Як журналістка побувала на трьох пасіках

Добавить новость

Четверг, 30 Июня 2011 17:41  |  Просмотров: 7180

Того дня, 23 червня, я побувала на трьох пасіках. Бджоли вкусили мене п'ять раз». За носа і за руки. Двічі, залетівши в салон авто, бджоли вкусили водія. Не постраждав тільки один член нашого екіпажу, найбільш поміркований і спокійний.

Крилата худоба Мотрони Конотопець

У червні почали качати меди. Спочатку акацієвий.
Мотрона Конотопець живе у Стольному Менського району. Має пасіку з 30 вуликів.
На домашній пасіці головує саме вона. їй допомагає чоловік Анатолій Миколайович. Він столярує, сам робить вулики.
Бджолами займався батько Мотрони Петрівни — Петро Полотай. І хоч спеціально батько не вчив доньку, але схильність до бджільництва, певно, передалася. Жінка показує фотографію батька. Вона справді на нього схожа.
— Займаюся бджолами з 1982 року. Потрошку-потрошку та й з'явилася пасіка. То рій сів на дерево. То бджоломатку купила, — розказує.

Жінці займатися пасікою важче, ніж чоловіку. Чоловік зранку встав, штани одяг — і розпоряджайся вільно своїм часом. А на жінці і город, і хатня робота.
Чого не знала у бджільництві, вчилася. І не тільки по книжках та журналах.
— Бджоли самі навчать, як робить. Рамку не так підняв, грюкнув — це не пропустять, захвилюються.
Мотрона Петрівна, як і кожен досвідчений бджоляр, роботу пасіки оцінює за шумом. Після медозбору один шум. Нема збору — інший. Якщо бджоли хвилюються — шум особливий. По звуках у вулику оцінює, як зимують бджоли.
— Якщо добре зимують — тихо у вулику, — пояснює пасічниця. — Щоб добре перезимували, треба, аби у зиму пішла молодь. Щоб на зиму наростилася молода бджола.


Анатолій Конотопець біля вуликів

Вулики на пасіці Мотрони Конотопець пофарбовані у яскраві кольори.
— Так мені легше працювати, — каже господиня.
— Жалять бджоли?
— Жалять. Кого жалять, того жалують. У нарукавниках треба працювати. Бачите, я обв'язала рукава , навколо рук. Одна вкусить, кусатимуть інші. Бо почують запах.
Вощину із використаних рамок Мотрона Петрівна перетоплює на віск. Кастрюлю з водою зверху обв'язує марлею, на марлю кладе вощину. Ставить каструлю в піч або в духовку. Отримує рівненькі кружальця воску. Здає їх у магазин бджолярів у Чернігові.

Мотрона Петрівна у 55 років пішла на пенсію. Працювала бухгалтером. Закінчила Сосницький технікум. Потім навчалася у Дніпропетровському сільськогосподарському інституті, здобула освіту економіста.
Після виходу на пенсію за роботою з цифрами не шкодувала жодного дня. Бо з'явилася можливість займатися крилатою худобою.
— Бджоли час забирають, не питають, — каже Мотрона Петрівна. — Їм треба сьогодні і зараз. Вони чекати не будуть. Кріль у нору, а бджола угору.


Мотрона Конотопець показує віск

Андрій і Людмила Гипколенки: «Кочувати треба по-любому»

Ще на одній кочовій пасіці — Андрій Гипколенко і п'ять його колег із Березни. У Гипколенка 30 вуликів. У решти по п'ять-сім. Компанією стояти веселіше. А головне — зручно чергувати. Вночі пасіку охороняють по черзі.
Саме на пасіці у Гипколенка бджола кусає мене за носа. Із очей відразу бризкають сльози. Як мені пояснюють, під носом, під очима та під нігтьовими пластинками — найболючіші місця.
Навколо пасічника та його дружини Людмили теж в'ються бджоли.
— А що ж ви хочете, крадемо мед. Забирали щойно рамки з вуликів. Кому це сподобається, — пояснює Гипколенко. — Перший взяток Із садів, ми його не качаємо. Далі починає цвісти акація. Потім суниця, малина, крушина, ожина. Акація дала до шести кілограмів привісу на день. Липа добре у цьому році цвіла. Зважуємо вулики увечері, годині о восьмій. Терези стоять на платформі.
Взяток добрий, але мед не став дешевшим. На базарах Чернігова за півлітра свіжого меду просять 35-40 гривень.
— Дорогий цукор. На зиму на середню бджолину сім'ю треба 12 кілограмів. Тобто на 30 вуликів треба 360 кілограмів цукру, це 7 з половиною мішків, — рахує пасічник.


Людмила Гипколенко качає мед

Андрій Гипколенко із грудня минулого року на пенсії. Прапорщик. Дружина — приватний підприємець. У вільний час допомагає чоловіку. Андрій Антонович не мріяв пасічникувати. Але на день народження до Гипколенка прилетів рій.
— Під був пасічником, мав 50 вуликів, — розказує чоловік. — У батька було вуликів десять. Порожні батькові вулики стояли незатребувані у матері. На моє 30-ліття, восьмого серпня, кажуть мені: «Дивися, рій сидить!» Я відразу до сусіда. А він: «Забери ти». Я поїхав до матері, узяв порожній вулик, посадив рій. Так з одного роя і почалося моє пасічникування.
— Найважче у роботі пасічника — це перевозка, — каже Андрій Гипколенко. — Можна порівнять хіба що з переїздом із квартири на квартиру. Починаєш збиратися, тягати вулики. Але кочувати треба по-любому. За сезон переїжджаю разів три. Де медонос, туди й везу вулики.
— А для мене найнеприємніше —укуси,—додає Людмила Михайлівна. — Спочатку алергія на укуси була. Напухало. А потім організм призвичаївся.


Людмила та Андрій Гипколенки

Микола Хололій: «Платформи вивозять трактором»

Ліс поблизу Березни Менського району. Серед віття — павільйон. Дві масивні платформи на колесах. На платформах стоять вулики. Платформи заґратовані. Із решітки зроблені розчинені двері.
Біля вуликів порається пасічник.
— Я вивіз у ліс дві платформи. На одній 40 вуликів. На другій 30. Вивозив трактором. Всього у мене три платформи. Це приблизно 100 вуликів, — каже Микола Хололій. — Із акації у цьому році хороший взяток. 10-12 днів цвіла акація, три-чотири дні був узяток. Отримували по 5,800 кг привісу з вулика.

Дружина Миколи Хололія Надія качає мед. Чути гудіння — працює медогонка. Стоїть у легенькій будці. Будка розташована за кілька метрів від платформ. Від роботи медогонки вона аж похитується.
— Беру до рук рамку із сотами. Зрізаю ножем трут, — пояснює Надія і показує трутня. — Бачите, який великий. Продовгуватий. Бджілка меншенька. Далі гострим ножем зрізаємо верх на сотах, — продовжує. — Відпечатуємо рамку.

Коли відпечатують соти, мед пахне гостро, наче аж вином. А в самій будочці стоїть приємний м'який запах меду і воску. Ним пахнуть рамки, медогонка, ніж і навіть тюль на дверях.
— Кусають бджоли? — запитую.
— Майже не кусають. А як вкусить, я практично не відчуваю, звикла, — відповідає жінка. — Хіба під око поцілить, то напухне.
Коли Хололії відкачають мед з усіх вуликів, павільйон поїде на інший медонос.


Микола Хололій на платформі

Поради пасічників

Свіжий мед — густий, прозорий. Його можна наливати.
Із часом мед загусав та кристалізується.
Виняток —- акацієвий мед. Рідким може бути навіть взимку, тільки трохи загустіє.

Колір меду

Справжній квітковий мед — світло-жовтий. Липовий — бурштиновий (янтарний). Гречаний має різні відтінки коричневого.
Чистий без домішок мед — прозорий, якого б кольору він не був.
Мед із домішками цукру, крохмалю, крейди — каламутний. Навіть з осадом.

Змах та смах

Справжній мед — ароматний, пахучий.
Мед з домішками цукру не має аромату. На смак він просто солодкий, без відтінків.

В'язкість

Справжній мед тягнеться за ложкою, створюючи тягучу нитку.
Фальшивий мед буде стікати й капати.

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №26 (1312)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: