Уродженка США, яка навчалася в Японії, працює у Корюківській гімназії

Ще у старших класах, а це було у Сполучених Штатах Америки, Джина мріяла відвідати далекі країни. Дівчині завжди подобалося допомагати людям, вислуховувати їх, радити. Від спілкування з учнями та молоддю отримувала неабияке задоволення.

– Джино, розкажіть, як стали волонтером? Хтось на вас вплинув чи підказав?
– Після закінчення школи у Сан-Хосе (штат Каліфорнія, США), я вступила до університету в Японії. Мені хотілося більше знати про інші країни, вивчати їхні звичаї, бути обізнаною у культурних традиціях. У Токіо я охоче вивчала японську мову та міжнародні зв’язки протягом трьох років. Нині досконало володію англійською, китайською, японською. Волонтером я стала ще у старших класах. Вважаю, що такі люди важливі для суспільства, адже вони працюють без користі для себе, показуючи цим, що в житті є цінніші речі ніж отримання матеріальної винагороди.

– Чому саме Європа?
– Якось мій товариш, з яким ми навчалися, порадив мені поїхати до країн Східної Європи. Мовляв, там дуже цінують волонтерів. Уже восени минулого року я звернулася до корпусу миру США. Мене уважно вислухали, переконували, що робота не легка і, до того ж, не оплачується. Та я наполеглива і терпляча, завжди досягаю поставленої мети. Їм це сподобалося. Невдовзі оформили документи і мене зарахували до волонтерів.

– Як опинилися в Україні?
– Групу, до якої потрапила і я, направили до Києва, де вивчали російську мову, відбувалися різноманітні тренінги. Через деякий час мене направили на практику в село Старий Білоус, де у школі викладала англійську та вивчала розмовну російську. Потім була узагальнююча конференція у Києві. І на початку грудня, 75 осіб прийняли присягу волонтера. Усі – з США, але з різних штатів. Знову за направленням я їду на Чернігівщину, але вже до Корюківки, у місцеву гімназію. Зі столиці України до навчального закладу поверталися з моєю колегою, вчителем англійської мови Іриною Кугук.

– У гімназії вас зустріли привітно? Чи відчувався холод з боку персоналу чи учнів?
– Знаєте, я була вражена. Всі, без винятку, огорнули мене увагою, допомагали розібратися у складних для мене питаннях. Взагалі в Україні люди щирі і гостинні. Я задоволена.

– Минуло майже півроку. Чим саме допомагаєте учням?
– На базі корюківської гімназії створено і діє англійський клуб для дітей перших-других, п’ятих-шостих класів. Саме тут я викладаю іноземну мову. Здається, що це зразковий навчальний заклад – діти із захопленням вчаться, намагаються якнайбільше дізнатися про різні країни. Ми одразу знайшли спільну мову разом з учнями підтримуємо зв’язки зі штатом Флорида (США), листуємось через мережу інтернет зі школярами однієї з їхніх шкіл. Так гімназисти удосконалюють свої знання. Адже все пізнається на практиці.

– Як зацікавлюєте учнів?
– Ми вивчаємо літературну англійську, щоб діти добре були обізнані. Розповідаю їм про звичаї, традиції різних країн. До викладання завжди підхожу творчо, бо знаю що «сухий» матеріал важко сприймається. Хотілося б виховати і сформувати у дітей повагу та шанобливе ставлення до інших людей, культур, народів. Я отримую неабияке задоволення від спілкування з учнями. У корюківській гімназії працюватиму два роки.

– Що найбільше запам’яталося в Україні?
– Насамперед – Київ. У вас дуже гарна столиця, а яка в неї історія... Та Чернігів не гірший, у ньому багато пам’яток культури, архітектури, а скільки храмів... Взагалі мені Україна подобається. Тут я почуваюся вільно...

Сніжана Божок, тижневик «Деснянка вільна» №47 (231)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.