У дворі Ніну Гришковець пом'яла-поколола корова. Від газової гангрени її ледь врятували

Жительку села Сиволож Борзнянського району у дворі пом'яла-поколола своя корова Квітка. Через поранення у жінки розвинулось рідкісне в наш час захворювання — газова гангрена. Їй ампутували руку.

«Телиця мене подала»

Ніна Гришковець лежить у палаті хірургічного відділення Борзнянської районної лікарні одна. Говірка 54-річна жінка. Правою рукою поправляє ковдру, зачісує неслухняне волосся. Те, що залишилось від лівої руки, прикрите медичною серветкою. Ніна Миколаївна вже відійшла від першого шоку.
— Живемо удвох з чоловіком. Тримали трьох корів: Малинку, Квітку і Зірочку. Жодна з них ніколи не кидалася на людей.
30 травня хазяїн був на роботі на свинофермі, а я в обід випустила Квітку у двір. Телиці два роки, в череду Ті не ганяли, бо була тільна, два місяці як до бугая зводили. Я щодня випускала, гладила її. А того дня телицю наче підмінили, з чиїхось злих очей, чи що воно таке...

Я ждала з Ніжина в гості дочку Лесю з онучкою Софійкою. Думаю, треба закрити телицю в загін. А вона саме у хлів забігла, я за нею. Взяла палицю, кажу: «Квітка, на місце!». Тут вона розвертається до мене і... рогами до стіни давить! А в ній вісу п'ять центнерів з гаком, чоловік зважував, як здавав. Потім на ногах, на животі синці були. Під руку рогом штирхонула, але я від переляку навіть болю не відчула. Кричу: «Квітка, що ти робиш!?». А вона одпустить і знов нападає.
Поряд у загороді Зірочка стояла, вона кульгала, і її в череду теж не водили. Я під неї в стійло заховалась. Бачу, Квітка у свою загороду пішла, я вискочила, закрила її. Виходжу з хліва, аж дочка приїхала. «А що там таке?» «Телиця мене порвала!». Пішли в хату, з-під руки тече кров. Леся подивилася, каже: «Мамо, у вас там велика рана, треба в больницю». А ми ж такі жінки дурні: і робота, і сіно гребти треба, і жука збирати. Дочка перекиссю промила, бинтом замотала, і мені вже наче й не болить. Прийшов чоловік з роботи, я Лесі кажу: давай батьку не казати, що в мене велика рана. Я ходжу, пораюсь у дворі і на городі. Тоді саме спека така стояла. На другий день у мене почала рука боліти, температура піднялася.

«Так у лікарню не хочеться»

Першого червня ввечері Ніна Миколаївна пішла до місцевого фельдшера.
— Жінка прийшла в середу до мене додому, була вже десята вечора. Попросила якогось знеболюючого, — згадує фельдшер Тетяна Шорохова. — Казала, що в неї рука дуже болить, поранилась два чи три дні тому. Каже, пила вже і беррель, і анальгін — не діє. Я подивилась, рука замотана якимось бинтом, хусткою. А біля ліктя вже червонувато-синього кольору. Я знеболюючого колоти не стала, вона й так його багато випила, кажу їй: «Вам треба негайно в лікарню, рука вже синіє!». А вона: «Ой, а я й не бачила. Може, завтра поїду. Так у лікарню не хочеться». Видно було, що їй вже дуже боліло.
— А чого ви «швидку допомогу» не викликали? — запитала Ніну Миколаївну
— Та думали, самі якось...

Давай ми шукать машину, щоб у Борзну в лікарню їхати, — продовжує Ніна Гришковець. — Позвонили куму—той пиво пив з хрещеником. Ми до іншого односельця — той каже, теж вино пив. Мене тим часом вже трясти почало. А є в нас таксі, Микола Михненко пенсіонерів у Борзну возить. Він согласився відвезти.
Ідемо, а рука від ліктя і до плеча все пухне і пухне, просто на очах. І болить так, що я місця собі не знаходжу і стогну, і плачу. Коли приїхали в лікарню, рука була вже страшно розпухла і синя аж до долоні. Лікарі подивились, кажуть: гангрена.

«В тебе одна рука, в мене дві — проживемо!»

— Визвали лікаря, мене зразу в реанімацію, під наркоз, і почали мені руку чистити.
Кілька днів лежала під капельницею, хвора рука звисала з ліжка, з неї весь час щось стікало в судно, її постійно обробляли, промивали. А тоді завідувач хірургічного відділення зайшов і каже: треба ампутувати.
— Руку втратиш, зате жива будеш, — сказав лікар. І я погодилась. Взагалі все було, як у страшному сні.
Операцію робили шостого червня, на мій день народження. Лікарі кажуть, у цей день я народилася вдруге.

Після операції прийшов чоловік. З ним разом прожили 36 років. Добре прожили. Я до нього: як же я тепер житиму, калікою з однією рукою? В нас же хазяйство, корови, троє поросят, городи. Однією рукою не наробишся.
А Іван Васильович мені каже: «Нічого! В тебе одна рука, в мене дві —справимось!»
Він за мене на п'ять років. Маємо двох дітей, трійко внуків. Працювала з чоловіком на свинофермі в СТОВ «Дружба» і вдома молоко приймала. Тепер, мабуть, інвалідність дадуть.

Ту телицю чоловік зразу збув. Вже й другу корову продали, — гроші на лікування потрібні. Та мій Іван Васильович такий радий, що я жива залишилась, каже — нічого, грошей наживемо. Спасибі людям, по селу на допомогу мені збирали.
Лікарі кажуть, рана вже очистилась. Тільки іноді наче током б'є, мабуть, нерви.

Газ у рані хрустить, мов сніг

— З газовою гангреною зіткнувся вперше, — говорить завідувач хірургічного відділення Бахмацької ЦРЛ Володимир Стовба. — Виживає після неї тільки один відсоток хворих.
Ніна Гришковець поступила другого червня о першій годині ночі у вкрай тяжкому стані.
Гангрена почалася на місці поранення під пахвою. Інфекція потрапила глибоко, а рана оброблена некваліфіковано.
Жінка була загальмована, рука набрякла. При дотику або прослуховуванні було чутно звук, наче хруст снігу на морозі. Це хрустить газ, який скупчився в тканинах під шкірою. Газ — продукт життєдіяльності мікробів.
До операції приступили зразу.

Зробили близько десяти глибоких розрізів, забезпечили доступ кисню.
Провели некроектомію, — видалили відмерлі тканини, шматок розміром 10 на 10 сантиметрів.
Та тканини продовжували розкладатися.
У тому, що руку треба ампутувати, вже не було сумнівів. Рятувати треба було вже не руку, а пацієнтку. Але в такому стані ампутацію їй проводити не можна було. (Часто при гангрені пацієнт помирає саме під час операції. — Авт.)
Тільки на третю добу, п'ятого числа, стан стабілізувався, хвора була виведена з шоку.

Шостого червня інтоксикація почала наростати. Приїхав головний хірург із завідуючим опікового центру з обласної лікарні. Прийшли до висновку, що руку потрібно ампутувати.
Хвора перенесла операцію добре.
Ми провели «щадну» ампутацію, — залишили, скільки можна було, живих тканин, верхню третину плеча. Звичайно, був ризик. Інфекція могла лишитися в м'язах і прогресувати далі. Але людина ще відносно молода, і ми максимально зберегли плечовий пояс, щоб у подальшому, при бажанні, можна було кріпити протез.


Ніна Гришковець

Спеціальна сироватка з’їжджалася з усіх кінців країни

Анаеробна інфекція належить до карантинних, нею можна легко заразити інших людей, вона переноситься з виділеннями. А щоб активізуватися, достатньо потрапити в анаеробне середовище (тобто без доступу кисню). Тому на відділення було накладено карантин, хворі, по можливості, виписані. Всі планові операції відмінені. Добре, що більше ніхто не заразився.
Це блискавична інфекція, належить до особливо небезпечних, перебіги проходить дуже швидко. Якби приїхали години на дві пізніше, жінка могла б і не дожити.
Через аптечну мережу замовили протигангренозну сироватку (її виробляють у Росії, одна ампула коштує дві тисячі гривень). Усього треба п'ять ампул, в області було дві — в Чернігові на аптечному складі. Туди терміново послали машину. Перші дві дози сироватки ввели зразу після операції (перша була за рахунок лікарні, наступні купували родичі пацієнтки). Ще одну вкололи через добу, як тільки її доставили з Харкова. Дві останні передавали з Одеси, їх ввели вже після ампутації.

Гангрена трималася міцно

Рана поступово очищалась. Вирізані відмерлі м'язи і виділення з рани обстежувались у баклабораторії чотири рази протягом місяця. Перші три рази результати аналізу показували, що збудник ще залишався. І тільки вчетверте, 22 червня, анаеробної інфузії виділено не було. Рана почала краще очищатися.
У четвер, 30 червня, хвору перевезли до опікового відділення обласної лікарні. Стан її відносно задовільний. У вівторок Ніні Миколаївні провели аутодермопластику (для закриття рани в ділянці надпліччя і кукси лівого плеча власною шкірою).

Довідка

Газова гангрена, або анаеробна інфекція, викликається мікробом клостридія. Вони водяться в землі, в гною. Потрапляючи в рану, без доступу кисню активно розмножуються, тканини швидко мертвіють. Тобто якщо рану щільно замотати, при жарі, розмножуються вони значно швидше.
Гангрена — мертва частина тіла (тлумачний словник В.Даля).

Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №27 (1313)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.