Надягніть намордник!

Ольга Литвин у Голубичах Ріпкинського району вигулює собаку, 65-кілограмового алабая Бая, без намордника.



Це — середньоазійська вівчарка, інакше — вовкодав. Алабаї, кажуть кінологи (спеціалісти по собаках), здаються повільними та спокійними. Але мають вибуховий характер, дуже чутливі, здатні на блискавичний стрибок.

У Голубичах люди бояться ходити по селу. 11 липня написали заяву у сільраду на Ольгу і Геннадія Литвинів. А також на Анатолія Красножона, Геннадія Слесаря, Ірину Паляницю — у них теж великі породисті собаки. Просять владу допомогти. Заяву підписали 8 чоловік: Юрій Велігорський, Олександр Марченко, Володимир Вітченко, Олександр Скоба, Ірина Франузо, Володимир Олишевський, Микола Деревянко, Ганна Лобода. Юрій Велігорський окремо поскаржився на Наталію Дідович і Ларису Стрижакову. Теж за собак без намордників.

— Хіба ж так можна? — обурюється голубицький сільський голова Микола Красножон. — На велосипеді по селу не проїдеш мимо собак. Кидаються.



— Собака у Литвинів має таку вагу, що господарям важко контролювати, — додає Володимир Вітченко. — Куди захоче, туди й веде. На зауваження людей господарі реагують агресивно. А ми просимо одне: намордник. Надягніть і водіть.

— Я звернулася до Гени: «У вас є намордник?» — розповідає Ірина Франузо. — «Є», — відповів. «Так а чого ви не надіваєте?» Кажуть, що він не буде кусати. Що навчений тільки у дворі. У дворі може розірвати, якщо я зайду. Але якщо що, «намордник вам не поможе. Він задавить вас, якщо зірветься з повідка». У мене двоє дітей. Меншій — три, старшій — одинадцять. Мої діти часто ходять по вулиці, по двоє. Але я все одно переживаю. Собака кидається, якщо ти ідеш по його вулиці (вважає своєю територією).



— Інші діти теж самі ходять по селу, — додає Олександр Марченко. — Гуляють і по 5, і 6. Діти не тільки сільські, але й, улітку, городські. На велосипедах катаються, бігають.

— Ольга інструктує дітей: «Ви замріть, а ми (з собакою) будемо йти», — скаржиться Ірина Франузо. — Хай ходять після 10 вечора до шостої ранку без намордника, як прописує закон. Каже: «Він нічого не зробить. Він не вкусить». А якщо вкусить? Та він розірве ту дитину. Так демонстративно, двічі на день, вигулюють тільки вони.

Пішла по воду в кінець вулиці, — продовжує. — Вийшла дочка Литвинів з чоловіком. Вона веде великого собаку, а він — маленького. Ідуть на мене. Я прошу: «Я боюся, ідіть в інший бік». Заспокоює: «Він нічого вам не зробить, я вдержу». Кажу: «Як ви вдержите, якщо в вас 60 кілограмів?»

На воротах Литвинів табличка: «Злий пес». Як гавкає, чути здалеку. Стукаємо у двір. Заходимо. Гавкіт посилюється. У дворі бачимо вольєр. У ньому — доглянутий великий пес Бай.

— Вигулюю без намордника. Але в строгому нашийнику (з шипами), — говорить Ольга Литвин. — Ми у громадських місцях не ходимо і з людьми особливо не спілкуємося. Ви проїхали, бачили людей на вулиці?

— Бачили, звичайно. Багатьох.

— Тільки у громадських місцях треба намордник, — править своєї. — Я розумію, що громадське місце — це якщо біля мене на невеликій відстані люди йдуть, якщо я йду біля них, у транспорті, на зупинці*. Ми гуляємо на майданчику. Погуляли й додому повертаємось. У мене без нагляду собака не ходить.

— Сільський голова казав: якщо на велосипеді їдеш, собака кидається.

— Собака велосипедистів не любить. Але щоб кидатися на них, не кидається. Якщо я бачу людей, ми зупиняємося і пропускаємо їх. Повідець — 2 метри. До нашийника беру, саджу на місце.

— Скільки разів на день гуляєте?

— Зранку і ввечері. Коли нема людей. Увечері — після корів. Ідемо на поле, на ставок. З ним потрібно мінімум три години гуляти. Собака великий, і це незвичайно. От люди і реагують.

— Кінолог займався з собакою? Дресирував?

— Ні, ми самі. Я вам іще раз кажу, — говорить злісно, — я у громадських місцях не гуляю з собакою і не маю наміру його з людьми зіштовхувати. Громадське місце там, де люди. Якщо людей нема, я не вважаю, що це громадське місце.

Якщо мій собака буде у наморднику, і я його не втримаю і відпущу, він іще більшої шкоди нанесе, ніж просто вкусить. Затопче. Залетів за мною у курятник, курей почав лапами давити. Порода така, що беруть силою спочатку.

— Не збираєтеся надягати намордник собаці?

— Якщо вважатиму, що це необхідно, надіну.

Голубичці просять, щоб для вигулу собак у селі відвели й облаштували окрему територію.

— Місця у селі вистачає, — говорить Олександр Марченко. — Старий колгоспний сад, птахофабрика. Там діти не бігають. Хай собачники об’єднаються і зроблять самі для себе місце вигулу. А по вулицях хай водять у намордниках. І чого вулиці мають бути для собак, а не для людей?

* Громадське місце у законах України точно не визначене. Але здоровий глузд підказує, що вулиця — це воно.

P.S. Собака, що гавкає, не кусає. Приказка. Та чи завжди так?

Тамара Кравченко, Юлія Семенець, «ВісникЧ» №30 (1629) від 27 липня 2017

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.