Городнянське село Вихвостів приклад для всієї країни
Городнянське село Вихвостів приклад для всієї країни
Діти вчаться в кабінеті директора школи
Народжуваність у Вихвостові вдвічі вища, ніж у радянські часи. Щороку на світ з'являється 14-15 дітей. Три дитини в сім'ї— норма. А є й такі, де десятеро.
Сторічна школа вже не вміщає 148 учнів. Вчаться навіть у кабінеті директора.
А ще 60 — дошкільнята. Сидять по хатах з бабами, а як нікому приглянути, то й просто під замком. Бо дитсадка в селі ніколи не було. Почали будувати у 1996 році за рахунок СТОВ «Віра». Потім підключились районний та обласний бюджети. Але досі садок не добудований.
— За другу й третю дитину держава зараз добрі гроші платить, тож через одну молодиці з пузом, — каже пенсіонерка Марія Скітер.
— Дітей багато, бо є за що годувати, тут робота є, — приєднується настоятель місцевої Свято-Покровськрї церкви отець Іван Галай, 39-річний батько п'ятьох дітей.
«Хата і зарплата — що ще надо?»
На початку 90-х вихвостівський колгосп очолив місцевий агроном Микола Кондренко. Соціалізм розвалився, хто в місто подався, хто спився. Працювати було нікому. От Кондренко й став запрошувати на сезонну, а потім і на постійну роботу «западенців» — жителів бідних гірських сіл. Платив більш-менш пристойно. А щоб люди закріпилися, викуповував у селі будинки у родичів померлих або в тих, хто виїжджав, і надавав працівникам сільгосппідприємства. Протягом п'яти років сім'я погашала цю позику, сплачуючи по 100 і більше гривень на місяць. Доярки у Вихвостові заробляють до двох тисяч гривень, трактористи — менше.
— Але й вкапувать доярці треба, як коняці, — кажуть у селі. — Вставать у п'ять ранку й робить до вечора. На зиму приїжджають западенки доярками на заробітки. А на літо вони їдуть на сільгоспроботи у Польщу чи Чехію.
— Тисяча чистими в мене є, — каже 47-річний слюсар «Віри» Євген Шевчук. — А літом я на комбайні. За прошлий год заробив 10 тисяч гривень за один місяць. А цього року на комбайні буду із 24-річним сином Миколою. Вдвох можемо «намолотити» й 17 тисяч. Коля нежонатий, для себе требує небагато. А як жениться, хату треба буде куплять. Щас їх пошти не осталось, останні продавали не менш як за ЗО тисяч гривень.
«Місцеві часто неекономні, лінькуваті і п'ють»
До 2008 року СТОВ «Віра» викупило й надало працівникам 238 будинків. За словами вихвостівського сільського голови Олександра Акуленка, в десяти хатах живуть «западенці». В решті — з інших областей та місцеві.
36-річна Ганна Курин 12 років тому переїхала з маленького гірського села Верхні Турочки Турківського району Львівщини. Із майбутнім чоловіком Василем познайомилися в церкві. Він приїхав на роботу у Ви-хвостів із Межигірського району Закарпаття.
2001-го Ганна і Василь одружилися. Спочатку жили на квартирі, потім сільгосппідприємство дало їм позику. За житло у центрі села заплатили дві тисячі гривень.
Василь працює на пилорамі «колхозу», Ганна — у декреті, доглядає третю дитину — півторарічного Назара. Зараз, як пішла полоти город, діти на чолі з семпрічним Ва-лер'яном залишилися під замком.
Сім'я живе дуже скромно. Тримають двох корів, обробляють понад гектар землі. Самі печуть хліб — так дешевше. Всі гроші збирають на добудову хати, хлівів. За два роки прибудували з піно-блоків кухню.
— Люди в селі неекономні, — розповіла Ганна. — Живуть одним днем: сьогодні зарплата — поїли смашно, а завтра— як получиться.
На думку жінки, місцеві лінькуваті, але добродушні.
— Тут, у колгоспі, роботи повно. А молодь вулицями тиняється, п'ють. У нас дома молодого нікого не побачиш. Усі на заробітках, — ділиться Ганна. — У Вихвостові все рівно люди щедріші за наших. Кум поміг з деревом, щоб кришу помінять. Голова колгоспу добрий. У нас діти хворіли, ми мотались з больниці в больницю, а жуки картошку гризли. Так він найняв людей, щоб потруїли.
У суботу в обід я побачив трьох випивших: двоє п'яниць із сусідніх сіл були найняті пенсіонеркою, щоб полагодити паркан, і мезанізатор: «После работи імєю право!» Місцевий, побачивши фотоапарат, аж наче протверезів: директор пиятики не любить.
«Не село, а якийсь гуртожиток!»
У Вихвостові 1023 жителі. Ще близько півсотні заробітчан живуть у гуртожитку по 6-12 місяців або й більше. Із понад тисячі офіційно зареєстрованих 394 чоловіки працюють, з них 315 — у СТОВ «Віра». 225 — діти.
Пенсіонерів та студентів — близько 400. Є чоловік 15 нероб.
Половина жителів Вихвостова — приїжджі.
— Не село, а якийсь гуртожиток: приїжджають — виїжджають, кажуть бабці.
Але про конфлікти з місцевими та приїжджими не чутно. Бо ж місцеві або зовсім спилися, або постаріли, або працюють у поті чола.
— Ділить нам нема чого, роботи усім хватає, тільки роби! Уже до Макишина добрались, — гордо каже про «копхоз» Євген Шевчук.
СТОВ «Віра» обробляє чотири тисячі гектарів землі, тримає три тисячі голів великої рогатої худоби, понад тисячу дійних корів. Кожна з них дає в середньому п'ять тисяч літрів-молока на рік, тоді як середньообласний показник — три тисячі літрів. Підприємство за символічні одну-дві гривні годує своїх працівників сніданками, обідами й вечерями. Діти в школі їдять безоплатно, за рахунок сільгосптовариства. Воно ж допомогло провести газ, відремонтувало дороги.
Через пристойні зарплати і кількість працівників Вихвості-вська сільрада — одна з двох бездотаційних на Чернігівщині.
Слабка ланка
До директора СТОВ, фактично його власника, Миколи Кондренка у Вихвостові особливе ставлення. Поважають, побоюються.
Микола Миколайович побудував церкву. Коли жінкам настає час їхати до пологового у Городню, поступається породіллям своєю «Волгою», бо на УАЗі сільгосптовариства, який був за «швидку допомогу», — трясе. Живе в селі. Будинок має пристойний, але не шикарний. На фоні загального підходу, що прибуток — понад усе, виглядає дивно. Можна було б подумати, що така турбота про односельців — для політики. Але тут Кондренко не помічений.
— Увесь прибуток господарства йде на його розвиток, — розповідає Микола, Миколайович. — Собівартість нашої продукції не вища за ту, яку отримують найсучаснішою іноземною технікою. За інтенсивними технологіями вісім-десять чоловік механізаторів обробляють сім-вісім тисяч гектарів землі. У нас на чотири тисячі гектарів сто механізаторів. Усі мають роботу, постійну зарплату, яка жодного разу не затримувалася з 1991 року. Принцип оплати праці — від виробленої продукції. Тому доярки можуть отримувати і дві, і чотири тисячі гривень.
— Що буде, як з вами щось станеться і ви не зможете контролювати сільгосптовариство?
— Я при всіх сказав, що в такому випадку керувати буде мій перший заступник Іван Федорович Сіренко. Уже була ситуація, коли я потрапив у аварію. Поки хворів, співзасновники почали тягти ковдру на себе. Після того частина з них звільнилась, а я викупив їхні частки.
— Три роки тому ви придбали п'ять комбайнів «Дон». Чому не один американський «Джон Дір»? Потужніший, майже не ламається.
—А куди комбайнерам діватися? Треба, щоб у людей була робота. Щоб не було лишніх.
Геннадій Гнип, тижневик «Вісник Ч» №22 (1256)
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: село, хазяйство, Геннадій Гнип