Черниговская Епархия

ОХОРОНА ПАМЯТОК ЦЕРКОВНОЇ СТАРОВИНИ НА ЧЕРНІГІВЩИНІ У 20-ті РОКИ
В. В. ТКАЧЕНКО (Чернігів)
     В історико-культурній спадщині Чернігівщини помітне місце посідають пам'ятки церковної старовини. Поліпшення стану їх охорони на сучасному етапі неможливе без творчого осмислення відповідного досвіду, нагромадженого на попередніх етапах розвитку нашого суспільства, зокрема, у 20-і роки, коли саме і були закладені підвалини для діяльності державних органів та громадськості у справі збереження пам'яток культового походження.
     Плідну роботу в цьому напрямку проводив Всеукраїнський комітет по охороні пам'яток мистецтва і старовини (ВУКОПМіС), який виник у 1918 р. у Харкові, а потім переїхав до Києва, де розгорнув активну діяльність. Так, ще 18 березня 1918 року до Чернігівської Архівної комісії надійшло розпорядження ВУКОПМіСу про вжиття заходів щодо охорони архівів міста й губернії, в тому числі монастирських та церковних.
     У 1919 році розгорнули свою діяльність місцеві органи-губкопміси та повіткопміси, співробітники яких взяли під свій контроль пам'ятки багатьох старовинних міст. Це видно, зокрема, із звіту співробітника Чернігівського губкопмісу Б. Бутника, який в лютому-березні 1919 р. виїздив для вирішення питань охорони пам'яток Городні і Козельця, а на початку літа завдяки його енергійному втручанню було організовано охорону цінних архітектурних пам'яток Новгорода-Сіверського, передано до місцевого музею ряд унікальних за своїм художнім значенням речей культу з Микільської та Покровської церков. Подібні наслідки дали і виїзди співробітників губкопмісу Б. Пилипенка до Любеча, Г. Кирія та М. Ідліса до Остра.
     Позитивну роль в організації охорони пам'яток культового походження відіграв декрет РНК УРСР від 1 квітня 1919 р., згідно з яким старовинні церкви, монастирі, мечеті, костьоли, синагоги, кірхи охоронялися НКО і не підлягали ні реквізиції, ці передачі будь-яким відомствам. А згідно з наказом Чернігівського губкопмісу, виданому в цьому ж році, винні в руйнуванні пам'яток, в т. ч. і церковних, підлягали суворій судовій відповідальності.
     Нові заходи, спрямовані на поліпшення охорони цієї групи пам'яток, були вжиті на початку 20-х років. Згідно з циркуляром НКВС УРСР, розісланим у червні 1923 року, місцеві органи влади зобов'язувалися подати відомості про закриті церкви, монастирі та інші культові заклади - пам'ятки архітектури, а також предмети культу художньо-історичного значення. Згідно з циркуляром ВУУВК та НКВС УРСР від 14 серпня 1924 р. майно історико-культурного значення із закритих культових споруд підлягало передачі музеям. У травні 1925 р. НКВС надає працівникам музейних установ республіки "право взяття на особливий облік культових предметів, цінних у художньому і науковому відношенні, а також право вилучення вказаних предметів..., якщо їх уживання не викликається нагальними потребами культу" і з діючих культових закладів.
     Саме в цей час були взяті на облік Остерським краєзнавчим музеєм церкви мм. Остра, Козельця, Ніжина та цілого ряду сіл, а всі речі, що не вживаються для культу, переведені до музею. Аналогічні заходи були проведені співробітниками Чернігівського держмузею Б. Пилипенком в Сосницькому повіті, В. Шугаєвським - в Новгород-Сіверському повіті. Одночасно з цим М. Вайнштейном та В. Дроздовим було проведено детальний опис 20 зразків муміфікації у м. Седневі. Велику роботу в справі охорони пам'яток церковної старовини в середині 20-х років, провели також співробітники Конотопського, Глухівського, Новгород-Сіверського та Сосницького краєзнавчих музеїв.
     На середину 20-х років значного поширення набула також практика передачі культових пам'яток під охорону релігійних громад, які відповідали за збереження культового майна та підтримання у належному стані будівель. За таких умов віруючі здійснювали догляд за Спаським собором, Успенською церквою Єлецького монастиря та Катерининською церквою у Чернігові. А на терені Прилуцької округи планувалося на кошти Окрполітосвіти та релігійних громад організувати церковний музей.
     У другій половині 20-х років збільшилось державне фінансування на охорону найбільш визначних культових пам'яток, внаслідок чого Спасо-Преображенський монастир у Новгороді-Сіверському, Спасо-Преображенський, Єлецько-Успенський та Троїцький собори у Чернігові були оголошені державними історико-культурними заповідниками і їх пам'ятки повністю перейшли на утримання держави.
     Таким чином, у 20-ті роки досить інтенсивно проводилися охоронні заходи щодо пам'яток культового походження. Разом з тим, вони не набули комплексного й планомірного характеру, не завжди мали належну підтримку з боку як місцевих, так і центральних органів влади. Значна частина пам'яток залишалася поза охороною, що часто призводило до їх загибелі. Наприкінці 20-х - початку 30-х рр. у керівництві країною утверджується нігілістичне ставлення до проблем збереження історико-культурної спадщини. Випадки вандалізму на місцях намагаються виправдати наступом соціалізму. Природно, що найбільш гостро у цей час постало питання про охорону пам'яток культового призначення. Так, вже наприкінці 20-х років була зруйнована Покровська церква у с Вороньках, що деякий час була усипальницею декабристів Волконських, дзвіниця собору XVII ст. у Глухові, а ряд соборів у Борзні, Ніжині та Новгороді-Сіверському були передані під склади для збереження зерна.