Музика з підвалу

Духові оркестри, що діють при школах, уже можна на пальцях перелічити. Кажуть, що їхній час давно минув, тобто - вже неактуальні, непопулярні і непотрібні. Але у Чернігівському районі небайдужі люди таки зберегли кілька музичних колективів, і один з них - у Киїнській школі. Ви тільки уявіть, що оркестр духових інструментів не припиняє своєї діяльності упродовж 45-ти років! Понад два десятки літ ним вправно керує місцева вчителька музики Лідія Плоска. Її вихованці відвідують заняття з великим бажанням і зовсім безкоштовно. Й, незважаючи на те, що «духовики» грають на стареньких інструментах, вони виконують музичні твори бездоганно.



Багатолітнім оркестром пишаються школа і батьки. Пані Лідія каже, що учні щиро тягнуться до прекрасного, і це не може не надихати.

- Візьміть мене, будь-ласочка, - просився в оркестр тоді ще учень восьмого класу (нині десятикласник) Юра Бешун з сусідньої Шестовиці. - Я не підведу!

- Добре, але пам’ятай за кожним з вас - велика відповідальність. Грати в оркестрі - це щоденний труд, - відповіла, як і зазвичай, школяреві диригентка. І потім жодного разу не засумнівалася у Юриних стараннях. Він - чудовий барабанщик (грає на ударній музичній установці). А загалом в оркестрі всі діти талановиті. Вправно грають на альті - Вадим Селюк, Ярослав Бурлака, Владислав Галета, Денис Дятлов. На трубі - Євген Бобро, Владислав Апанасенко, Микола Мороз, Єлисей Насінник та брати Ігор і Ярослав Семеняки. А Денис Піпкун освоїв одразу два інструменти - трубу саксофон. З тенором не розлучаються - Олександр Лисиця, Артем Стрига, Павло Федорченко, Владислав Ткачук, Павло Зімін. «Розбавляє» творчий колектив одна єдина дівчинка - саксофоністка Юлія Шевченко.

Оркестр її справа

- Родом я з цього села, - розповідає про себе вчителька. - Мама Валентина у молодості швачкою на фабриці працювала, а коли за тата заміж вийшла, трудилася на «Хімволокні» в Чернігові, потім - на обласному аптечному складі. Батько - знаний агроном Григорій Прокопенко. Тридцять шість років віддав місцевому радгоспу. Завідував однією з найбільших дільниць. За молодих літ він вдома зробив власноруч унікальну підземну теплицю під склом, куди можна потрапити завдяки спеціальному ліфтові. Йдосі служать підземні овочеві сховища, де колись лазня була. Також тато сконструював «дармовий» полив - за допомогою водостоків дощова вода по жолобах стікає в металеві баки, усього вони вміщують до 13 тонн рідини, якої вистачає для поливу городини на весь сезон.



Рідна сестра Іра, як і я, вчителька, викладає образотворче мистецтво у нашій школі, дуже любить дітей і працювати на землі, як колись батько.

Музика мені подобається з дитинства, особлива насолода - репертуар військових оркестрів. З четвертого по восьмий клас грала на кларнеті. У нас, в Киїнці, діяв філіал Гончарівської музичної школи. Як нині, пам’ятаю, розміщувався він у приміщенні нині діючої Свято-Миколаївської церкви.

У1985 році Лідія закінчила Чернігівське музичне училище імені Ревуцького по класу духових інструментів (грала на саксофоні, а також фортепіано) і одразу пішла працювати в музичну школу, в якій колись вперше заграла.

Духовий оркестр у селі було засновано в 1974-му. Один небайдужий до музичного мистецтва чоловік - головний агроном місцевого господарства Анатолій Молча-ненко закупив для колективу всі потрібні інструменти, це і труби, і альти, і тенори, баритони, баси, тромбони, ударну музичну установку... Першим керівником оркестру став Борис Чернобровкін, учитель і наставник Лідії Плоскої.

- Після музичного училища ми разом пропрацювали дванадцять років. Я молодшу групу вела, він - старшу. У 17-річ но му віці підміняла Бориса Чернобровкіна з оркестром, - згадує пані Лідія. - А взагалі, оркестр - це все моє життя, очолюю його вже 21 рік. Трудового ж стажу - 35, викладаю музику з другого по сьомий клас.

Музична терапія

В музичному колективі нині - переважно хлопці, віком 9-16 років. За останнє десятиліття діяльності оркестру випустилися тільки дві дівчинки. Тож можна вважати колектив чоловічим.

Діти вчаться грати на трубі, альті, тенорі, баритоні, басу, музичній установці. В основній групі - два десятка учнів, у підготовчій - це учні четвертих класів - їх шестеро.

- Наступного навчального року, з 1 вересня, вже підсаджуватиму їх в оркестр, а згодом вони виступатимуть на рівні з усіма, - розповідає музична керівниця.

Лідія Плоска хвалить діток, каже, що вони здібні, активні і старанні. А цьогоріч долучитися до оркестру захотіло, як ніколи, багато бажаючих.



- Сьогодні до мене підходила мама третьокласника, просила, щоб сина записала. Та їм треба ще рік підрости, - зазначає. - Загалом залучаю до оркестру всіх, хто прагне, потім дітки самі по собі відсіюються. Не всі попервах розуміють, що духовий оркестр вимагає неабиякої віддачі. Ледарям у нас робити нічого!

Виявляється, духові інструменти не лише позитивно впливають на самопочуття, а й лікують деякі недуги дихальних шляхів.

- Завдяки системним заняттям, такій собі дихальній гімнастиці для легень, за рік-два можливо позбутися нападів астми. Також «духовики» менше страждають на застудні захворювання. Помічаю це і за дітьми, і за собою, - зізнається пані Лідія.

Щоб навчити дитину більш-менш вправно грати на музичному інструменті - року замало. У Лідії Плоскої - власна методика, що склалася за багато літ. Спочатку вона працює з дітками індивідуально, потім - у невеличких групах, а тоді вже збирає усіх разом.

- Ми змінили репертуар, перейшли на українську тематику. Переважно працюємо з оркестровою маршовою музикою, українською народною. Заняття відбуваються у підвальному приміщенні. Коли збудували цю школу, «духовикам» виділили підвал, аби нікому не заважали. Бо, якщо оркестр переселити на перший чи другий поверх, мої орли зірвуть уроки у всій школі, - посміхається.

Друге життя

Інструментам, як і самому духовому оркестру, по 45 років, а вони й досі звучать!

- Ми трішки їх оновлюємо, - каже пані Лідія. - У Чернігівському педагогічному університеті припинив свою діяльність оркестр, тож дещо з інструментів нам повіддавали. Бачите як воно, з новими технологіями все менше звучить жива музика. Прикро...

У КиТнці з цим усе добре. Жива музика - живіша за будь-яку модернову фонограму! Діти виступають на всіх шкільних святах, залюбки беруть участь у заходах місцевого і районного масштабів.

Щоразу перед концертом чи урочистою подією хлопці хвилюються, ніби виступають уперше в житті. Разом з ними так само тривожиться й диригентка. Ось нещодавно, 8 травня, коли вся Україна відзначала День пам’яті і примирення, оркестр духових інструментів виконував Державний Гімн біля пам’ятника загиблим захисникам у Другій світовій війні. Були й інші твори на військову тематику. Завдяки «духовикам» мітинг видався справжнім!

Звісно, що інструменти виходять з ладу, тріскаються, де-не-де з’являються дірки. Оркестр вже багато років ніхто не фінансує. Допомагають хіба батьки. Спасибі також сільраді та голові Людмилі Ха-мазюк, що знаходять можливість виплачувати зарплату музичній керівниці.

Як би там не було, Лідія Плоска ніколи рук не опускає і нині покладає величезну надію на децентралізацію, одну з найуспішніших реформ.

- Якщо районний відділ культури передасть наш оркестр громаді, може, у нас тоді крила розправляться, - сподівається жінка. - Адже діти хочуть грати на нових інструментах. Виступати у нових костюмах. Щоб була можливість замовити транспорт для гастролей. Радіти заохочувальним солодким призам. Не просто щоб музика жила. Щоб був стимул! Колись, мабуть, у 2008 році, за участь в оркестрі дітям платили 10 гривень на місяць. Така собі зарплата. Ніби й небагато, а у підвалі, як кажуть, не було місця де яблуку впасти. Оркестр гримів на весь район!

Поки питання вирішиться, хто ж опікуватиметься «духовиками», їхні старенькі інструменти із року в рік безкоштовно ремонтує і підтримує в робочому стані Анатолій Івко, робітник з комплексного обслуговування і ремонту будівель Киїнської школи.

- Якби не він, не було б уже оркестру, ні на чому було б дітям грати, - зізнається пані Лідія. - Тільки щось зламається, трісне - біжу, прошу. А Толя ніколи не відмовляє. Завдяки його золотим рукам і доброму серцю ми й тримаємося. До речі, сини Анатолія Івка Олександр і Микола теж грали у нашому духовому оркестрі, а наразі один з них грає у військовому.

Щоправда, як розповідає вчителька, десять років тому духові інструменти також лагодив кваліфікований майстер. За державний кошт. Мо’, з місяць ремонтував. Після його старань працювали тенори, баритони, альти й інші, як годинники. Та потім знову розладналися. Добре, що в оркестру є безвідмовний Анатолій Івко, який дарує інструментам ще одне життя!

Плоди

Лідія Плоска постійно каже своїм вихованцям, що знання і досвід, які вони отримують під час занять в оркестрі, обов’язково їм знадобляться в подальшому. Адже оркестр вчить дітей відчувати одне одного, згуртовує колектив, виховує почуття відповідальності, допомагає подолати невпевненість у собі. Крім того, учні, пізнаючи світ музики, красу звучання музичних творів, нестимуть любов до прекрасного через усе життя.

- З нашого шкільного підвалу діти високо летять. Мої випускники - професійні музиканти, учасники знаних військових оркестрів, дехто створив власні музичні гурти, - з гордістю каже. - Плоди є, і це не може не тішити.

Що ще робить щасливою сільську вчительку музики і незмінну диригентку духового оркестру? Найрідніші люди, син Денис з невісткою Вікторією. Та найбільша радість - унучок. Вові - два з половиною рочки, і він - майбутній музикант, принаймні так хотіла б бабуся. Хлопчик напам’ять вже знає ноти і має музичний слух.



Коли вдома бабуся Ліда грає на піаніно, до неї на коліна завжди проситься маленький Вова. І хоч пальчики ще нічого не вміють, вважається, що грають вони удвох. У ці хвилини жінці здається, що справа її життя житиме!

Лариса Галета, «Деснянка» №20 (755) від 16 травня 2019

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: