Чоловічі черевики, приклеєні до стелі, кирзові чоботи, підвішені у кутку. Гармошка, платівки, картини, робоче піаніно. Це бар у селі Виблі Куликівського району. Біля нього український і литовський прапори. Власник — місцевий підприємець 62-річний литовець Едмундас Пупшис. Віднедавна хазяйкою бару стала 19-річна Катя Гривко, нині вона теж Пупшис.
Едмундас Пупшис
Катерина Пупшис
Пара побралася 14 серпня. Розписувалися у Чернігові. Гучного весілля не було. Подружжя його відклало. На який час, ще самі остаточно не визначилися. У 2015 році у Каті померла мама — онкологія. Вона і сестра Свєта (якій нині 10) жили з батьком. Згодом чоловік зустрів Ольгу Петренко з Куликівки. Одружилися. Мріяли про спільну дитину. Та раз за разом вагітність зривалась. Лікар призначила чистку. 20 лютого цього року завгінекології Куликівської райлікарні Ольга Павленко зробила пацієнтці знеболюючий укол, після якого жінка померла прямо на гінекологічному кріслі. Їй був 41 рік.
У Виблях Едмундаса знають усі, як і його песиків йорків Льолика та Марту, які всюди їздять з ним у «Ауді» (машина 1996 року). Бізнесмен співпрацює з місцевою владою. А ще виступає спонсором щорічного чемпіонату з риболовлі. Саме пошуки тихого і рибного місця привели його до Виблів шість років тому.
— У минулому я військовий підполковник. У радянській армії служив у хімвійськах на Забайкаллі. Після розпаду Союзу пішов до литовської армії у відділ постачання (одяг, взуття і т. д.) Згодом перейшов під Клайпеду начальником прикордонної застави, — розповідає Едмундас (говорить без прибалтійського акценту).
— До Києва приїхав сім років тому у справах спільного литовсько-українського підприємства «Фіксатор» (матеріали для будівництва). Як хобі шукав тихе місце порибалити. Приїхав бусиком у Виблі. На березі річки Угор розговорилися з чоловіком, він розповів, що навпроти продається хата. Вийшло так, що тут і оселився.
Чоловік веде показувати річку. Він розчистив її. Повитягував корчі і звалені дерева на берег. Збудував причал і місток до нього. На березі обгородив плотом і поставив човен зі стерном (колесом з прядки). І, звісно ж, литовський прапор. Причал став місцем куди їдуть фотографуватися і місцеві, і заїжджі. Штурвал вже зламали. Та Едмундаса засмучує не втрата «стерна», а те, що водойма катастрофічно міліє.
— Ось цьогоріч на три метри від берега річка висохла, — зітхає чоловік.
Меню на дошці
Вирішив оселитися в Україні. Так вже склалося, що у мене тут більше рідні, ніж у Литві. Старша сестра живе у Новгороді-Сіверському, їй 76, молодша у Семенівці, їй 70. Старша познайомилася з солдатом, який служив у Клайпеді, вийшла за нього заміж, поїхали до України. Молодша — їхала до них у гості, дорогою познайомилася з хлопцем з Чернігівщини. Чоловіки їм хороші попалися. Брат, вже нині покійний, мешкав на Одещині. У мене племінників, онуків у сестер чимало.
— А у вас є онуки?
— У сина двоє діток 3-5 років, він військовий, у доньки, вона майстер манікюру, дитинці рік. Я вже 12 років, як розлучений. З дітьми стосунки підтримую. Нещодавно гостювали у мене.
— Катя їм сподобалася?
— Аякже.
— Як давно ви з Катею стали парою?
— Півроку тому.
— Познайомилися по роботі?
— Можна і так сказати. Я взяв в оренду на 20 років частину приміщення колишнього дитсадка і бібліотеки. Відкрив бар. Хочу поставити тенісний стіл, більярд. У селі потрібні перукар, швачка. Запрошую усіх бажаючих, приходьте, відкривайте свою справу. Площі вистачає. Приміщення двоповерхове. Та всі хочуть на готовеньке і за спасибі.
Стіна
— Так і манікюрний салон можна?
— Можна, та у селі роблять на дому. А я як міркую: все в одному приміщенні — зручно і вигідно. Прийшла жінка на зачіску, вийшла, потім зайшла до мого бару, випила чашечку кави.
Я теж спочатку сам працював на барі.
— Коктейлі готували?
— «Блакитну лагуну» для дорослих і безалкогольні для дітей.
— А самі які любите?
— Коктейлів ніяких. З алкоголем я на ви.
Усі думають, тут золоті гори. Я за півроку ще і копійки прибутку не отримав. Тільки вкладаю. Було двоє працівників, довелося одного звільнити (великі податки). Мені допомагає Катя: робить замовлення, приймає товар і т. д. Хочу відправити її до Чернігова на курси бухгалтерів (за освітою вона кухар. — Авт.). Я, звісно, навчаю її бізнесу. Вона раніше теж працювала у барі, у Куликівці.
— Чим сподобалася?
— Дуже роботяща і чесна. Таких зараз мало. Вона після того, як не стало матері, була і за сестру, і за мати, і за господиню. Все в домі трималося на ній. А який борщ вона варить!
— Литовські страви вчите готувати?
— Я невибагливий до їжі.
— Нині чоловіки до РАЦСу не поспішають. Співмешкання називають цивільним шлюбом. А ви пішли, як зважилися?
— Ми давно обговорювали це з Катею. Як і годиться, пішли до її батька. Для нього наше повідомлення про одруження стало шоком. Бо він про наші взаємини не знав. Він по-думав-подумав і сказав Каті: «Коли я Олю до нас привів, ти в моє життя не втручалася. Я у твоє лізти не буду. Ти вже доросла».
— Едмундасе, тестю 40 років. Які у вас стосунки?
— Взаємини добрі. Він займається своїми справами, я своїми.
Стеля у барі
Планую відкрити виробництво суто литовських солодощів ручної роботи: печива, тістечок, оригінальних тортів. Наприклад: для далекобійників, на день народження чи ще якесь свято, торт у формі фури, красивих подарункових наборів.
— Але на це потрібно багато грошей.
— Мої литовські родичі готові інвестувати. Доки тривав процес отримання в оренду приміщення, вони відкрили такий бізнес в Естонії. Потрібно обладнання: тостер, духовка. Також буде кухня. Аби налагодити виробництво, потрібно зробити ремонт. Стеля де-не-де протікає, підлога струхла, комунікації застарілі. Страхіття. Хочу знайти чесну людину-технолога і відправити своїм коштом на навчання у Литву. Аби потім вона тут працювала. Через вашу газету хочу знайти саме чесну людину і компаньйонів по бізнесу.
Готовий вести перемовини з діловими людьми.
Щодо кондитерських виробів. Я вже в Києві був не в одній торговій мережі, показував фото зразків готової продукції, вони не проти їх брати. Частина продаватиметься у Литву.
— Ви ділова людина, та їздите на старому авто.
— Я не ганяюсь за шиком. Можна взяти у кредит джип, а потім до кінця життя виплачувати. Це не для мене. Тим паче в Україні, де шалені відсотки. Наприклад, у Литві молодим сім’ям дають кредит на житло під 3-4 відсотки на 25 років. При зарплаті 1500 євро щомісяця сплачувати по 350 євро не так вже й багато. І податки у Литві менші, ніж в Україні. Штрафують більше. За розлиття спиртного на вулиці — штраф 100 литів, це десь 350 гривень. Навіть в авто на сидінні не можна возити пляшку пива — штраф. В багажнику можна.
— Дружину вчите їздити за кермом?
— Звісно. Проте прав у неї ще нема.
— Ви громадянин Литви (Євросоюзу)? Що дав Каті шлюб з вами?
— Вона може жити в будь-якій країні Євросоюзу. І ще чимало привілеїв. Мені про бізнес більше говорити подобається, ніж про особисте. Це у місті нікого не здивуєш різницею у віці між парами. У селі ж пересуди.
— Дітей плануєте?
— Поки що ні.
— Ви ходите до тренажерної зали, аби бути у формі?
— В душі я почуваюся років на 40-45. Фізично теж нормально. Сам кошу траву, рубаю дрова, бар взимку опалювати, по ремонту усе, що вмію, роблю сам.
Доки розмовляли з Едмундсом біля бару, Катя з батьком вдома перебирали картоплю. Потім готувала обід. Коли стала поруч з чоловіком, він дивився на неї ніжно і усміхався. А в неї очі аж сяяли. Видно, обоє закохані.
— Катю, у вас були хлопці-однолітки? Чому обрали Едмундаса?
— Були несерйозні стосунки. А він надійний, людина слова.
— Хто кому зробив пропозицію?
— Звісно, він. Спершу я відповіла, подумаю. Ввечері наступного дня сказала «так».
— Катю, почуваєшся нині хазяйкою бару?
— Я відчуваю себе королевою. Нарешті я щаслива. А все, що говорять за спиною, мені фіолетово.
— Про дітей думали?
— З цим не поспішаємо. Якби я виходила заміж вагітною, балакали б, що по зальоту, нікуди діватись, тому і поженились. Це ж село.
— Катю, із однокласниць вже хтось вийшов заміж?
— Я перша.
Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №38 (1740), 19 вересня 2019 року
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.