Делікатесних равликів вирощують на фермі в Отрохах

Дерев’яні щити лежать рівними рядочками між зелені. Загорожа висотою десь по коліна. Система поливу — це частина равликової ферми в селі Отрохи Козелецького району. А ще є маточник для вирощування ікри та теплиця для молодняку. Площа господарства — два гектари. «Пасовище» займає пів гектара. Розводить слимаків ТОВ «Агромікс Сервіс». Власниця об’їжджає угіддя на квадроциклі.



— Є равлики садові, лугові та чимало інших видів. Виноградні великі на Західній Україні, їх збирають і здають для експорту. Ми вирощуємо породу «мюллер», маленький сірий-равлик. В Україні лише декілька ферм, де вирощують саме таких, — веде господарством 44-річна Наталія Сарнацька, власниця фірми. — М’ясо молюска ніжної текстури, з присмаком білих грибів. Вважається делікатесом.

— Наталіє Михайлівно, чому обрали Отрохи і зосередилися на цьому виді агробізнесу?

— Ми з Києва. Більше десяти років тому придбали тут обійстя під дачу.

Хочеться, аби донька, їй зараз одинадцять років, якомога більше знаходилася серед чистої природи. Я економіст, фінансист, офісна робота забирає чимало часу. Я прагнула частіше бути з родиною, тому шукала для себе нове нетрадиційне заняття. І знайшла — одноденні курси по равликах. Пройшла їх і дотепер, якщо виникають якісь питання, консультуюся з тими, хто проводив курси.

Місце для равликоферми викупили у попередніх власників. Територія колишньої тваринницької ферми. Зробили ремонт, пробурили свердловину, звели теплицю. Потім замовили і купили малюсіньких равликів, їх привезли з Іспанії. Займаємося цим бізнесом другий рік. Перших вирощених залишили як маточне поголів’я. Сезон вирощування з лютого по жовтень.

— Чим годуєте равликів?

— Між щитами посіяли перко — гібрид пекінської капусти та ріпаку. Цю зелень вони дуже полюбляють. Вночі вилазять з-під своїх укриттів і їдять її. А ще насипаємо зверху на щити спеціальний сухий корм, виготовлений з різних видів злаків. Також вони люблять моркву, гарбузи, кавуни, та я не експериментую.

— Не втікають?

— Для цього у нас є огорожа і сольовий бар’єр. Коли доповзають до нього, відчуття неприємні. Вони у нас сумирні. Вдень ховаються, вночі вилазять у пошуках поживи, — підіймає щит Наталія Михайлівна. Під ним на деревині і на землі десятки слизняків. Одні повилізали з ракушок і повисовували «ріжки», деякі випускають слиз. Більшість маленькі — їх «хатинка» за розміром, як монетка 25 копійок.

— Виростають вони до трьох-чотирьох сантиметрів, — продовжує Сарнацька. — Та розмір — не показник. Буває дитина за два метри зростом, а не зріла. Зрілість равликів визначають по «губі» — це такий обідок на раковині. Також вони діляться на сорти. Перший, другий. Третій вже ніхто не бере. Адже ми орієнтовані на експорт. Равлики — високоякісний білок. Це продукт високої кухні, для гурманів.

— Самі куштували їхню ікру та самих молюсків?

— Ікру ні. Вона білувато-сірувата, ось такі грудочки, — розкриває лоток з ікринками. — Самих їла. Їх потрібно відварювати, потім запікати з соусом у духовці.

Друзі і знайомі, певно, ображаються, що я нікого не пригощаю. Та наразі я орієнтована на розведення. За моїми підрахунками, до кінця жовтня равликів має бути десять тонн.

— І куди їх? У київські ресторани?

— Є фірми-експортери, які закуповують і вивозять їх до Європи. Наші ресторатори, ті; у кого в меню є різні равлики, самі намагаються їх вирощувати. Адже продукт має бути свіжим і якісним.

Перед тим, як відправляти, живність треба потримати голодною, аби шлунково-кишковий тракт очистився.

— Скільки коштує кілограм?

— У декілька разів дорожче, ніж свинина, — сміється. — Мене запевнили, що інвестиції мають окупитися за п’ять років. Рідні спочатку були скептично налаштовані, що я обрала саме такий бізнес. Та тепер, коли бачать, як все просувається, змінили ставлення. Чоловік підтримує. У нього інший бізнес.

— Місцевим людям ферма дала роботу?

— Нас працює троє — я і дві помічниці. Вони годують, купають равликів. Так-так, промивають їх від решток випорожнень.


Зінаїда Пожарська та Валентина Овдій показують равликів

Доки розмовляли, приїхали робітниці — 44-річна Зінаїда Пожарська з Моровська та 42-річна Валентина Овдій з Отрохів.

— У селі не всім робота є, а ми при ділі, — хваляться жінки.

— Живність степенна, мовчазна. Це не корова, що мукає, їсти просить, чи порося. Кіт і той вимагає поїсти, — бере слимаків у руки Валентина Овдій. Руки в рукавичках.

— Куштували делікатес?

— Ні, — морщить носа Зінаїда Пожарська. — Мені до смаку домашнє.

— Не гурмани ми, не гурмани, — підтримує співробітницю Валентина Овдій.

Потримала і я в руках равликів. І сказала: який з них наїдок, скільки ж треба їх, аби наїстися.

— Є поціновувачі і в Україні. Нещодавно дві дівчини приїздили подивитися, як вирощують цих створінь. Сказали, часто їдять їх, — додає бізнесвумен.

Матеріал по темі:

На Козелеччині створили равликову ферму

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №30 (1784), 23 липня 2020 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.