«Нехай чоловіки читають і заздрять»

Так сказав Олександр Команда з Жукоток, котрий разом із дружиною Ніною Григорівною відзначив 60-річчя подружнього життя

Олександру Миколайовичу – під дев’яносто, а ще моторний. Життя загартувало. Воно в нього сповнене подіями, найтрагічніша з яких – Велика Вітчизняна війна. У 43-му його мобілізували на фронт, сім років прослужив на Сахаліні. Може довго розповідати про Охотське море, Тихий океан і суворий клімат Далекого Сходу.

По війні Олександр Команда повернувся у рідне село Синявка (зараз Менського району, а на той час – Березнянського). Їхня родина жила, як усі інші, – бідно. Тому й подався шукати роботу, яка б оплачувалася не трудоднями, а живою копійкою. Знайшов таку у с. Левоньки Чернігівського району. Там при психіатричній лікарні було чимале підсобне господарство: обробляли до 500 га землі, тримали корів, курей, вирощували городину. Була й своя пасіка, куди хлопець улаштувався на роботу.

З часом уподобав собі місцеву дівчину Ніну. Побралися, двох доньок народили. Тепер, перетнувши 60-літню позначку подружнього життя, тішаться онукою, яка виросла гарною й старанною. Бо є у кого вдатися: і дід, і бабця до роботи беручкі. Й городину у парниках вирощували і для себе, і на продаж, й господарство велике тримали. Голова родини навіть навчився власноруч виготовляти цементні кільця для колодязя.
Сьогодні Олександр Команда – голова Жукотківської ради ветеранів. Жаль лише, що ветеранів Другої світової у селі не залишилося, він – єдиний. Зате гуртує «молодь» – учасників бойових дій у Афганістані, Чехословаччині.

На дозвіллі пише гуморески. Зібралося вже чималенько, деякі й у «Нашому краї» друкувалися. Напередодні діамантового ювілею свого шлюбу Олександр Миколайович написав ліричного вірша, якого присвятив дружині. Жаліє він свою Ніночку, нездужається тій останнім часом. А вони ж разом усе життя. Життя, що не пройшло, а пролетіло…

Посвящаю жене

Сегодня – знаменательная дата:
60 лет мы прожили с тобой.
Ты – дочь в войне погибшего солдата,
А я – солдат, израненный войной.
Годы вместе прожиты
В заботах и труде,
И как могла, не знаю я,
Ты успевать везде?
Я за детей благодарю –
Сумела воспитать,
И это только потому,
Что Ты была им Мать.
Что в жизни было – не вернуть,
Не возвратить назад.
Тебя бы надо наградить,
Но нет таких наград.
Пусть дом наш будет для гостей,
Пусть песни в нем звучат,
Пусть аист-птица каждый год
Приносит нам внучат!

Наталка Солодашко, «Наш край», №№ 58-59

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.