Ольга Гривко померла на гінекологічному кріслі після знеболювального уколу

28 лютого Ользі Гривко (в дівоцтві Петренко) з села Виблі Куликівського району був би 41 рік. За святковим столом зібралася б уся велика родина. Жінка з багатодітної сім’ї. їх четверо сестер було. Рідні і близькі таки зберуться за столом, але поминальним, на дев’ять днів.

Оля померла 20 лютого в Куликівській районній лікарні на гінекологічному кріслі після знеболювального уколу. Їй мали робити чистку. Укол зробила Ольга Павленко, завідувачка гінекологічного відділення, заступник головного лікаря з медичної частини.


Ольга Гривко

«Вони вбили її і мене разом»

Напівсиротою залишилася 20-річна Юлія Шиш, донька від першого шлюбу. Вдруге овдовів чоловік 39-річний Олександр Гривко, він працює кочегаром у сільраді у Виблях.

— У 2015 році поховав першу дружину — онкологія. Згодом зустрілися з Олею. Вона з Куликівки переїхала у Виблі. Пішла на двох дітей. Нині Каті 18 років, Свєті — 9. Одружилися. Мріяли про спільну дитину. Не виходило. Не раз на ранніх строках вагітність зривалась. І цього разу на терміні 5-6 тижнів щось пішло не так. УЗД показало кров’янистий згусток, мазалося. Гінеколог призначив операцію.

Напередодні купили ліки за списком, — пригадує Олександр. — Оля ще дивувалася: «Той раз це було, і це, і це, а це щось нове приписала».

— «Для чого воно мені?» — долучається до розмови, ледь стримуючи сльози, Катя. — Я з нею ще на початку одинадцятої години говорила: «Олю, де ви?» — «Катю, я ще не можу говорити», — голос такий чужий і протяжний. Потім я неодноразово набирала, ніхто не брав слухавки.


Падчерки Ольги Катерина та Світлана Гривко

— І я разів п’ятнадцять дзвонив — тиша. Ми приїхали на дев’яту ранку. Вона пішла, а я лишився чекати під лікарнею. Минулого разу Оля об 11.20 повернулася. Думаю: цього разу все закінчиться швидше, бо вона ж раніше зайшла, — розповідає Олександр Гривко. — Та коли об 11.50 вкотре мій дзвінок лишився без відповіді, вирішив зайти. На той час, як з’ясувалося згодом, дружина вже 20 хвилин як була мертва. За документами, смерть настала об 11 годині 31-й хвилині. Та мені ніхто і слова не сказав. Хоча її мобільний телефон був у сумці. І на ньому видно, хто і коли дзвонив. Заходжу у відділення. Тиша. Санітарка миє підлогу: «Де моя Оля? — питаю. — Он куртка її висить, — показую. — Знаєте таку жінку?» Вона відправила до медсестри. Та тільки й сказала: «Зайдіть до завідувачки».

Заходжу, їх там двоє. Певно, сиділи, думали, що робити. Що казати. Лікарка до мене:

— Присядьте на диван.

— Що сталося? Від наркозу довго не відходить? — запитую.

— Тут таке получилось. Вона померла.

— Від чого?

— Ми ввели лідокаїн.

— А може, то був не лідокаїн, а оте щось нове?

— Оля казала: «Я не можу зрозуміти, навіщо воно мені?» — приєднується до розмови Катя.


Олександр Гривко

— Катю, а ви в інтернеті не подивилися по назві, що воно таке, ті нові ліки?

— Не додумалася. Напередодні ввечері ми смажили млинці, розмовляли.

— Я лікарям не вірю, жодному слову. Вони вбили її і мене разом. Мовчали, вирішували, як з себе вину зняти, — Олександр змахує сльози. І пригадує, як вперше зустрілися з Олею, у магазині в Куликівці, де вона і її сестра працювали продавчинями. Тоді він замовив каву. — Хіба це перший випадок, коли ця лікарка зіпсувала життя людям? Не вмієш працювати — поклади диплом і йди, — каже вдівець.

— Олександре, якщо тут така репутація в гінеколога Павленко, поїхали б на Чернігів.

— Були і в Чернігові. Таблетки дружині приписали.

«Попа вгору, лице вниз — так дочка і заклякла»

— Два тижні собаки на нашому кутку так вили, так вили не до добра. Та я і припустити не могла, що у нашій сім’ї горе віщувало, — плаче 64-річна Наталія Петренко, мати Олі. Їй час від часу сестра і доньки підносять заспокійливе. — Вони до мене з зятем у вівторок заїхали. Погомоніли. Оля навіть не заїкнулася, що в лікарню збирається. Тільки, як сідала в машину, помахала так, ніби назавжди прощалася.

Що дочки вже немає, дізналася від зятя. Я помчалася в гінекологію. Олечка ще була в операційній. На кріслі. Попа вгору, голова вниз, і підборіддя вже хусткою підв’язане. Лице розідране, на голові гуля. Вона, як задихалася, певно, себе дряпала.

Її ж можна було спасти, сказав нам лікар у Чернігові. Щоб могла дихати, розріз треба було у шиї зробить, вставити трубку — і спасли б. А що вони їй робили, хто знає. Що вона отак перевернулася. Водою одливали? Халат і капці її нам віддали, так вони були повністю мокрі. Вже потім люди розповідали, що після уколу її покинули і пішли пити чай. Коли з дочкою зайшли до кабінету лікарки, вона повторяла: «Так вийшло. Ще щось?» Та я тієї маячні слухати не могла. Як це так, Оля зайшла до кабінету сама, і її вбили.



— Наталіє, у Ольги була алергія на медпрепарати?

— Ще в дитинстві на пеніцилін. Усім людям, не тільки тим, у кого алергія, по закону, перед тим, як щось вколоти, мають робити пробу. Та чи доньці робили, чи ні, ми не знаємо. Навряд чи. Вона ж була у цієї лікарки не перший раз. Якщо й зробили, то припускаю, що вже після смерті, аби себе прикрити. Бо чого ж тоді ні чоловіку, ні мені відразу не повідомили, що вона померла. Якби сам не піднявся, і сам не дізнався...

Осиротила її доньку і дітей Саші вдруге. Наша внучка Юля навчається в педуніверситеті на вихователя. З її батьком Оля прожила майже 20 років.

— Хіба наша Оля перша душа, яку та лікарка згубила? Одну жінку, яка в суботу поступила, до понеділка додержала, що ледь потім в Чернігові спасли. Позаматкова вагітність була. Друга прийшла, сказала, що тест показує вагітність, а та не повірила. Потім труба лопнула — теж у Чернігові рятували. А третя ледь не
вмерла. Набряки пішли, сім місяців вагітності. Замість того, аби відразу відправити в обласний пологовий, тут кололи. Вже в Чернігові дитя мертве витягали і матір ледь врятували. Вся Куликівка знає. Сестра теж не перший раз до неї ходила, — каже 38-річна Алла Марусик, сестра покійної.

Розтин зробили на третій день

— Сестра лежала мертва. Треба було відправляти на розтин до Чернігова, та поліція затягувала. Певно для того, аби з організму всі ліки вийшли, і не можна було з’ясувати, що вкололи. Їй же лідокаїн і раніше вводили, і все було гаразд, — розмірковує 28-річна Ніна Єрченко, сестра покійної. — Коли Олю спускали в морг, сказали, треба паспорт. Вже було пізно. Паспорт був у селі. Аби пришвидшити процедуру, бо це ж треба через суд, Катя ще ввечері сфотографувала його і відіслала слідчому по «Вайберу».

Сподівалися, що зранку вже зроблять розтин. Пішли до куликівського суду, чекали кілька годин. З’ясувалося, слідчий Боголей не подав суду необхідного клопотання. В суді сказали: «Ми все за 10-15 хвилин підготуємо, аби тільки документи були». Ми в поліцію, а там слідчий каже: «Я дві доби не спав. Я не можу розірватися. У нас іще злочин є. В Жуківку виїздили». Тіло лежить, а вони... Чоловік їм дзвонив. Марно. До обіду нас промурижили, ні сльози, ні наші прохання на них не діяли. Довелося йти у прокуратуру. Тільки після цього слідчий заворушився. Ми за ним по п’ятах ходили. А він: «Я покурю». У нас горе, а тут отака бездіяльність.

— І чого той Ляшко у Куликівку не приїздить? Я б йому про те, що у нас такий безлад коїться, розповіла, — схлипує Наталія Петренко.

— Думаєте, Ляшко допоміг би?

— Поміг чи не поміг, а на всю Україну б розлящав.

— Дотягли до обіду. Я за цей час встигла з’їздити на Чернігів скупитися на похорон. На суд слідчий-поліцейський так і не прийшов. Так і сказано в ухвалі. Для з’ясування усіх деталей смерті в ухвалі визначено 16 запитань. Привезли ту ухвалу до Чернігова на початку шістнадцятої години. А судмедексперти кажуть, що не встигнуть, робочий день в них уже добігає кінця. Залишили на наступний день, — продовжила сестра Алла.


Катерина Беленок, тітка Олі

У довідці про смерть написано: безпосередня причина смерті — гостра серцева судинна недостатність, ускладнення анестезії, інше уточнення — нанесення шкоди хворому під час надання хірургічної допомоги.

— Алло, ходять чутки, що була уколом пробита артерія, і алергія ні до чого. Чи запитували ви про це у судмедексперта?

— Саша запитував. Експерт, посилаючись на лікарську етику, на те, що триває розслідування, у подробиці не вдавався. Тільки й обмовився: «Лікарська помилка». Остаточний висновок буде через 2-3 тижні. Матеріали відправили до Києва на дослідження.

Лікарка першого дня нам говорила: «І машину знайду, і на розтин поїду, все допоможу організувати». Не було її на розтині, і ніякої допомоги, ні вибачень, ні співчуття, нічого. Кажуть, вже пішла на лікарняний.

Тим часом поліція внесла до Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінальне провадження за фактом неналежно виконаних професійних обов’язків, стаття 140.

«Нічого такого, на що не мала права, я не робила»

21 лютого Ольга Павленко була на роботі в поліклініці.

— Співчуваю рідним. Так сталося вперше за 15 років моєї роботи. Є таке поняття — блискавичний злоякісний анафілактичний шок. У цієї людини була анафілактична реакція.

— Ольго Анатоліївно, мати померлої каже, аби зробили розріз на шиї і вставили трубочку, то жінка б вижила.

— У протоколі надання швидкої допомоги при анафілаксії немає трахеостомії. Вся невідкладна необхідна допомога була надана. Такі заходи проводить не одна людина. Я теж була не сама.

— Чи робили пробу на алергію перед введенням лідокаїну?

— Внутрішньошкірну пробу. Проба — це дуже велике розведення. Жінка заперечувала алергію. До того ж десь півроку тому їй теж використовували цей препарат. До операції ще й не дійшло. Була зроблена внутрішньом’язова ін’єкція. Нічого такого, на що я не маю права, я не робила. Неприємно, що це сталося зі мною.

— Ольго Анатоліївно, родичі жінки казали, що на шиї жінки були подряпини, на голові. Що то таке?

— На шкірних покровах коли вона поступила, нічого не було. Щодо голови — вводили трубку, повернули голову на бік, аби не запав язик.

Валентина Остерська, Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №9 (1711), 28 лютого 2019 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.