Улюблена справа зробила Олега Луцука щасливою людиною

Сорокарічний Олег Луцук захопився гончарством лише чотири роки назад. Втім, таланту й наполегливості цього чоловіка можна лише позаздрити! За такий короткий термін «новоспеченому» майстру вдалося не лише стати «асом» у гончарній справі, а ще й успішно заохочувати до цього стародавнього ремесла як дітей, так і дорослих.
Улюблена справа зробила Олега Луцука щасливою людиною. Гончарство подарувало йому не лише нову роботу (працює майстром у Центрі ремесел, - структурний підрозділ Обласного навчально-методичного центру культури та мистецтв), а й кохану людину, - Наталю.
Окрім того, захоплення стародавнім ремеслом допомогло чоловіку зважитися на переїзд: залишити трикімнатну квартиру в обласному центрі й «махнути» на Менщину, - до села Стольного.

Сон «в руку»

«Якось посеред ночі дружина розбудила мене зі словами: «Уві сні я бачила, що ми придбали дім... в селі!». Та найцікавіше було попереду. Справа в тому, що ні я, ні Наталя ніколи навіть не замислювалися про такі перспективи», - згадує пан Олег. - «Але... Не минуло й місяця, як будинок з великою ділянкою землі (60 соток) став нашою власністю! Попри те, що потрібної суми грошей для його придбання теж не вистачало. Скажу більше, ми навіть не торгувалися, - настільки були вражені побаченим. Це фантастичне місце!»
(З одного боку від будинку подружжя побачило лінію обрію, з іншого - невеличку річечку (за 100 метрів) - Авт.)
«Зараз дім у стані ремонту, але в мене вже є власна майстерня з ексклюзивною піччю для обпалювання кераміки (зробив її сам - Авт.)! Дуже сподіваюся, що наприкінці літа моя родина матиме сприятливі умови для проживання, а особисто я - і робоче місце», - наголошує майстер.

І стародавній храм, І молоденький сад

- У Вас спочатку з'явився будинок, потім - син? Чи навпаки?
- Наша дитина народилася в новому домі. Леоніда охрестили у старовинній церкві (побудова датується 17 сторіччям), яка розташована майже поруч із нашим будинком.
Подружжю дуже хотілося запам'ятати цю подію на все життя. Тож вони вигадали наступне: «Ми звернулися з проханням до гостей, щоб у подарунок (замість дитячих речей) вони принесли з собою саджанці дерев або кущів. Всі рослини, незважаючи на сувору зиму, дружньо прийнялися. Тепер разом із синочком (малюку 10 місяців) зростає молодий сад, в якому буяють троянди, росте виноград та екзотичні персики».
Присадибна ділянка нових господарів перетворюється на оазу, в якій близько сотні видів рослин: берези, дуби, яблуні, груші, навіть ялинки з кипарисами є! А ще ж нещодавно навколо хати панувала кропива заввишки в людський зріст.

«Не святі горшки ліплять!»

«За життя я змінив багато професій. Приміром, до захоплення гончарством у мене була власна сувенірна крамничка, яку я наповнював вишиванками, керамікою, розписом по дереву та виробами із лози, - всі речі виготовлялися руками кращих майстрів з усієї України», - розповідає пан Олег.
- Моя ж творчість розпочалася із захоплення полімерною глиною. (Як на мене, візуально цей матеріал дуже схожий на звичайнісінький дитячий пластилін. Відмінність між ними полягає в тому, що глина застигає, а пластилін можна використовувати, доки не набридне. Прикладом можуть слугувати магнітики на холодильник - Авт.) Захопився, але періодично виникало бажання працювати з «живим» матеріалом. І ось, цікавість привела мене до Києва на виставку предметів декору. Саме там я познайомився з сімейною парою гончарів (Оксаною та Дмитром) з-під Львова. Оксана проводила майстер-клас із виготовлення свистунців. Той тиждень промайнув як один день, - від майстрині майже не відходив. А нагородою за мою завзятість стало відро глини, яке я привіз із столиці додому.

Дужо різна глина

Виявляється, кожен майстер шукає «свою» глину: «Зараз я видобуваю її в селі Олешня Ріпкинського району (раніше там був завод кераміки й збереглося багато кар'єрів). В цьому селі живе найстаріший гончар країни Іван Бибик. Заслуженому майстру України вже далеко за 80. Але, незважаючи на поважний вік, чоловік не лише активно працює, а,й утримує величезне господарство.
За глиною їдемо з самого ранку. Снідаємо у Івана Івановича вдома, п'ємо по чарочці, - і майстер з нами! А вже потім - до лісу! Беремо копаницю, мотузку й дошку (по ній витягується глина), - сідаємо в машину і гайда по гарний матеріал. Дорогою Іван Іванович встигає розповісти силу-силенну цікавих історій та байок», - ділиться враженнями гончар.
По всій Україні родовищ глини багато. Вона відрізняється кольором (сіра, біла, руда, червона) та складом (буває жирною та прісною). Для роботи кожен майстер використовує різні пропорції суміші глин.

Коли бачиш мету - перепони зникають

- За яких обставин Ви почали працювати майстром?
- В Чернігові я приходив займатися ліпкою до Центру ремесел. Чотири роки тому, перед 1 вересня, в цьому закладі звільнилася посада майстра і мені запропонували її обійняти, з умовою, що навчуся гончарити за 10 днів.
Без зайвих вагань я зателефонував майстрам, які мене вчили ліпити свищики, того ж дня взяв квиток і вирушив потягом у місто Соснівку Львівської області. Дмитро посадив мене за гончарний круг зі словами: «Хочеш навчитися - практикуй!». За 10 днів я набув досвіду з виготовлення посуду. А по поверненні довів керівництву центру, що за великого бажання можна досягнути чого завгодно! Щоправда, для вдосконалення майстерності і всього життя буде замало! Та й пігулки від захоплення гончарством поки що не вигадали.

Присвята великому коханим

«Про перемогу великого бажання хочу розповісти ще одну цікаву історію з власного життя... Якось мені зателефонував незнайомий чоловік із Росії. Він повідомив, що знаходиться за 6 000 км і виклав суть справи: «Я шукаю людину, яка зліпить таку композицію: на ракеті, яка злітає в небо, сидять чоловік із жінкою. Чоловік знаходиться позаду жінки та обіймає її. Із землі їх повинні проводжати дві кішки й дві собаки, - одна з них має бути схожа на «спанієля», а з-за плеча жінки, або з її сумочки повинен виглядати щур. На предметах одягу людей мають бути написані їхні імена, а на самому постаменті: «Тобі, моя остання любове», - згадує майстер. - Це дуже романтична історія. Так сталося, що кохана незнайомця, йому ж на зло, вирішила вийти заміж за іншого. Мій співрозмовник відчайдушно шукав спосіб улестити жінку напередодні її весілля, і прийняв рішення зробити ось такий подарунок.

Часу лишалося дуже мало. Я створив «сюрприз» за тиждень, але довелося працювати з ранку до ночі. По роботу приїхали чоловіки на «джипі», повідомили тільки те, що терміново відвезуть її до Києва, а потім відішлють літаком до Росії... Через місяць незнайомець знову телефонував: «Велика Вам подяка, Ви мене дуже виручили!», - голос чоловіка лунав піднесено, мабуть, йому вдалося повернути кохану жінку», - радіє пан Олег.
Авторські роботи користуються попитом і дуже швиденько «йдуть з молотка». Саме з цієї причини в колекції майстра майже нічого не лишилося. Його напрямок в роботі не можна назвати народним, або автентичним. Це щось модернове. Панові Олегу подобається створювати міфічних тварин. Але в його творчості багато простору займають і народні мотиви, - це ті ж свистунці, серія козачків, баранці, глиняний посуд та багато іншого.
- А плани на майбутнє?
- З'явилася перспектива завдяки керівництву Центру ремесел та директору школи села Стольного відкрити наш філіал на базі сільського навчального закладу. Все необхідне для цього є і приміщення для занять - теж. Я буду щасливим, якщо ці плани втіляться вжиття.


Майстер за гончарним кругом

Тетяна Леонова, тижневик «Чернігівщина» №25 (300)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.