«Ні «швидка», ні «пожежна» не пройдуть. І два місяці хліб не возили. Або приберіть лісовози, або відкрийте шлюз»

Два місяці — у березні та квітні — до села Диханівка, що належить до Дроздовицької сільради Городнянського району, не возили хліб.

Від Диханівки до центру Дроздовиці два шляхи: автомобільний (десь п’ять кілометрів) і через шлюз (уполовину коротший).

Дорогу, по якій з Хотівлі приїздив підприємець, залило водою. Місцеві кажуть, що переливати дорогу стало лише з минулого року. Коли повз їх хати пішли лісовози. Саме через важкі машини, стверджують диханівці, утворилися ями на грунтівці, шлях просів. Під час дощів — вода. Коли просихає — пісок, як у пустелі, велосипедом, звичним для місцевих транспортом, не проїхати. По іншому шляху, через шлюз, машиною не пробратися. Та що там машина? Не завжди і пішки пройдеш.


Валентина Заяць, біля шлюзу

Люди просять або припинити рух лісовозів по вулиці, або відкрити шлюз, щоб зійшла вода. Та, гадають, через те, що у селі лишилось жилими три хати та ще дві дачників, нікому проблеми диханівців не потрібні.

— Вода стояла аж до нашого двору. І хвіртка, і забор — все у грязюці, — згадує 71-річна Валентина Заяць, жителька Диханівки. — Діти до нас не те що легковою, вантажівкою проїхати не могли. Ні «швидка», ні «пожежна», аби щось, не пройшла б.

Без хліба ж не проживеш. Надівала гумові чоботи. Ноги грузли, пройти важко, але ж що робити. Брала одразу по чотири-п’ять буханок. Ходжу не швидко, вік уже. На дорогу витрачала години дві, а то й більше.

Разом з Валентиною Павлівною йдемо через шлюз.

Навкруги зелено, а під ногами чавкає багнюка.

— Ми тут не застрягнемо?

— Не повинні. Трошки підтягнуло.

Як діти не приїжджали, то молоко возила здавати. Велосипед залишу, торби перенесу на горбок. Тоді повертаюсь за велосипедом. Хлопці лози нарізали, у ями повкидали. Сусід сміття навозив, щоб трохи трясовину прикрити. То сяк-так пролізти можна.

51 рік живу в Диханівці. Увесь час лісовози ходили по паралельній дорозі. А з минулого року пішли нашою вулицею. Кликала і голову, і секретаря. Показувала, яка тут біда.

Років чотири тому вулицю засадили лісом. Тепер ялинки рубають. Там була велосипедна доріжка. Спахали до самої дороги. У нас уже дикі свині і вовки живуть. Узимку отакенні вовчі сліди на снігу.

— Тепер і трактори шпарять, — підтримує сусідку 52-річний Олександр Коваленченко. — Ми поскаржились. Пообіцяли не їздити. Два дні перерви, а тоді знов. Узимку ще добре. Коня у сани запряг. Той піде, аби солому давав. Улітку можна мопедом, той і по піску пройде. А навесні і восени. Хороший дощ — і про дорогу забудь. Кінь по коліна грузне.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №20 (1671), 17 травня 2018 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.