Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » Олег Луцук виграв парі, навчившись основам гончарного мистецтва за 10 днів

Олег Луцук виграв парі, навчившись основам гончарного мистецтва за 10 днів

Олег Луцук виграв парі, навчившись основам гончарного мистецтва за 10 днів
Олег Станіславович почав займатися гончарством лише кілька років тому, але зумів домогтися дивовижних результатів. Йому подобається створювати з глини оригінальних казкових тварин і ділитися досвідом та духом справжнього віковічного ремесла з усіма бажаючими. А ще майстер ростить сад, із задоволенням займається сільським господарством та вміє просто радіти життю.

Захоплення стародавнім ремеслом

Був собі в нашому обласному центрі один приватний підприємець. Одна різниця, що реалізував не цукор та горілку чи «фірмовий» одяг з Китаю, а зовсім інший продукт. Мав власну сувенірну крамничку, яку наповнював керамікою, вишиванками, розписом по дереву та виробами із лози. Усі ці речі виготовлялися руками справжніх майстрів. Звали господаря Олег Луцук.
– Мої тато та мама були і залишаються поважними і шанованими людьми (батько – заслужений працівник космічної галузі, мама – шеф-кухар дитячого садка), а я ж з юнацького віку відрізнявся допитливістю і непосидючістю, – посміхається Олег Станіславович. – Бажав займатися тим, що мені цікаво, визначити свої можливості як людини, постійно відкривати для себе нові горизонти. Побував в багатьох містах, працював в Білорусі, Карелії, навіть у Заполяр’ї. Опанував професії слюсаря, будівельника, монтажника радіоапаратури, тракториста, жерстянщика, обвалювальника м’яса та багато інших. А потім виникло бажання працювати з «живим» матеріалом – глиною. Адже це така багатогранна творчість, до того ж, оповита загадковістю тисячоліть. Цікавість привела мене до Києва на виставку предметів декору. Саме там я познайомився з чудовою сімейною парою гончарів Оксаною та Дмитром з-під Львова і спробував виготовити свого першого свистунця.

Потім був Центр ремесел у рідному Чернігові, куди Олег ходив займатися ліпкою. Якось в цьому закладі звільнилася посада майстра і йому запропонували її посісти. З умовою, що навчиться гончарити за 10 днів.
– Ніхто особливо в це не вірив, навіть об заклад побилися, – згадує гончар. – Я зателефонував майстрам, які мене вчили ліпити свищики, і вирушив потягом у місто Соснівку Львівської області. Звичайно, було дуже важко, але я довів усім, хто сумнівався, що, маючи велике бажання, можна досягти чого завгодно: рівно через 10 днів зробив досить пристойного горщика.

Про село, гриби та глину

Міська метушня і проживання в квартирі не давали можливості повністю зосередитися на улюбленій справі. І три роки тому Олег Станіславович вирішив змінити міський добробут на сільську тишу, в якій сама природа є творцем натхнення. Надивився і придбав будинок у нашому Стольному. Тут вже більше року майстер і проживає зі своєю сім’єю, тут народився син Леонід і був охрещений в старовинній Андріївській церкві, збудованій ще у сімнадцятому столітті.
На новій садибі зростає молодий сад. Сім’я обробляє великий город (і не тільки картопля родить, а всіляке добро аж до полуниць і кавунів – авт.), тримає козу, порося, кролів, бройлерів.
– А ще я затятий грибник і обожнюю готувати домашній томатний сік, – розповідає майстер. – Та і взагалі, всілякі страви з томатами не погано виходять.

Але основне – то творчість. Олег Луцук не дуже любить виготовляти простий посуд, його більше цікавить художня кераміка. Це можуть бути як особливі модернові твори, так і народні мотиви: свищики (пташки та коники), баранці, козаки, коти різноманітні, куманці. Авторські роботи користуються попитом і охоче розкуповуються поціновувачами «глиняних чудасій». Багато різноманітних фігурок Олег Станіславович просто дарує близьким і знайомим, деякі передав для нашого районного краєзнавчого музею.
Вироби гончар випалює в електропечі при температурі до 1000 градусів за Цельсієм. А ось глина підходить не будь-яка. Возить її майстер з Олешні Ріпкинського району, де колись було підприємство по виробництву кераміки. Там живе і активно працює його добрий знайомий і порадник – найстаріший гончар України Іван Бибик, якому вже далеко за 80.

Сучасне і майбутнє

– Я вдячний місцевій та районній владі за розуміння та підтримку, – говорить Олег Станіславович. – Відгукнулися також і самі жителі Стольного: велику допомогу у створенні майстерні надали Павло Яценко, Лариса Присівок, Іван Кравченко. Вдячний усім небайдужим за те, що можу не тільки займатися улюбленою справою, а ще й передати секрети гончарної майстерності молоді.
Зараз майстер керує гуртком гончарства районної станції юних техніків, методист декоративно-вжиткового мистецтва Стольненського Будинку культури. Вже рік працює майстерня, займатися до якої приходять усі бажаючі.

Особливо задоволені діти: роблять перші серйозні успіхи Анна Кравченко, Дмитро та Павло Присівки, Наталія Бойко, сестри Анна і Юлія Шишиги, Таліна Дудко. Та й сам гончар недавно виборов друге місце в номінації «Кераміка» на Першому мандрівному фестивалі народного мистецтва в Новгороді-Сіверському. Але аж ніяк не збирається зупинятися на досягнутому.
– Хочу віднайти на території Менщини власну глину, придатну для гончарства, – ділиться планами Олег Луцук. – Не може її тут не бути. Також хочу надати посильну допомогу громадській організації «Русичі», яка виступила з ініціативою відремонтувати нашу сільську старовинну церкву. Маю надію згодом створити в районі школу гончарства на зразок колегіуму в Опішному, де навчання починають з першого класу школи. А ще б і я, і мої учні були б дуже вдячні будь-якій небайдужій людині, що допомогла б нам зробити чи купити гончарне коло для дітей. У нас навіть креслення є.

Анатолій Фурман

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: гончарне мистецтво, Олег Луцук, спір, Анатолій Фурман

Добавить в: