На перерві прибирає школу, а під час уроків пише вірші. Як менянка Ніна Трало стала поетесою
Чуттєва, глибока, емоційна й жива. Такими епітетами хочеться описати поезію, що торкається людського серця, залишаючи в ньому свій слід назавжди. Тішити душу – ось справжнє призначення віршів талановитої менської поетеси Ніни Трало.
Мріяла бути медиком із шостого класу
Жінка родом із Киселівки. Там закінчила школу й одразу ж поїхала до Чернігова – вступати до медичного училища. Хоч поезію любила з дитинства, та пов’язати життя твердо вирішила саме з медициною.
– У школі вчилася на «відмінно». Татові родичі, що працювали в університеті, неодноразово запрошували до себе, у Ніжинський педагогічний, – ділиться спогадами Ніна Володимирівна. – Але так сталося, що на вибір майбутньої професії вплинула неочікувана хвороба. У шостому класі із запаленням легенів я потрапила до лікарні. І мене настільки вразила робота медичних працівників, що ніяких інших думок не було, як про медицину.
Після закінчення училища мріяла вступити до Івано-Франківського медичного університету, та склалося не так, як гадалося
Доля розпорядилася по-своєму і, як виявилося, на краще. Адже молоду фельдшерку направили працювати у Данилівку, де вона познайомилася з теперішнім чоловіком, із яким виростили двох дітей.
Пізніше працювала і в санітарно-епідеміологічній станції, і в Менській лікарні, і в школі медсестрою. Після виходу на пенсію за вислугою років без роботи вирішила не сидіти. Уже 10 років працює в міській гімназії техпрацівницею.
Чому почала писати? Просто настав час
Із 2013 року Ніна Трало відчула потяг до поезії та стала на стежину творчості.
– Чому почала писати? Просто настав час. Спроби створювати вірші були, але ще за студентських років. Потім велика перерва тривалістю майже 30 років. Чи часу не мала, чи лінувалася, – роздумує Ніна Володимирівна. – А тоді якось ходжу по городу, сапую – і враз спіймала себе на гадці, що все, про що думаю, віршованими рядками мені йде. І відтоді стала записувати.
Дебютний вірш був присвятою покійному свекрові. Жінка зізнається, що спочатку її поезії були далекі від досконалості. Обробляла, корегувала все, що могла, сама, потім зверталася по допомогу до знайомої вчительки. Першими слухачами й читачами були рідні. Саме їхня підтримка додавала впевненості у своїх можливостях.
Поетичне ставлення до навколишнього світу та жага розвиватися стали передумовою становлення Ніни Володимирівни як поетеси
Вона почала активно користуватися словниками, довідниками, спілкуватися з письменниками, їздити в чернігівські літературні студії. Позитивні відгуки досвідчених авторів про творчість поетеси-початківиці кожного разу давали наснагу й запал продовжувати займатися улюбленою справою, адже «митець живе у кожному з нас».
– У 2014 році я ввела в пошуковику запит на поетичні сайти. Зареєструвалася на кількох і почала активно постити свої доробки. На сьогодні у мене вже 510 творів. Є вірші й на побутову тематику, і патріотичні, про природу. Та й інтимної лірики чимало, бо як же таку тему оминути, – усміхається Ніна Володимирівна. – Серед напрацювань – ще й мої переклади поезій російських та білоруських письменників. Досконало білоруську не знаю, але добре розумію завдяки бабусі з Могильовської області.
Гроші на збірку попросила в депутата
Окрім трьох збірок віршів в електронному форматі, Ніна Трало вже має невеличке паперове видання поезій «Я вірю в долю», присвячене Україні, війні та хлопцям-героям. Меценатом, завдяки якому вдалося надрукувати 100 примірників, став депутат, котрий приїжджав на зустріч з людьми до Мени. 50 примірників продали, а іншу половину, за словами Ніни Володимирівни, роздали родинам загиблих захисників та по бібліотеках.
Збірку можна знайти в міській бібліотеці, а також у Киселівській, Стольненській, менських школах
– Раніше я часто декламувала свої вірші і на зустрічах, і на лінійках у школі, на вечорах пам’яті, та у зв’язку з карантинними обмеженнями поки що це все на паузі, – каже пані Ніна. – Тому зараз, коли є час, дистанційно беру участь у конкурсах на поетичних сайтах. Коли потрібно музичний супровід підставити чи щось записати, ще й сина долучаю.
Поетеса щиро радіє, що на конкурсах її твори часто виокремлюють серед інших та високо оцінюють. Та й не дивно, адже будь-яку тему пропускає через себе. Чи то вірші про кохання, чи про апокаліпсис, або взагалі збирання картоплі. Пише так, як би вона це зрозуміла, як би прожила. Тому й нерідко емоційні поетичні рядки не тільки читачів, й саму Ніну Володимирівну проймають до сліз, бо торкають глибин душі й серця.
Я в осінь трохи...
Я в осінь трохи літа налила,
А може, в літо осені – не знаю.
Але яка яскріє далина!
Яка мелодія лунає з гаю!
В мені осінні струни дощові
Збудили літа пізнє поголосся.
І запалали крила вогневі,
Зашелестіло радості колосся.
Однаково тривалі ночі й дні,
Однаково і радості, й печалі.
Пташата відлетіли... Ми одні
Лишилися з коханим на причалі.
Я трохи в зрілість юності влила,
Чи може, в юність зрілості – не знаю.
Але як ясно світить далина
Й мелодія життя лунає з гаю.
Лілія Сьомка, Сусіди.City
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: Ніна Трало, поезія, Мена, поетеса, вірші