Отаман і його Берегиня

Коли Анатолій і Наталія були молоді, день закоханих – 14 лютого – ніхто не святкував. Можливо, десь про нього й згадували – тільки не в Корюківці. Та їхнє спільне життя наповнене світлом справжніх почуттів...

«Будь мені за дружину»

Анатолій Коротков – єдиний у матері син. Наталія Стельмах – єдина дочка. За рідну сестру мав гітару. Ще ні в кого такої не було – лише в Короткова. Аби вона не була схожа на інші, звернувся до відомого майстра музичних інструментів Олександра Корнієвського. В нього бандури весь світ замовляв. Захочете арфу, скрипку, гарну балалайку чи гітару, – зробить.
– А мені електричну! – попросив кучерявий хлопець. – Довго будете майструвати?
– Не спіши! Зроблю!
Гарна річ швидко не твориться. Зате звучання яке!.. Заграють естрадні музики, і вже вся молодь у клубі. Не зітхайте, дівчата, бо його серце належить іншій! Толя грає, а Наталія його надворі чекає. Так домовилися! Школярка ж ще: їй треба уроки вчити, а не на танці бігати, а танцювала вона гарно! Ще й досі згадує, як з концертами їздили:естрадники, танцюристи та співаки.

– Хороша дівчина, люба тобі, можна вже й женитися, – казала мати Анатолія.
– Не квапся! – радила Наталі матуся. – Ти ж тільки закінчила школу, в академію вступила. Думаєш, заочне навчання не потребує сил і часу?..
А може ненька в її коханому не бачила надійного чоловіка, з яким Наталя була б, мов у Бога за пазухою? Музика, нічого не поробиш!
А дівоче серце розривалося: якщо не Анатолій, то ніхто!
Серце своє й послухала.
Хіба буде матір на рідну дитину сердитися? Анатолій для Олександри Сергіївни – найкращий зять у світі. Саме її Наталочці, а не якійсь іншій дівчині запропонував: «Будь мені за дружину».

З козацького роду

Де ж тепер його гітара? Передав Анатолій її у Холми, в Будинок культури. У жонатого на першому місці вже не концерти й не танці, а дружина і троє дітей.
– Тепер як згадаю, скільки роботи мали, клопоту, за голову беруся, – говорить Наталія, – і встигали!
– Так молоді ж були! – посміхається її чоловік.
Вона працювала на фабриці технічних паперів аж до пенсії. Анатолій теж це підприємство обрав, а потім у лісництво подався, єгерем. Та найбільше він відданий районній громадській організації «Корюківська Козача Січ».

– Спочатку його захоплення козацтвом я не сприймала серйозно, – зізнається Наталія. – Хай молоді за це беруться! Їх якось можна зрозуміти... Та потім переконалася, що це серйозно. Хіба можна чоловіку перешкоджати, коли він хорошу справу розпочав?.. У нього ж ніби крила виросли.
– Козаком я став не сьогодні і не вчора. Давно! – доповнює розповідь дружини Анатолій Коротков. – Я з козацького роду. Дід Арсеній Коротков у стародубському полку був. А це ж колись Чернігівська губернія!
Анатолій став першим новітнім козаком Корюківки, він – головний отаман, полковник. йому, правда, й генеральські погони універсалом присвоїли, та Коротков завжди вдягає ті, що полковники носили, як у давнину. В тодішніх козаків генералів не було.
Наталія не пожаліла і виділила одну кімнату, щоб розмістити в ній усе козацьке облаштування. Тут і прапор, і шабля, і різні універсали та відзнаки. Потрапляєш ніби в музей. Збудують колись курінь – там усе і висітиме...
У Корюківську Січ просяться козаки з Харкова, Сум, Донеччини й інших місць. Чому така честь? Тому що корюківські козаки не у війну граються, а конкретні справи роблять. Ніхто не брався, а корюківський отаман зі своїми козаками впорядкували парк, відновили роботу танцювального майданчика. Возять у сільські ФАПи медикаменти та дрова. У Білощицькій Слободі бідкалися, що вкрай потрібен ігровий майданчик для малюків дитсадка. й тут вони постаралися.

Анатолій захоплено розповідає про все це. Наталія слухає і дещо доповнює. – Виховавши трьох дітей розумієш, як це складно, – міркує Анатолій. – Отож, ми з козаками беремося за найголовніше – виховання молоді. Це не лише створення організацій юних козачат, джурів. Козак має бути сильним і працьовитим. Як ми допомагаємо іншим? Заробляємо і ділимося з тими, хто потребує. Захоплююся завзяттям своїх молодих побратимів: гетьмана В’ячеслава Гузіна; сотників Артема Греся та Володимира Малиша; єсаула Андрія Бондаренка; Олександра Дубовка, який знається на історії українського козацтва та Олександра Суманьєва – неперевершеного майстра варити куліш.
Отаман не дивується, що все більше молодих людей звертається із заявами прийняти в Січ. Хоча вони є членами різних партій, тут мають спільну мету і справу. Як і має бути: людей козацтво єднає й моральних цінностей додає.

«Ми все зможемо»

Почали з кохання, а дійшли до життєвої прози. А без неї не можна. Наталчиному отаману не сидиться вдома. Нещодавно був у Крутах, днями збирається у Новгород­Сіверський, туди, де спочиває вічним сном Іван Богун, бойовий побратим гетьмана Богдана Хмельницького. Є запрошення від черкаських козаків. Корюківські також прий мають у себе на великі свята. А чого варті козацькі ради?! Миколі Черепу з Ічнянщини тут, у Корюківці, Анатолій Коротков вручав універсал про присвоєння отаманського звання. Всього не напишеш.
В Анатолія Короткова щодня багато справ. До цього Наталія вже звикла, вона любить господарювати, дітей і онуків пригощати, розраджувати. Отаман уже багатьом козацьким матерям і дружинам вручив універсали Берегинь. Своїй – ні. Та Наталія й не претендує, – треба ж мати скромність! Він називає її Берегинею і без універсалу.

– Любов завжди рятує й надає сил та терпіння, – вважає Наталія. Це почуття вона успадкувала від матері. Сім’я це – любов. Навчилася прощати зайнятість і розуміти турботи Анатолія. Хіба ж він для неї отаман? Дорогий чоловік, найкращий батько двох доньок і сина, останнє віддасть, щоб допомогти іншим, та коли у двері постукала біда, не наважився просити допомоги. й тоді, заради спасіння здоров’я доньки, Наталія вперше звернулася до благодійного фонду.
У кожній родині є свої тривоги і труднощі. Хіба в Короткових їх не було? Та за будь­яких обставин Наталія не намагалася «виліпити» з нього ідеального чоловіка. Не уявляє, як можна сваритися і не балакати тижнями? Вона просто легенько торкається його руки і каже: «Ми все зможемо. Ти тільки вір».


Анатолій Коротков з ічнянськими козаками

Зоя Шматок, тижневик «Деснянка вільна» №18 (202)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.