Пятница, 16 Февраля 2007 15:08 | Просмотров: 832 | Обновлено 25 Июня 2019 15:10
Хочете відвідати Марс? Цей дивний мінливий світ, населений загадковими мешканцями, які нікуди не хочуть (чи не мають змоги?) їхати звідси. Спробуйте. Але тільки приготуйтеся повною мірою випити чашу жалю і туги — туги за минулими часами, яких уже не повернути. До речі, за цю подорож на Марс навіть не доведеться платити шалених грошей — просто треба сісти на автобус, який їде до Семенівки, а звідти вже рукою подати, усього шість кілометрів... На Марсі навіть „ марсіан ” не відразу зустрінеш, там їх зовсім небагато, та й то кожен порається у своєму дворі. Щоправда, якщо погукати, то вони можуть показатися на очі дуже настирливим громадянам. Але „марсіани” не вельми балакучі, вони звикли все робити мовчки. Та й про що говорити, коли сьогодення Марса — це вже вимирання цивілізації „марсіан”...
МАРСІАНСЬКІ ХРОНІКИ
Село Марс заснували у 1924 році, недалеко від земель поміщика Лейбовича. Назву ж воно отримало завдяки великій кількості повідомлень про „червону планету”, якими на той час рясніли шпальти газет... А вже у 1925 році в селі єврейською общиною було створено колгосп під назвою „Дер рейтер ерт", що перекладається як „Червона земля”* (може, ще й тому село отримало таку назву?). Українці ж називали цей колгосп скорочено — „Дрея”. Розповідають також, що Марс був дуже багатим селом: були там крохмальний та мелясний заводи, млин, сад на 4 гектари — усе це давало дуже великі прибутки. А у 1932-му році з невідомих причин “Дрею” передали у володіння Семенівській артілі „Харчовик”. Через три роки тут з’явився великий колгосп „Пролетарський труд”: у 1960 році у ньому налічувалось 200 корів і стільки ж молодняку, вирощували овець, свиней, птицю, була й пасіка. Тоді в селі мешкало 265 чоловік. Колгосп проіснував до розпаду Радянського Союзу, а потім усе зруйнувалось, як картковий будиночок. Уже в 1995 році тут, у Марсі, проживало усього 46 чоловік, у 2000 — 34, зараз — лише 22... Нещодавно ми писали про єдину мешканку Тулії Ріпкинського району — Пелагею Швець. В Іванівській сільській раді, до якої входить і Марс, дуже схожа ситуація... Із шести сіл, що їй підпорядковуються, п’ять перебувають у напівмертвому стані: у Зеленому Гаї мешкає 17 чоловік, у Східному — 6, Кривушах — 2 і в Ракутах — 1... Єдине село, яке ще якось існує, сама іванівка, де зараз понад 500 жителів. У Марсі ж уже немає ні радіо, ні телевізора, ні телефону. Хліба, й того вже не завозять...
Але завдяки цьому селу до Семенівського району багато хто навідується, і ми не стали винятком — дуже вже примітна у нього назва. І саме завдяки їй у 80-х роках минулого століття трапився тут один кумедний випадок...
МІСЦЕВА ЛЕГЕНДА
Свого часу в Іванівці був льонозавод, де працювало досить багато людей із навколишніх сіл. в Якось мужики випивали після роботи. Зараз уже неможливо з’ясувати, з якого приводу, але випили вони добряче... А один із них, назвемо його Миколою, був родом з Марса. Випивши, він поспішив додому, але не дійшов — чи то в голові запаморочилось, чи то втомився дуже... Не довго думаючи, Микола ліг подрімати на соломі, яка лежала край дороги. Скільки він спав — невідомо, та прокинувся від того, що хтось штовхав його у плече. Розплющив Микола очі — дивиться, міліціонер дільничний стоїть... Його нещодавно на цю посаду призначили. Стоїть він над Миколою і питає:
— Ти звідки?
— З Марса.
— Я питаю тебе, звідкіля ти? Чи ти питання не зрозумів?
— Кажу ж, з Марса я! — відповідає Микола.
Дільничний озвірів:
— Який Марс, зараз як стукну — Юпітером станеш!..
І виписав він Миколі аж тридцять карбованців штрафу.
Цю історію мені розповів Данило Гнатович Дегтяренко, який мешкає у Марсі зі своєю дружиною Марією Микитівною (на знімку). Уже 70 років тут живе, з того часу, як малим хлопцем переїхав сюди разом з батьками. Його батько працював у колгоспі пасічником, потім передав свої навички сину, а ось самому Данилові Гнатовичу передати знання нема кому, пороз’їжджалися сини... Один, Василь, мешкає у Росії, в Комсомольську-на-Амурі. Другий, Михайло, — у Семенівці, він час від часу возить у село хліб, коли з району, коли з Іванівки... Є внуки — аж вісім, і правнуки вже є. Ось тільки жаліється дідусь на те, що таке село розвалили і ніхто не хоче підняти його з колін...
БУТИ ЧИ НЕ БУТИ УКРАЇНСЬКОМУ СЕЛУ?
Про те, як можна підняти село, я запитала в одного з успішних фермерів із Менського району, який живе і працює у селі Дяговому, Олексія Бутенка:
— Люди завжди їдуть туди, де є хоч якісь пристойні умови для існування. Але такі умови треба створювати. Для цього необхідно дуже багато працювати... На цей час у селі не створено будь-яких прийнятних умов: нема най-необхіднішого, нема ніяких перспектив, нема роботи, нічого нема... Ось молодь і їде із села до міста шукати роботи. Зрозуміло, якщо молоді нема, то й діти не народжуються, закриваються школи, поля заростають бур’янами, подекуди навіть чагарниками або лісами...
Для того щоб село почало відроджуватись, потрібна підтримка держави. А коли влада дбає лишень про свої інтереси, то нічого доброго із цього не вийде.
Своїм баченням виходу села із кризи з нами поділився і Станіслав Дерев’янко, директор Агропромислового інституту „Прогрес”, що у Чемері Козелецького району:
— Для початку потрібно вирівняти ціни, щоб вартість пального і сільгосппродукції були рівнозначними. Щоб селянин міг - на одержаний прибуток купити собі і пальне, І сільгосптехніку і щоб йому на життя щось залишалось. .. А так виходить, що держава обдирає його до нитки. Потрібні якісь державні дотації на розвиток сільського господарства. Наприклад, у сусідній Польщі на 1 гектар землі щорічно виділяється дотація у розмірі 300 евро, на одну корову — 1000... А у нас?
ДОВІДКА
Марс — одна з дев’яти великих планет Сонячної системи; четверта за віддаленістю від Сонця і друга за наближеністю до Землі. Відомий людям із стародавніх часів як яскраве світило оранжево-червоного кольору, Марс отримав свою назву на честь бога війни (у давньоримській міфології — Марс, у давньогрецькій — Арес).
Ольга Мусій, «Гарт» №7 (2291) від 16 лютого 2007