Наш співак і публіку і зал і, і Запорізьку січ підкорити може

Цей матеріал про людину, яка прагне до гармонійного буття у цьому світі. Гість нашої сторінки є власником оксамитового співочого голосу баритон. Саме це зробило його артистом Академічного камерного хору імені Дмитра Бортнянського. Отже, знайомтеся...

Ігор Найдьон народився й зростав у містечку Городня на Чернігівщині. В родині хлопчика музикантів не було. Єдине виключення - дідусь Григорій, який гарно грав на гармошці.
В обійми музичного мистецтва Ігоря ніхто не підштовхував. Він із власної ініціативи вступив до міської музичної школи навчатися грі на баяні. Позаяк програма занять відділу народних інструментів не приділяє належної уваги вокалу, Ігор у вільний від навчання час співав дитячі пісні з друзями. Часто родичі та знайомі запрошували хлопця на свята в якості акомпаніатора. Маючи гарний слух, Ігор миттєво і вправно підбирав мелодію.

Траплялося, що хлопчина після занять у загальноосвітній школі забував забігти додому пообідати, - прямував одразу до іншої школи - музичної. Вилітаючи з батьківського гнізда вранці, повертався через 13-14 годин!
Було в Ігоря ще одне захоплення, - комп'ютерне програмування. Його однолітки дуже здивувалися, дізнавшись, що Ігор (закінчив школу «медалістом» -Авт.) зробив свій вибір у житті на користь музичного мистецтва.

Загадкова співоча душа

- Як батьки сприйняли Ваш вибір?
- З повагою. Спочатку я вступив до Чернігівського музичного училища імені Ревуцького на диригентсько-хоровий відділ. Саме навчаючись в цьому закладі, я остаточно утвердився в правильності свого вибору. Одночасно співав в Академічному камерному хорі імені Дмитра Бортнянського та церковному - Спасо-Преображенського собору.
Надалі мені поталанило досить легко вступити до Харківського національного університету мистецтв імені Котляревського (Ігор закінчив училище «з відзнакою» - Авт.), який став наступною сходинкою моєї освіти за обраною спеціальністю. Залюбки співав у академічному камерному хорі, який зараз носить ім'я завідувача кафедри хорового диригування професора В'ячеслава Палкіна. Проживаючи у Харкові, не зрадив розпочатій на батьківщині традиції, - продовжував співати у церковному хорі.
За час навчання я набув безцінного досвіду для усвідомлення й розуміння як самого музичного мистецтва, так і свого місця в ньому.

«Казань брав, Астрахань брав!...»

«Студентське життя було насиченим: з однокурсниками часто відвідували театри опери, драми й музичної комедії. Окрім того, студентський брат дуже «легкий на підйом». Якщо в когось виникала ідея відвідати певне місце, буквально наступного дня ми вже були там. Одного разу наша компанія ледь не вскочила в халепу! Під час відвідин острову Хортиця ми взяли штурмом... історично-культурний комплекс «Запорізька січ»! Територія заповідника, звісно, огороджена частоколом, а потрапити всередину дуже хотілося. Серед нас було троє дівчат, яких ми (представники сильної половини людства - Авт.) підсадили через огорожу. Всередині комплексу ми нікого не побачили, тому спокійно все роздивилися, зробили фото на згадку й тільки через якийсь час побачили... ворота, через які повинні були зайти. Минуло декілька хвилин і охоронник з черговим міліціонером тут як тут, - не забарилися! А от наявність у компанії дівчат ускладнила ситуацію: не дала змоги рятувати життя втечею.
Ми швидко почали розмірковувати над виправданням, яке знайшлося миттєво! Я повідомив стражам порядку, що група діставалася на острів не з Харкова, а з... Чернігова. Уявіть, це спрацювало! - На обличчі охоронця миттєво засяяла посмішка, - він був родом з Ніжина, тобто майже земляком, - ділиться враженнями Ігор. - Вже не йшлося про арешт, натомість стражі порядку розповіли про всі цікаві місця для екскурсій».

Яке воно, - життя артиста?

- Ігоре, розкажіть, будь ласка, про своє артистичне життя...
- Я завжди був прихильником активного способу життя. Мені дуже подобається, що артисти хору мають змогу гастролювати не тільки містами України, а й за її межами. Запала в душу подорож у складі академічного хору імені Бортнянського до міста Ялта. В Криму є на що подивитися! Спогади про похід в гори та огляд унікальних пам'яток історії й архітектури (Воронцовського палацу та Ластівчиного гнізда) залишаться зі мною назавжди... Траплялося, що й поза гастрольним графіком ми, артисти хору, влаштовували імпровізовані концерти на майданчику, розташованому біля самого моря, збираючи публіку гідну концертної зали.
В Німеччині та Польщі ставлення до артистів зовсім інше, як і сам рівень життя. На жаль, у нашій країні дуже мало шанувальників класичної музики та хорового співу. Сьогодні програма нашого колективу складається в основному з творів духовної та сучасної музики, української та російської класичної музики, а також обробок народних пісень.
Саме з метою залучення широкого слухацького загалу теперішнім художнім керівником хору Бортнянського Іваном Богдановим проводяться лекції-концерти. Програма такого заходу містить розповіді про долі композиторів та самі музичні твори, й тільки після цього, до уваги присутніх пропонується їх хорове виконання.

- Чи можете пригадати кумедні випадки з професійного життя?
- Одного разу на генеральній репетиції у фіналі звітного концерту хлопчик-соліст почав співати гімн України трішечки (на терцію) вище від основного заданого тону. Для хору не складає великих труднощів заспівати на терцію вище, а для оркестру - пристосуватися набагато складніше. Добре, що це сталося на репетиції!
Було й таке: соліст «заспівався» й розійшовся за темпом виконання з хором. Диригенту за таких обставин дуже важко вплинути на 300 учасників колективу й вокаліста, який їх не чує. В результаті хор «дочекався» доки доспіває соліст, у зв'язку з чим посередині музичного твору «прозвучала» «геніальна» пауза, а потім, як годиться, за партитурою.

Робочі будні

- Чим Ви зайняті сьогодні?
- Нині я - артист хору імені Бортнянського й водночас його директор-розпорядник. Після того, як Любомир Боднарук пішов з колективу, - його наступником став Іван Богданов, який і запропонував мені обійняти посаду директора за сумісництвом.
Якщо говорити про функціональні обов'язки, то художній керівник займається підготовкою репертуару колективу. Розпорядник же реалізує творчі проекти: сприяє організації виступів хору, займається пошуком спонсорів та концертних майданчиків, опікується договорами та комерційною стороною діяльності.
Про Любомира Мирославовича (нині, на жаль, покійного) в мене збереглися найтепліші спогади. Коли я вирішив повернутися на Чернігівщину (по завершенні навчання - Авт.), - пан Любомир із радістю запросив мене до співпраці. Він кепкував над моєю невірною постановкою запитання: «Чи візьме художній керівник до хору ще одного «баритона»?». На його думку я повинен був зателефонувати й поставити задачу правильніше: «Мене звати Ігор Найдьон. Я їду додому!».

Сім'я та духовні цінності

- Як часто Ви відвідуєте батьків?
- Соромно зізнатися, - раз на декілька місяців. У вихідні я співаю в церковному хорі Троїцького собору, тому вільного часу поза роботою дуже мало. В студентські роки церковний хор для мене був джерелом заробітку. Але згодом захоплення духовним співом привело мене до зміни світогляду й стало початком шляху до православної християнської віри.
Батьки не ображаються, за це їм окрема подяка, - розуміють, як я живу.
- Ви одружені?
- Поки що ні. Звісно, любив і страждав, як всі люди...

- Якою повинна бути, на Ваш погляд, жінка?
- Раніше були до дівчат певні вимоги. Зараз же я розумію, що в кожної людини є недоліки, які або можеш прийняти, або - ні. Коли подорослішав, прийшло зрозуміння, що спочатку потрібно ставити вимоги до себе. Перш, ніж запросити кохану людину в своє життя, треба запитати в себе: «Що я можу запропонувати жінці, яка поруч зі мною? Чи можу зробити її щасливою?». Сьогодні я не розмірковую над питаннями на кшталт: «Блондинка чи брюнетка?» або «Людина з кола мистецтва чи культури?». Головне - порозуміння між людьми. Характер відточується у відносинах через ставлення одне до одного. Кохання робить і чоловіків, і жінок набагато кращими та досконалішими.
Але є одне виключення... В мене виникають неприємні відчуття, коли жінка палить... Мабуть тому, що сам за життя жодної «затяжки» не зробив. Хоча дідусь із батьком затяті курці.

Шлях до гармонії починається із розуміння себе

- Ігоре, чи робили Ви спроби розпочати сольну естрадну кар'єру?
- Навіть і не думав починати, тому що естрадна музика не до душі.
Вважаю, що сучасний рівень естрадного виконання за кордоном набагато вищий. Шаную творчість Стінга, Лари Фаб'єн, французької виконавиці шансону Заз (в європейських країнах музика в стилі шансон буквально розуміється як народний спів, тому «круто» відрізняється від нашого - Авт.).
Кожна справа, в тому числі й музика, потребує гідного ставлення та серйозного підходу...

Тетяна Леонова, тижневик «Чернігівщина» №21 (296)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.