П'ятнадцять років мати чекає зниклого сина

Старенька жінка з вицвілими від віку очима сиділа на ґанку. Дивилась на дорогу. Та у двір зайшла і я, а не той, кого виглядала 80-річна Ганна Музика з села Пустинки Чернігівського району. Майже 15 років чекає вона на безвісти зниклого сина.
— Ні могилки, ні звісточки. Просила у батюшки пом'янути, сказав, не можна, — розплакалася Ганна Костянтинівна. З її грудей виривався дивний хрип, слів я не розбирала. Коли жінка заспокоїлася, розв'язала під підборіддям, хустку і показала, що у горлі в неї трубочка. — Важко дихати. Все через болячки. Вже два інфаркти перенесла після того, як Толя пропав.

Сталося це у вересні 1998 року. Тоді Толику було 32 роки. Мешкав він із дружиною у селі Довжик Чернігівського району. Разом прожили років чотири. Дітей не мали. Жили з того, що виростять і на базарі продадуть. Раніше Анатолій працював кочегаром.
— Він у мене хлопець видний — міцний, середнього зросту, волосся світле, хвилясте, ясні очі, — продовжує мати. — Бувало, на кілька день зникав. Поїде до якоїсь молодиці, і нема й нема. А потім вертається. «Ну, чого ви, мамо, переживаєте? Я ж дорослий».Я вже й не лаяла, бо його тільки зачепи, нервовий дуже був. Воно ж як вийшло? Було у мене двоє дітей — донька і син. Та коли хлопчику було сім років, він втопився. Я місця собі не знаходила, думала, з глузду з'їду. Тоді лікарі порадили народити ще одну дитину. Я завагітніла, та переживання не полишало. Це, мабуть, передалося дітям. Народила одного сина, потім другого. Толик ще з дитинства був запальний, Вітя — з роками став. Вчився Толя у звичайній школі, у Мньові.

Про те, що Толик пропав, ми дізналися не відразу. Сполошилися моя дочка Люба і онука, стали шукати.
З'ясувалося, що в день зникнення останньою його бачила дружина Наташа. Вони приїздили з Довжика у Чернігів велосипедами на базар. Продали городину. Потім поверталися вулицею Любецька додому. Толик попросив у не? грошей на цигарки, а вона не дала. Через це й посварилися. Вона поїхала додому, він — в інший "бік. Це так Наташа міліції розказувала. А як було насправді, Бог його знає. Та після того ми його не бачили. Вже кілька років, як Наташа померла, вже не допитаєшся.
Їздили ми до ясновидиці у Чернігів, та вона толком нічого не сказала, де він — серед мертвих чи живих. Говорила: «Бачу, дорога обласна, лісок, обрив, перший сніг...» Шукали, та не знайшли ні його, ні велосипеда. Не хочеться вірити, що сина живого немає. Я думаю, може, втратив пам'ять і скитається по світу, а може, його забрали у рабство. Він же у мене кріпкий. А мені ні свічки поставити, ні на могилку сходити. Я не хочу помирати, не дізнавшись, що з сином. Скільки по телевізору показують, що й через 15-20 років люди знаходяться.

— Ганно Костянтинівно, у Толика особливі прикмети — витатуйовані зірки на обох колінах. Він що, сидів?
— Років два. Йому десь вісімнадцять було, коли на річці була бійка між односельцями. Товариші його повідмазувалися, а він замість армії втрапив до тюрми.

Якщо ви бачили Анатолія Музику, зателефонуйте:
(04622)3-03-51,3-15-198, 3-15-22,093-22-54-412 або 102. Мати сподівається.



Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №17 (1355)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.