Назарівські дубки

Добавить новость

Среда, 14 Сентября 2016 12:02  |  Просмотров: 3207

Нинішнього вересня Корюківський держлісгосп відзначав 80-річчя свого створення. До цієї події готуються і спеціалісти, і робітники. Зокрема, інженер лісокультур Ірина Вацеба збирає матеріали для спеціального випуску часопису. Вона разом з іншими фахівцями зустрічається з ветеранами праці, переглядає архіви. її увагу привернуло невеличке повідомлення про те, що у Радомському лісництві у 50-х роках завдяки турботі лісничого С. Ф. Назарова посаджено 700(!) гектарів дубів. Працівники лісництва садили ліс вручну й кіньми.



Ірина Вацеба зацікавилася долею працьовитого лісничого. Виявляється, це мій дідусь. А хто про нього знає більше, ніж рідня?!

Степан Федорович Назаров закінчив Черкаську нижчу лісову школу ще у 1914 році. Як міг тоді селянський син здобути освіту? Допоміг його дід. Він був хоробрим солдатом під час Кримської війни. В одному з боїв захистив від загибелі російського офіцера і за це був нагороджений Георгіївським хрестом.

У Царській Росії ті, кого удостоїли такої високої нагороди, мали право навчати своїх дітей і внуків безплатно. А було їх у нього тільки в одного сина 14! Отож Степану Назарову пощастило.

Мій дід Степан приїхав працювати на Корюківщину, уже маючи досвід роботи в лісовому господарстві Вінницької й Полтавської областей.

На початку 30-х років йому довірили очолити Андроницьке лісництво, розташоване на хуторі Ніжинець Корюківського району в урочищі Лебехове. У голодні роки тут не голодували. Мали свою пекарню, крамницю, лікарню, гуртожиток, розводили худобу.

У 33-му мій дід допоміг багатодітній сім’ї Федосія і Федосії Ковтунів із Полтавщини, аби ті не вмерли від голоду. Слабким, уже опухлим людям Степан Назаров надав житло, виділили для родини корову. А Федосію знайшли роботу - він став пекарем. Усе життя Ковтуни не забували мого дідуся і часто приїздили до нього або запрошували до себе.

Степан Федорович вважав, що лісом треба ходити пішки, щоб бачити, як він росте і що йому потрібно. У 1936 році як кращого лісничого його перевели на роботу у новостворений Корюківський лісгосп інженером лісокультур. Але тут йому не довелося довго попрацювати. Восени того ж року Степана Назарова разом із двома спеціалістами лісгоспу Бездольним і Лясковцем арештували працівники НКВС. Дідуся звинуватили у терористичній діяльності проти колгоспного руху. Він отримав десять років ув’язнення. Вдома залишилися дружина з двома дітьми. Без роботи і квартири.

Дідусь повернувся у 1947 році, а два його колеги десь загинули. У 1958-му Степана Назарова було реабілітовано.

Тодішній директор Корюківського лісгоспу Горовий призначив Степана Федоровича лісничим Перелюбського лісництва. З Корю-ківки 54-річний колишній в’язень пішов у село за тридцять п’ять кілометрів пішки.

Лісництво тоді розміщувалося у невеличкому будиночку, через стінку в одній кімнаті мешкала сім’я лісничого. У лісництві був сліпий на одне око бухгалтер, учасник бойових дій Митрофан Борисенко із села Рудня. Також був сліпий на одне око кінь. Хороших вороних забрали на війну.

Отож лісничий, відпрацювавши чотири роки, вирішив придбати коней. Він купив їх у Західній Україні. У всіх ніби виросли крила -коні були сильні, витривалі і дуже гарні.

За них Назаров і поплатився. Його перевели на роботу у Тихонівське лісництво, а коней забрав у лісгосп директор.

У Тихоновичах помічником у лісничого Назарова був молодий Дмитро Турчин. Багато чому навчив його досвідчений лісівник. Дмитро Аксентійович згодом став директором Городнянського і Борзнянського держлісгоспів.

На пенсію Степан Назаров пішов із Радомського лісництва, де працював разом з умілим лісоводом Кирилом Хлистуном. Саме тут мій дід посадив багато лісів, мав хороших лісників, потужну ланку лісокультурниць. Дубки, які завдяки його турботі було посаджено на площі сімсот гектарів, прийнялися добре і почали рости. Ще й нині люди з навколишніх сіл називають їх назарівськими дубками.

Я не бачила свого дідуся і не розмовляла з ним, бо народилася після його смерті. Все це мені розповіла мама. Ми часто переглядаємо дідові світлини і говоримо з ним, ніби з живим...

Лариса Галета, "Деснянка" №38 (618) від 15 вересня 2016

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: