Черниговская Епархия

ПРО ПРАВОВИЙ СТАТУС ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТ.
О. М. ШЕВЧЕНКО (Київ)
     В сучасних умовах, коли проявляється посилений інтерес до історії української державності, на порядок денний висувається необхідність постановки питання про роль і місце православної церкви в історії України. Без створення історії церкви та без вивчення національних релігійних рухів не можлива об'єктивна і всебічна реконструкція історії українського народу.
     80-90-ті роки XVII ст. - періодколи церковні відносини між Києвом і Москвою характеризувалися посиленням церковно-іноієрархічної влади патріарха Московського на Україні та по-славленням привілеїв українських церковних ієрархів. Причина цього явища полягає як в недотриманні московською духовною владою своїх зобов'язань щодо української церкви, так і в політичній боротьбі між вищим духовенством на Україні.
     В липні 1685 року в Києві відбувся собор, під час якого на кафедру Київської митрополії був обраний Гедеон-Святополк князь Четвертинський. 8 листопада 1685 року на урочистому служінні патріарха у московському Успенському Соборі, в присутності царів, виголошуючи архієрейську присягу, Гедеон обіцяв "повиноватися всегда отцу моему, великому господину, святейшему киръ Іоакіму, патріарху Московському, и всея Россіи, и северныхъ странъ...".
     Після посвяти Гедеон одержав дві стверджувальні грамоти на Київську митрополію, які надавали йому владу над усіма єпископіями, архімандріями, ігуменствами, братствами, монастирями і церквами. Це означало, що Гедеон, по суті, у церковному відношенні ставав главою майже всього українського народу. Сприятливі політичні обставини (в цей час московський уряд, розірвавши мир з Туреччиною, уклав ряд вигідних угод з Польщею, серед яких і та, що всі православні єпископії на території Польші збережуть свої права і вольності, а вище духовенство цих єпископій буде приймати посвяту від Київського митрополита) обумовили те, що православні єпископи, які мешкали в польських володіннях, були змушені визнати над собою владу Четвертинського.
     Але повного об'єднання території всіх єпархій під владою Київського митрополита в цей час не відбулося. Навпаки, зменшився його правовий статус.
     Відомо, що ще у 1654 році з-під влади Київського митрополита відпала Могилівська єпархія, яка перейшла до Московського патріархату. В 1667 році під назвою Бєлгородської єпархії увійшла до складу Московського патріархату Слобідська Україна.
     Спроба Гедеона посилити свою владу над Чернігівською єпархією призвела до виходу її з-під юрисдикції Київського митрополита.
     Одержаний ще на соборі 1667 року по благословінні трьох вселенських патріархів титул архієпископа вже тоді давав чернігівському архієреєві право вести політику, незалежну від Києва. Тепер Лазар Баранович почав активно діяти. Він пише ряд листів царівні Софії і патріарху Іоакшу з проханням зберегти Чернігівську архієпископію. В листі від 7 березня 1688 р. архієпископ Чернігівський прохає патріарха Московського Іоакіма прийняти архієпископію під своє благословіння, поряд з іншими російськими архієреями та з поставленням його наступників в Москві, а не в Києві. "О таковую милость всемерно святыни вашей, архіпастыря, отца и премилостиваго благодетеля моего, и благословенную грамоту мне и по мне будущимъ архієпископамь Черниговскимъ на сіє дело прошу...".
     10 квітня відбувся царський і боярський приговор. Про його рішення патріарх Іоакім оповістив Лазаря Барановича своїм листом від 15 липня 1688 року. Підтверджуючи рішення собору, який дав благословіння і переіменував "епископию... Черниговскую во архієпископію", патріарх Московський повідомляв, що Чернігівська архієпископія більше не підсудна митрополиту Київському і знаходиться "подъ нашимъ патріаршимъ благословеніемъ", архієпископи в Чернігівську єпархію будуть посвячуватись "в царствующемъ граде Москве отъ нашея мерности патріарша всероссійскаго престола".
     Підпорядкування Чернігівської архієпископи під безпосереднє відання Московського патріарха було підтверджено і царською грамотою від 24 червня 1688 року. У документі вмотивовується необхідність прийняття такого рішення і зазначається, Що Чернігівська архієпископія одержала право "по степени между Російскими архіепископіями быти ей первой архіепископіи". В цей час ставропігією Московського патріарха стає і Києво-Печерська лавра, про що повідомив 9 липня 1688 року патріарх Іоакім Гедеона Четвертинського, митрополита Київського. Говорячи про те, що з давніх-давен Києво-Печерською лаврою ніхто "не владеетъ и не управляешь, кроме патріарша достоинства", Іоакім доводить до відома митрополита, що "та ставропигія патріарша намъ надлежитъ, и подсудствуетъ Московскому всероссійскому престолу и всехъ северныхъ странъ. И ту обитель... отъ всехъ же в духовномъ правленій начальствъ" вільна. Архімандрит в цю лавру не від кого іншого, як тільки від Московського патріарха "благословеніе пріемлетъ".
     Про те, що Києво-Печерська лавра звільнена від підпорядкування Київському митрополиту і стає ставропігією Московського патріарха, повідомляє Іоакім і Варлаама Ясинського, архімандрита Києво-Печерської лаври.
     На шлях боротьби за незалежність від Київського митрополита став і львівський єпископ. В своєму листі від 24 травням 1689 року патріарху Іоакіму Іосиф Шумлянський скаржиться™ на утиски Гедеона Четвертинського і від імені єпископів Луцького, Львівського, Перемишльського і Білоруського просив. патріарха звільнити їх від підлеглості Київському митрополитові і відкрити особливу Галицьку митрополію.
     З всього вище сказанного можна зробити висновок, що характерною ознакою 80-х років XVII ст. стають прохання вищого українського духовенства до Московського патріарха про звільнення його від підлеглості Київському митрополитові. Користуючись ними, а також тим, що при настанові на кафедру Київської митрополії Гедеона Четвертинського не обіцялось збереження привілеїв Київської митрополії, Московський патріарх, і використавши зручний моментпозбавив Київського митрополита одного з важливих привілеїв - права володіння рядом українських єпископій та архімандрією. Київський митрополит фактично втратив канонічне значення окружного митрополита і глави підпорядкованих йому єпископій. Під його владою не залишилось практично жодного архієрея.