Ічнянщина у дні окупації. Історії очевидців

Бакаївка та Комарівка відчули, що таке «руській мір» у перші дні війни. Через ці села йшла ворожа техніка, тут зупинялися орки на ночівлю, хазяйнували в будинках місцевих. Налякані мешканці цих населених пунктів ще й досі не можуть оговтатися від пережитого. Ворог приніс їм біль та страждання.

«ТАК БАХКАЛО, НАЧЕ СТРАШНИЙ СУД»

До Бакаївського старостинського округу приїхало чимало людей із Чернігова, Києва, Ніжина, обирали це місце для сховку. Однак з першого дня війни тут було неспокійно: люди постійно чули вибухи. А 26 лютого сюди заїхали окупанти, що рухалися у напрямку Великої Дороги, що на Ніжинщині. Заїхали танки, гаубиці, самохідні артилерійські установки, бензовози, БТРи і БМП, що, як колорадські жуки, повзли і повзли через Комарівку та Бакаївку.



На фото - один із зруйнованих будинків у Бакаївці

Жителі Бакаївки кажуть, що у двадцятих числах березня рашисти нишпорили у льохах, хатах, сараях, начебто шукали тих, хто замінував їм дорогу, на якій підірвалася їхня техніка.
Люди навіть прощалися одне з одним - так було лячно. Вони не знали чи виживуть, бо над їх головами літали ворожі кулі, поряд зривалися снаряди, їх обстрілювали з мінометів. Тож вони просили спасіння у молитвах до Бога.

- Тут наче страшний суд був, бо добряче бахкало і ми всі боялися, - розповіла одна із місцевих жительок Бакаївки. - Особливо, коли ворога наші вибивали.
І вдень, і вночі жили у напрузі, бо не знали, що чекати від «непроханих гостей».

Люди зізнаються, що страшно було усім. Ті, хто жив скраю, тікали у центр села, бо там було спокійніше та безпечніше. Дехто навіть тимчасово мешкав у нежилих хатах.
Найбільше перепало людям, які жили на початку села зі сторони Дорогинки. Від діяння ворогів у Бакаївці у чотирьох господарів знищені добротні хати. Багато й таких осель, в яких пошкоджені та побиті стіни, вікна, паркани.

Добре видніється розтрощений орками високий будинок, що стоїть на початку села: без даху, вікон та повністю обгорілий. Господарі залишилися живі, адже заховалися у погребі. Наразі вони тимчасово мешкають у сусідській хаті. Люди кажуть, що її власник мешкає у загарбницькій росії, проте має проукраїнські погляди, тож залюбки надав своє житло для односельчан.

РАШИСТУ ПІД ЧАС ОБСТРІЛІВ СТАЛО СТРАШНО - ЗАХОВАВСЯ У ПОГРІБ

У мирний час у невеликій Комарівці мешкала жменька людей - загалом 15 чоловік. А після 24 лютого у село до родичів та знайомих заїхало трохи більше 30 осіб - теж думали, що тут безпечно. Проте виявилося, що не зовсім. Тож більшість із них вивезли у Бакаївку.

Люди розповідають, що у Комарівці залишилося дев’ять людей. Їх рашисти загнали у будинок Ганни Дирди і наказали не виходити, погрожуючи розстрілом. Навіть гармату у бік хати направили - це, щоб селяни розуміли, що орки налаштовані серйозно.



На фото одна зі зруйнованих садиб у Комарівці

Самі рашисти, як щурі, лазили по чужих садибах та займалися мародерством.

- Дістали з льоху мішок кормових буряків. Але не розуміли що це, то понесли місцевим, аби ті розказали що воно таке, - поділився одним випадком житель Бакаївки. - Коли дізналися, що люди його не їдять, буряки викинули посеред вулиці.

Згадують місцеві і ще один випадок. Під час одного з обстрілів, люди побігли ховатися у погріб і з ними побіг рашист - молодий бурят невисокого зросту з автоматом. Сказав, що йому теж страшно - і півтори години жителі Комарівки просиділи із російським окупантом, доки не стихло на вулиці.

Орки ставили людей на коліна, роздягали, обдивлялися тіло, чи є татуювання. Забирали мобільні телефони, втім тільки сенсорні.

У хаті місцевого пенсіонера, який теж був разом із загнаними односельцями, орки влаштували шпиталь: привозили поранених, яким надавали медичну допомогу. Але потім прокляті вороги цей будинок обстріляли. Загалом у Комарівці орки добряче пошкодили три хати та урочище «Жевак».

Та це дрібниці, порівняно з людськими життями. А з ними жителі Бакаївського старостинського округу прощалися не раз і не два, аж до шостого квітня, коли рашисти покинули Бакаївку та Комарівку. На жаль, обірвалося воно у двох хлопців, котрі підірвалися на міні.

У село чоловіки приїхали з Ніжина: думали, що у Бакаївці буде тихо...

На щастя, Ічнянщину оминуло горе Бучі, Ірпеня, Великої Дороги та багатьох інших міст, містечок і сіл, де рашисти залишили свій кривавий слід. Втім, нам і свого лиха вистачить, щоб ніколи не забути, як жилося у дні окупації. Про ті події розповіли жителі Припутнівського старостинського округу.

ЗА ОДИН ДЕНЬ ЛЮДИ НАРАХУВАЛИ ПОНАД 812 ОДИНИЦЬ ВОРОЖОЇ ТЕХНІКИ

У Сваричівці, уздовж центральної дороги, що не хата - прострелена або вибита шибка. Це так селом із 25 лютого туди-сюди колонами військової техніки їздили рашисти та стріляли по хатах. Селяни понад місяць жили у страху.

- У моєму будинку три вікна побито. Он у сусідський погріб прилетіло. У когось сінник згорів, нежила хата... У старій школі теж усі шибки прострелені, - поділився пережитим Сергій Струк. Його оселя розташована над дорогою, тому він постійно бачив пересування колон ворожого війська.

Місцеві пригадують, що бачили російських солдатів біля своїх дворів, проте відзначили, що вони нікого не чіпали.

- Як подивилася, яка техніка йде - страшно стало. По телевізору на військовому параді такої не бачила. Перші дні рахували: і по 20 одиниць, і по 50, і по 70. Навіть по триста, а потім з рахунку збилися, - розповіла одна жінка, витираючи рясні сльози, - а востаннє, це було 31 березня, тоді нарахували аж 812 одиниць. Було, що під моїми воротами танк цілий день стояв, тож у цей час ховалися у сусідському погребі.



Подвір'я у Сваричевці

Що у Сваричівці був «руській мір» - видно по знесеному паркану та знищеному льоху у Юрія Титарова. Господар розповів, що туди влупив ворожий снаряд. У його хаті теж повилітали шибки, деякі з них він вже замінив, збирається поставити й новий паркан.

Оселя Ольги Науменко без паркану, у хаті замість шибок - плівка, у сараї немає даху.

- Бачите, що наробили? - тяжко зітхнула бабуся, присівши на ганку під хатою, й починає хусткою витирати сльози, від яких просто захлинається. - Це було ввечері, ми були у хаті. Чуємо - тріщить, бахкає. Одна куля з вікна повз мене пролетіла і влетіла у стіну. Інша - повз доньку. Пробила духовку і грубу. Аж на дивані кулі були.

Ольга Михайлівна живе із донькою, піклується про неї, бо та пересувається на інвалідному візку. Грошей у родини немає, адже пенсія йде на ліки, тож старенька в розпачі: не знає, як все відремонтувати.

Ічнянцю Василю Сафіну довелося пішки ходити із дружиною через Бурімку у Сваричівку «різними тропами» провідувати хвору 92-річну тещу, бо вона навідріз відмовилася їхати у місто.
Чимало людей із центральної вулиці переселилися на край села, де було спокійніше. Але попри те, що люди змушені переховуватись у льохах та підвалах, вони примудрялися допомагати нашим захисникам, передаючи координати і кількість ворогів.

Добре, що місцевих не чіпали, проте постійне відчуття страху за своє життя і життя родини, а ще ризик бути пограбованим або скривдженим - ось те, чого боялися мирні жителі Сваричівки. Зізнаються, що й досі не можуть відійти від пережитого, уночі страшно спати та лякаються кожного шурхоту.

«СУТКАМИ МОЛИЛАСЯ ПЕРЕД ІКОНОЮ»

У Вишнівці майже за кожним подвір’ям теж стоїть своя історія. Ворожі війська з 25 лютого їхали через село, демонструючи, що вміють воювати тільки проти мирного населення. Тут спалили декілька хат, постріляли вікна. Свідком цих подій стала родина Трохименків, яка мешкає на центральній вулиці.

- Спочатку наче все було спокійно. Я рахувала техніку. У мене родичі в Західній Україні живуть, то дзвонила їм, розповідала - вони не вірили, що таке у нас може бути. «Визволителі» десь тиждень стояли від нас недалеко, - поділилася Віра Григорівна.

Якось одного дня до них у двір зайшло 12 орків. Налякана на смерть жінка заховалася у хаті, чоловік був на вулиці. «Гості» попросили набрати води з колодязя, господар не відмовив. По воду й до інших людей заходили, були спокійні, нікого не чіпали. Наприкінці березня окупанти стали агресивними і почали стріляти по хатах. Трохименки майже кожен день ховалися у погріб.

- А вони все їдуть і бахкають, не перестаючи, що не можна всидіти, - ділиться крізь сльози пережитим жінка. Видно, що вона й досі не може оговтатися від нашестя русні, - і по хаті стріляли, шибку вибили, і по сараю. Чуємо - щось тріщить. Вискочили з погреба, дивимося: сарай горить. Хотіли загасити самотужки, але там сіна повно. Ще й орки повз хату їдуть і їдуть танками та ще якоюсь великою технікою. Добре, що у той час із погреба вилізли, бо в нього снаряд влучив. Інакше нас би завалило.

У сараї ще недавно був зерносклад, пташник, погріб, на горищі - сінник - не вціліло нічогісінько, все згоріло. І чавуни та каструлі, і мотоцикл, генератор та ще повно всього нажитого - нема нічого. Зараз замість сараю купа уламків та розбитої цегли. У погребі під завалами залишилося повно картоплі, консервації. А ще пані Віра туди занесла трохи одягу, на всяк випадок, бо не знала, де доведеться ховатися від орків.

- У них людського немає нічого. Я сутками стояла перед іконою, молилася. Немає того дня, щоб я не плакала, - згадує Віра Григорівна.

Добрі люди Трохименкам дали картоплі, тож вони вже посадили город. Проте, ще не знають, як збудувати новий сарай із погребом, бо багато грошей треба.

Надовго запам’ятає 25 лютого, коли орки зайшли у Вишнівку, й Василь Міщенко. Адже у чоловіка був день народження, тож не судилося відсвяткувати. Господар із дружиною, сином та невісткою ховалися у погребі. А коли вороги безперервно стріляли, то Міщенкам довелося тікати у ліс, де викопали окоп.

Наразі про рашистів нагадують вибиті у будинку Василя Григоровича шибки. На місці сінника, де зберігалося сіно та дрова, - попелище. Посічений осколками паркан. На подвір’ї із розбитими вікнами стоїть шкільний автобус, бо чоловік працює водієм, і до війни возив дітей на навчання.
Загалом у Вишнівці зруйновані три оселі і гараж.

«ХАЙ ВОНИ ЗДОХНУТЬ!»

Припутні також опинилися на шляху російських колон. У місцевої жительки Надії Дейнеги російські фашисти зруйнували хату.
Надія Іванівна часто приходить на своє подвір’я, бо годує худобу та птицю, яка живе у вцілілому сараї. Сама жінка із донькою та сином тимчасово мешкає у сусідів- дачників. Як далі буде - хтозна.



На фото Надія Дейнега з Припутнів

- Двадцять три роки дбала, копійку до копійки складала, вся необхідна побутова техніка була, а зараз нічого немає. Тепер ми безхатьки. Будинок був частиною мого життя. - Ледь переводить подих пані Надія і розповідає, що хату побудували велику: 92 квадрати. - У ямі через дорогу від будинку стояв ворожий танк. У дворі теж була їхня техніка, а ще два танки за хатою.

Найбільше росіяни стріляли в кінці березня, коли відходили. Надія Дейнега орків бачила у Припутнях 30-го числа. Вони встигли продемонструвати, які з них «визволителі». У її хаті того дня пили-гуляли та ночували. Їли її харчі, робили, що хотіли. Ще й автівку побили, вона у дворі стояла, колеса порізали. У цей час родина переховувалася у сусідів. Потім Надія Іванівна пішла у хату забрати свої речі, тож і довелося там зустрітися з орками. Наступного дня вранці вони поїхали, підпаливши будинок.

У Припутнях ще є дві хати, в які потрапив снаряд. Згадують і про непоправні втрати: семеро загиблих жителів старостинського округу - п’ятьох російські військові розстріляли, двоє підірвалися на міні.

- Щоб їх (рашистів - Авт.) не було взагалі на нашій землі, - відказала Надія Дейнега. - Хай вони здохнуть!

Джерело: Газета "Трудова слава" від 19.05.2022 р. та 26.05.2022 р., Світлана ЧЕРЕП

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.