Настроювач знаходив у піаніно клад і дохлих мишей

Учні музичних шкіл теж готувалися до нового навчального року. Згадували, що ж все-таки задавали на літо. Настроювали інструменти...

Після настройки такого «школярського» піаніно я поговорила із відомим майстром Олексієм Чухом. Він працював настроювачем ще на Чернігівській фабриці музичних інструментів. Та настроював піаніно не тільки на фабриці, а по всьому Радянському Союзу. У Москві, Підмосков'ї, Ленінграді, Пскові, Горькому (Нижньому Новгороді), Брянську, Гомелі.

— Кажуть, професійність настроювача піаніно визначається кількістю анекдотів, які він знає.
— Я вам розкажу не анекдот, а бувальщину. Як ми дарували піаніно Хрущову.
Було це, коли Микита Хрущов був у верхах, у Москві. Це в кінці п'ятдесятих років. Викликає мене директор нашої фабрики Григорій Говзман.
— Льоша, треба поїхать у Київ, у ЦК, — каже. — Там сабантуй. Хрущов приїжджає. Повезете піаніно.
Взяли піаніно білого кольору. Таке, як у Чернігівському історичному музеї стоїть. Але для Хрущова позолотили боки інструмента. Покривали золотом товщиною з цигарковий папір. Красень інтрумент. І стільчик до нього білий.

Поїхали машиною ЗІС-5. Головний інженер Олександр Шулєковський, три вантажники і я. Діло це було у грудні. Мороз... Машина без обігрівача. Добирались більше п'яти годин.
На в'їзді в Київ зустрічають нас двоє від ЦК:
— Сідайте в кузов. По місту ми машину поведем.

Приїхали ми, пройшли через пропускну будку. Перевірили у нас паспорти.
Вивантажили піаніно, занесли до залу. Він довгий, столи у два ряди. У залі вже стоїть концертний   рояль «Блютнер». Сабантуй-то вчора був!
— Вчора Микита приїздив, — каже розпорядниця заходу. — Вчора співали Белла Руденко, Юрій Гуляєв. Ви на день запізнилися!
— Ми приїхали, як нам сказали. Що від нас залежить, зробили.
— Добре... Ви ж з холоду? Сідайте за стіл.

Приходять дівчата в міні -спідницях. Несуть закуску. І коньяк на стіл ставлять.
Олександр Вікторович, головний інженер, каже, показуючи на коньяк:
— Ми до цього діла не звикли...
— А водочки нема, — відповідає розпорядниця. — Микита коньяк не п'є. П'є горілку. І як п'є! Стаканами. Він тільки горілку п'є, так і інші — горілку. Коньяк непочатий лишився.
Дала нам і на дорогу коньяку. Можна було по три пляшки взяти. А про Микиту розповідала, що не тільки пив, а й співав. Та як же гарно співав! У нього тенор. Артист.

— Олексію Макаровичу, ви настроїли тисячі піаніно, роялів. Не доводилось жіночих заколок знаходити в інструментах?
— Заколок не знаходив. А от клад випало знайти. Із восьми червінців.
Мій учень в Умані настроювачем був. Покійний вже Саша Сидоров. Родич сім'ї Тихона Федорченка, що на чернігівській Лісковиці живе. Отже, поїхав я в Умань, у музичне училище. Підходить до мене музикант один.
— Льошо, — просить, — настрой піаніно.
Привіз мене додому. Там старе німецьке піаніно. Реставрована механіка.
— Ти, Ізя, чистив його коли?
— Та хто його коли чистив!
— То ти мені залиш пилосос. Я розберу, почищу до твого приходу.
Вистроїв я камертон. І тільки почав розбирати інструмент, мама Іцика прийшла. Сіла збоку біля піаніно. Сидить, куняє.
А я лагоджу інструмент. Дивлюся — під клавіатурою газета. А на газеті — вісім золотих монет! Вісім п'ятірок червоного золота! Вони величиною такі, як наші дві копійки.

— Ви знаєте, — гукаю хазяйці, — під клавіатурою — золоті монети...
— Ви ж не кажіть Іцику, — просить вона. — То, мабуть, Марек поклав, ще у Львові.
— Іцик і Марек — рідні брати! Як не сказати?
— Дарма, що брати! Вони не дружать.
Отож я пилюку зняв. Газету вийняв з-під клавіатури. Монети лежали одна на одній. На газеті золото залишило сліди. Чітко золотом відпечатались усі цифри, всі літери.

Приїжджає Іцик.
— Слухай, Іцику, — кажу, — які у тебе з мамою стосунки?
— У мене одна мама. Моє все багатство — мама.
— Я клад знайшов у тебе в піаніно.
— Який клад?
— Золоті гроші. Мама твоя сиділа поряд, вона знала про них. Вісім червінців забрала. Ти ж дивись, маму не ображай... Вона знала про клад, не могла просто розібрати інструмент сама.
Отакий був випадок. А у нас— хіба миші дохлі лишаються.

— Було, що знаходили в піаніно мишу?!
— Було, та й дуже часто. У приватних будинках. Миші під педаллю пролазять і деруться вгору. Усередині все об'їдають. А вилізти назад не можуть. Був ось який випадок у Конотопі Сумської області. Купили у травні піаніно на руках. Поставили в залі. Восени запросили мене настроїть.
— Ви знаєте, — кажуть, — ми ціле літо в зал не заходили. Запах — неможливий.
Відкрив я піаніно. А там мишаче кубло. Миша накотила мишенят. Вони, поки не подохли та не висохли ще голими, смерділи. Отакі у нас клади. Миші та ще міль.


Олексій Чух: "Вісім червінців лежали на газеті під клавіатурою"

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №37 (1271)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.