Чотири роки провела в морі

Світлана Марусик з Куликівки побувала у Норвегії, Швеції, Голландії, Німеччині, Франції, Англії, Ірландії, Італії, Туреччині, Ірані, на Мальті, на Сицилії. Чотири роки — з 1987 по 1991-ий — працювала буфетницею і кухарем на торгових суднах. Вийшла заміж за штурмана (третього помічника капітана). Познайомилася з ним у готелі в Баку. Світлана їхала у відпустку, а дагестанець Олександр чекав своє судно... Зараз 40-річна Світлана торгує у Чернігові на Привокзальному ринку постільною білизною. Але й досі їй сниться море.

Світлана Марусик закінчила школу у Куликівці. Навчалася у Чернігівському кооперативному технікумі. Про мореплавне училище дізналася від подружок.
— Взяли з подружкою, Тамарою із села Жуківка Куликівського району, квиток до Баку, — розказує Світлана. — Як тепер пам'ятаю, коштував він 20 рублів. Хоч географія в школі ловко була, але ми навіть не знали, що Баку в Азербайджані. Батьки дуже не хотіли, щоб я їхала. Навіть паспорт сховали.
Паспорт довелося впертій доньці віддати.

Світлана приїхала в Баку, вступила до Бакинського мореплавного училища.
— Носила тельняшку, берет з кокардою, шинель, — згадує. — У їдальню — строєм, з їдальні — строєм. У місто вийти в суботу та неділю — тільки по заяві. Шикування, рапорти...
Вісім місяців навчання — і в кишені диплом суднового кухаря-пекаря. Після навчання було півтора місяця практики на пароплаві «Большевик Алиев».
— За перші півтора місяця схудла на дев'ять кілограмів. Нудило і рвало. Але качка в морі — не постійно. Та й звикаєш до неї.
Після практики отримала закордонний паспорт.
— Їх давали не кожному, — згадує Світлана, — тільки за гарну поведінку.

У підготовці до закордонного плавання все проходило через перший відділ (цей відділ був у кожній організації, котра мала відношення до секретної інформації, поїздок за кордон і т.д. — Авт.).
Дівчина успішно пройшла фільтр першого відділу. Працювала на суднах і буфетницею, і офіціанткою, і кухарем. За чотири роки змінила сім суден. Працювала і на танкерах, які транспортували нафту, і на суховантажних суднах.
19-річна офіціантка обслуговувала командирський склад. У капітана в розпорядженні було три кімнати. До нього і закордонні представники приходили, і митники. Під час візитів приносила гостям чай, каву, нарізку. Завжди треба було добре виглядати. Бути із зачіскою, на каблуках. Одного разу не встигла шкарпетки зняти плетені, забігла до капітана в капцях. Отримала «нагоняй».
— Гості пили коньяк, бренді, віскі. Лікер «Амаретто» тоді був модний.

Екіпаж судна, на якому найбільше довелося плавати, складався із 25 чоловік. В основному — мужчини.
— Не приставали? — цікавлюся.
— Всі на «ви» називали. Дурнів у екіпажі не було. Кожний за свою копійку боявся. За своє місце. Слово не так скажеш — на березі вже заміна чекає. Без особливих попереджень.
— Жінці у чоловічому колективі легше працювати чи складніше?
— Легше, це однозначно. Жінки всі стерви. Десь у тебе краще — тобі заздрять. Хтось у тебе з'явився — відразу плітки.
У кожному портовому місті сходили на берег. По троє. Причому компанію підбирали так, щоб одне з одним були «ні мур-мур». Не вороги, але й не друзі. Після завершення рейсу обов'язково здавали кров на СНІД. Без цього не видавали зарплату і взагалі нічого не оформляли.

— Що на той час вразило за кордоном найбільше?
— Вразило, що у Голландії машини мили вулиці засобами, схожими на шампунь. І вітрини там — на всю стіну. І багато-багато квітів.
В Ірані нас не випустили на берег. Жінкам не дозволили зійти з судна. Увечері до нас доносився запах троянд. Гірське повітря чисте-чисте. І вода джерельна дуже смачна, воду наші хлопці з берега приносили.
Вразили у Франції п'яні та бомжі. А ще те, як люди одягаються. Іде жінка у шубі і черевичках. Ідуть хлопці — видно, що обколоті, у косичках, і ніхто на них не оглядається.

— Коли вперше зійшли на берег у капкраїні, легко було впевнитися, що за кордоном секс є?
— Еротичні журнали продавалися у кожному кіоску, як у нас зараз. Хлопці ходили якось на фільм з еротичними сценами.
— До секс-шопів заходили?
— Не заходили, бо знали, що там ціни сумашедші.
Та й боялися, що замполіту хтось може донести. Коли переходили кордон, хлопці порнуху по телевізору ловили. Закривалися вночі в каюті, щоб замполіт не бачив.
Світлана добре пам'ятає, що ставка у неї була 148 рублів. Крім ставки, доплачували преміальні, за шкідливість (танкери перевозили нафту), за перепрацювання. Виходило від 230 до 300 рублів.

Додатково щодоби виділяли валюту. «Добові» виходили у середньому 30 радянських рублів, трохи більше одного чека. Один чек був 25 рублів. (Чеки — паралельна валюта, яка існувала у Радянському Союзі у 1964-1984 роках. — Авт.)
Виділяли 10 рублів у день на чотириразове харчування. В меню — і відбивні, і голубці, і кури угорські.
Відпустка на рік була чотири місяці. Враховувалися і субота, і неділя, і святкові дні. Рік робиш — і майже півроку дома. Чим не життя?
— У мене було все, — каже морячка. — У валютних магазинах купувала — в Баку, Одесі, Керчі. І з закордону можна були привезти певну кількість речей, видавався перелік. Одне пальто, один костюм і так далі... Перша дорога річ, яку я купила собі, була куртка-варьонка. За 17 чеків. Попоносила її, мо, год десять. Привезла японський магнітофон, італійську дуб-льонку, плащ шкіряний довгий. Косметику, духи, туалетну воду.

З народженням доньки та з розвалом Союзу плавання по морях-океанах закінчилося.
Тепер донька Аля, доросла, їй 19 років, живе в Анапі, курортному місті біля Новоросійська.
Батько Алі, штурман, третій помічник капітана, трагічно загинув.
І доньку, і сина Мишу (йому зараз 14) Світлана Марусик ростила практично сама. Щоб прогодувати малих, їздила торгувати в Москву. Возила сир, сметану. Торгувала на чернігівських та ніжинських базарах. Молочним, картоплею, полуницею. Дітей залишала, було, навіть на подружок.
Востаннє була в Баку, коли у 1993 році їздила за «декретними». Довелося перетнути п'ять митниць!


Світлана Марусик

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №17 (1303)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.