Юлія Балдас з 2014 року складає вірші про війну

У Юлії Балдас із Калюжинець талант до слова проявлявся чи не з самого малечку. Народилася дівчи­на у Дігтярях. Батько Юлі працював все життя трактористом, мама - на фермі. Та коли Юлі було 10 ро­ків, тато помер. Вона тяжко пережила втра­ту найдорожчої люди­ни.
Закінчивши школу у рідному селищі, Юля вступила до Чернігів­ського педагогічного університету ім. Т. Г Шевченка на спеці­альність «Географія та біологія». Під час навчання встигала і працювати, щоб хоч трішки бути самостій­ною та забезпечувати себе фінансово.



Вищу освіту про­довжила здобувати в Сумському держав­ному педагогічному університеті ім. А. С. Макаренка. Роки навчання Юля згадує з посмішкою на об­личчі, хоч і непросто було, та її майбутня професія потребува­ла постійних подорожей. Вона побувала не лише в усіх вели­ких містах України, а й відвідала країни Європи: Угорщину, Словаччину, Румунію.
- Точно і не скажу, коли я почала пи­сати вірші. Але мама розповідала, що коли була маленькою, то щось завжди бурмотіла собі під ніс, складала слово до слова і так виходили римовані рядочки. Подорослішавши, почала писати вір­ші. Невеличкі, кумедні, але рідним по­добалося.

Натхнення приходило саме собою, і рядочки у риму складалися так просто і легко, як ніколи. Потім почала писати і про кохання. Та коли у 2014 році розпочалася війна на Сході України, я почала писати про війну. Всі свої хви­лювання і думки намагалася викласти на папері. Спочатку десь презентувати свої твори мені було трішки ніяково, бо ж розуміла, що моя творчість сподоба­ється, можливо, і не всім, одним словом я просто боялася критики. Та вирішила ризикнути, подавала свої вірші на кон­курси, публікувала в мережі Facebook. Як виявилося, не все так страшно. Бо ж якщо не ризикувати і постійно бояти­ся критики, то ніколи не досягнеш своєї мети. А моя - у майбутньому випустити збірку віршів, - розповідає Юлія Балдас.

І дійсно, її талант був гідно оцінений. На конкурсі літературного альманаху Вінницького видавництва Лілії Стасюк Юлія Балдас здобула перемогу. Вона надсилала свої вірші про війну та сво­боду, які згодом були опубліковані у Літературному альманасі «Наш край», виданому до 30-ти річчя Незалежності України. До неї ввійшли 8 віршів Юлії Балдас, серед яких «До солдата», «Га­ряча точка України», «Гордість з ними», «Воїне» та «Гідність».

Її талант гарно оцінюють і користувачі Facebook, про що свідчать чисельні по­зитивні коментарі.

Сьогодні головна тема віршів Юлії Балдас - війна, вторгнення рашистів на нашу Україну, хвилювання і муки дітей та дорослих, сильний дух нашого наро­ду, мужність наших захисників. Все це - у її віршах.

Ще одним талантом дівчини стало ма­лювання. Малює лише для себе, не ви­стачає часу на всі захоплення, бо ніхто не відміняв і домашні справи, маленька донечка потребує уваги та і на роботу потрібно встигати. Працює Юля викла­дачем біології у Сокиринському профе­сійному аграрному ліцеї. Їй подобається навчати дітей, ділитися з ними своїми знаннями. Попри всі турботи, вона зна­ходить час побути на самоті, аби взяти до рук олівець і написати ще один вірш.

- Завжди усміхнена, привітна та енергійна дівчина. Вона не лише пише гарні вірші, які торкаються струн душі, вона і гарна господиня. Читаючи її поезію, не стримую сліз. Молодець, - розповідає про Юлію жителька Калюжинець.
На сьогодні Юля не втрачає надії і віри в те, що до України нарешті прийде мир, і колись, у майбутньому, вона змо­же тримати в руках власну збірочку вір­шів. А ще закликає цінувати кожну мить свого життя:

«МИЛА, ПРОБАЧ!»

Пробач, мені, мила моя!
Я пішов воювати.
Ні, вина тут не твоя.
Я маю Батьківщину захищати.

Пробач, за недоспані ночі
За те, що зараз одна ти.
Прошу, пробач за заплакані очі.
Мій обов’язок, вас захищати.

Ти не хвилюйся, додому по­вернуся,
Коли закінчиться клята війна
Бережи себе, бо за тебе бою­ся.
Ти, як і Україна, в мене одна.

Молися, мила, благаю за нас.
За воїнів і побратимів моїх.
І поки вогонь в очах не погас.
Молися за братів ти своїх.

Холодної ночі приснися мені.
І молитву твою обов’язково почую.
Знову очі мої стануть сумні.
Кохана, за тобою дуже сумую.

Рідна моя, прошу, мені про­бач.
Напевно зараз так треба.
Благаю, витри сльози, не плач.
Якщо полечу я до неба.

Багато побратимів злетіли у вись
До Ангелів під небесні крила.
Якщо стане важко, на небо ди - вись.
Я завжди поруч, пам’ятай це, мила.

Е. КУДЕЛЯ, "Срібнянщина"

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: