане здійсниться і принесе їй тільки радість, задоволення і нові рекорди.

Джерело: газета "Вісті Сосниччини" №16/10093, від 17.04.2021, Наталія Матвієнко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.