Артистка і викладачка Юлія Антипенко з Прилук розповіла, як підкорила Київ
На світі є безліч цікавих міст і містечок, дивовижних куточків Землі, до яких особливо прив’язане чиєсь серце. У кожного є своя мала батьківщина - особливе місце, в якому ти з’явився на світ, вчився ходити, зростав. В ньому душа твоя набиралася сил, як у маминому садочку бутон півонії, що наливався цілющою силою перед тим, як розцвісти, показати себе світові...
Юлія Антипенко народилася в Прилуках в родині культпрацівників районного будинку культури, тому, як-то кажуть, виросла просто на сцені. Батьки гарно співали, татко грав на бас-гітарі. Любов до музики і української пісні жила в ній з перших років життя.
Спочатку закінчила міську музичну школу по класу фортепіано, потім - диригентсько-хоровий факультет Чернігівського музичного училища, де навчалася складному академічному вокалу.
А потім вступила до Київського інституту культури і мистецтв на естрадний вокал. Затим ще й закінчила з «червоним дипломом» Київську Національну Академію керівних кадрів культури і мистецтв.
Роки навчання та напруженої праці, концерти, гастрольна діяльність та робота солістки в Академічному ансамблі пісні і танцю Державної Прикордонної Служби України сформували її як цікаву, талановиту, творчу особистість.
Нині Юлія - викладач естрадного вокалу кафедри «Музичне мистецтво естради» Академії мистецтв імені Павла Чубинського у Києві.
Про шлях до Музики та успіху, про Київ, Україну та українську Музику, рідне місто і славетних земляків - монологи героїні сьогоднішнього матеріалу.
«Київ прийняв мене, і я йому вдячна за це...»
Моя дорога до Музики, до мрії була складною. Але я ніколи не зупинялася, ідучи по ній. Постійно вчилася, напрацьовувала сценічний досвід, брала участь в конкурсі «Х- Фактор», шукала себе.
Вдячна Києву за те, що він мене прийняв, бо, мабуть, відчув, що я його полюбила всім серцем. Відповів взаємністю.
Місто прийме будь-кого, хто вміє працювати, хто наполегливий, цілеспрямований. Чесний до самого себе і обраної справи. Велике місто - місто можливостей, тут багато професійних колективів, і це дає ріст і шанси на становлення в професії...
Навчаючись в університеті, поїхала до Миргорода, де проходив фестиваль-конкурс сучасного українського романсу «Осіннє рандеву», започаткований Народним артистом України Мар'яном Годенко, і отримала там Гран-прі. Серед членів журі були працівники ансамблю Державної Прикордонної Служби України, які запросили мене на кастинг. Я його пройшла і в 22 роки стала солісткою ансамблю. Пропрацювала в цьому прекрасному колективі 17 чудових років.
Ми об'їздили з виступами всі прикордонні застави, військові частини, співали не тільки для прикордонників, а й для цивільних. Я збирала оригінальні авторські пісні, свій репертуар, співпрацювала з поетами, композиторами, аранжувальниками. «Ой, ти ніченько.», «Мій коханий чорнобровий», «Мелодія кохання.»
Працюючи в ансамблі, співаючи з оркестром, а це неймовірне почуття! - я набула небувалого досвіду, пройшла сильну школу.
Але настав час, і мені захотілося іншого простору, нових емоцій. Тепер працюю в Академії імені Павла Чубинського. Разом зі студентами, з колегами беремо участь в благодійних концертах, збираємо кошти для ЗСУ. Виступаємо в госпіталях, реабілітаційних центрах для наших поранених, післяопераційних хлопців з передової. Інколи на локаціях, що поблизу фронту - просто на галявинці, в лісі. Підіймаємо їм настрій, даємо зрозуміти, як ми їх підтримуємо, шануємо і яка це честь - співати для них.
«Обожнюю Київ...»
Згадую своє перше побачення з Києвом. Батьки взяли мене, ще дитину, із собою до палацу «Україна», в якому звітувала наша Чернігівська область. В ньому виступали наші кращі творчі колективи. Я була зачарована концертом, виступами талановитих співаків, музикантів! Такі свіжі, нові враження звалилися на мене, ще маленьку дівчинку! Захотілося теж колись вийти на цю славетну сцену і заспівати! Для людей, для всього світу.
Мрія здійснилася. Я співаю на кращих столичних сценах.
Знаєте, я відчуваю теплоту Києва. Мені подобається Андріївський узвіз, Поділ, Церква Спаса на Берестові - стародавня церква поблизу Києво-Печерської Лаври, пам'ятка архітектури XI—XII ст. Академія імені Павла Чубинського, заклад, в якому я нині працюю, знаходиться саме поряд з ними, в дивовижно красивому, казковому місці - на схилі Дніпра.
Люблю бувати біля пам'ятника актору Миколі Яковченку у сквері біля Національного драматичного театру імені Івана Франка, в наших Прилуках є схожий, де Микола Федорович зі своєю собакою.
Київ змінився, в ньому багато військових, багато хто з них на протезах, і це така невимовна печаль, біда.
Хочеться підійти до кожного , покласти руку собі на серце і сказати «Дякую». Але боїшся їх потривожити, здатися нав'язливою, не тактовною, хоч вони заслуговують величезної вдячності і пошани. Дітки підходять - вони більш сміливі і безпосередні. Лунають тривоги. Як і у Харкові, в Одесі, як повсюди. Але Київ живе, працює, сподівається, вірить.
«Українська музика - це велич і сила духу нашого народу, нації »
Безперечно, мені дуже сподобалося, як наші виступили на Євробаченні. Альона і Джери Хейл представили неймовірну композицію Teresa & Maria. Драйвовий ритмічний вокал, тут опера, старовинний плач, автентичні мотиви, сучасний реп.
Мурахи йшли. Гарна режисура номеру, в саму пісню закладено великий, глибокий сенс, і його зрозуміли в Європі. Дівчата потужно заявили про Україну, про те, що ми сильні, що хочемо жити, що не здамося.Україна щоразу вражає на Євробаченні.
Так, цей конкурс - непогана платформа, щоб заявити про себе, доволі яскравий майданчик. Щороку він змінюється. Співаки використовують все більш сучасні технології, більш яскраві візуальні ефекти, звук, аранжування, лазерні штуки. Але з конкурсу, мені здається, зникає душа, якась рідкісна родзинка, його особливість. Часи АВВА, Хуліо Іглесіоса, Селін Діон відійшли На ньому і Руслана, і Джамала, і Злата Огневич колись достойно виступали.
У нас, в Україні, багато талановитих яскравих співаків, музикантів. Тіна Кароль, Ірина Білик, гурти «Козак-систем», «Без обмежень».
Артем Півоваров - це стихія, водоспад, молода, яскрава кров у новітньому шоу-бізнесі. Він трансформувався, його
пісні чудово звучать українською мовою. Сучасний яскравий естрадний матеріал з сучасним звучанням. Є багато українських виконавців і гуртів, які впевнено заявили про себе за кордоном, і постійно виступають у Європі, Азії, Австралії та обох Америках, широко представляючи Україну за кордоном, потрапляють у найпрестижніші музичні чати, грають з велетнями світової музики на одній сцені.
А наші оперні співаки! А Національний заслужений український народний хор імені Григорія Вірьовки! Він розповідає світові, хто ж такі українці і який у них дух.
Сьогодні хор виступає і на лісових галявинах для військових, і у європейських та українських концертних залах, які незмінно переповнені публікою. Всесвітня слава і аншлаги.
У Нью-Йорку, у концертному залі «Карнеги Холл», грає Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії.
А коли десь на європейській сцені звучить «Реве та стогне Дніпр широкий», то люди встають, настільки це сильно, захоплююче.
Музика дає красу та естетичну насолоду, віру та надію, в ній велич та сила духу нашого народу, нації.
«Я пишаюся рідним містом та своїми земляками...»
Прилуки - це моя безумовна любов, це місто дитинства, чиста світла історія. Кожна вулиця, завулок, площа зайняли особливий куточок мого серця. В цьому місті мене ввели в прекрасний світ Музики. Я навчалася у гарних педагогів, таких, як Валерій Проценко. І їх було багато, таких прекрасних досвідчених вчителів у моєму житті.
Я старанно навчалася, брала участь у всіх міських, обласних конкурсах, займала перші місця.
Світлана Петрівна Бірюзова, яка працювала завідувачкою культури спочатку в районі, а потім у місті, завжди підтримувала всі творчі колективи, вокалістів, дуже тепло ставилася до них. Вона побачила і в мені перспективу, і просила моїх батьків - не ховайте її, хай йде навчатися у музичну школу. Вона завжди була членом журі на конкурсах, чула, як я співаю. Я їй дуже вдячна за підтримку.
Пам'ятаю один з призів за перемогу в дитячому конкурсі - слоник з рожевими вухами, досі у батьків десь на шафі стоїть.
Прилуцька земля - благодатна, благословенна земля. Вона дала світові багато талановитих людей, які прославляли і прославляють Прилуки. Поетеса Любов Забашта, відомий український актор Микола Яковченко, Володимир Іванович Бойко Заслужений артист України, ведучий соліст хору імені Григорія Верьовки. За останні роки з'явилася ціла плеяда сучасних молодих акторів, художників, музикантів, що зростали в Прилуках.
На сцені Юля вже більше 20 років. Вона - переможець багатьох конкурсів, учасник авторитетних фестивалів. Багато і наполегливо працює й нині, постійно розвивається, вдосконалюється, записує нові пісні. Займається концертною, волонтерською діяльністю.
Ось нещодавно давали з друзями концерт у Херсонській області в бомбосховищі. Там у її виконанні звучала знаменита «Ой у лузі червона калина»...
Вона частенько виїжджає у «гарячі точки» і співає там. Щаслива, коли бачить щасливі очі хлопців. Правда, спочатку вони дуже зморені, навіть трішки байдужі, але потім, під час концерту, - оживають, відтаюють, втома відходить, очі починають світитися.
Вона сприймає кожен свій вихід на сцену і виступ, як велику удачу сьогодні. І навіть справжнє благословення, бо вона і її колеги - живі, вони співають, а їх слухають. І у тих, хто їх слухає, теплішає на серці, і, може, вже не так болять рани, і вже не так страшно.
Можливо, колись і вона стане всесвітньо відомою, бо має прекрасне мецо-сопрано з діапазоном в 4 октави. А кому ж, як не їй? Недарма класик говорив, що кращі люди народилися і виховувалися в провінції, а це вже потім сяяли у столицях.
Світ її захоплень в родині, в рідних і близьких людях, в сімейному затишку. А головна справа і любов її життя, звісно ж, Музика.
Коли вона співає, то з її душею трапляється щось таке, чого не вимовити словами...На сцені вона щаслива і впевнена, що жити — варто!
Джерело: газета “Прилуччина + Прилучаночка”, Лілія Черненко
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: Антипенко, співачка, викладачка