Єгор Соболєв: "Якщо люди хочуть бути як кури на птахофабриці - свобода справді не потрібна"

Шостого червня вся журналістська братія відзначає своє професійне свято. Хто ж такі журналісти - «пси демократії» чи «продажні нишпорки»? Для кого і задля чого вони працюють? Чи є сьогодні свобода слова в Україні і чого чекати завтра? Сьогодні в рубриці «Ексклюзив» ми розмовляємо з популярним журналістом, телеведучим і громадським діячем Єгором Соболєвим.

- Єгоре, вже майже два роки наша газета друкує цікаві матеріали від бюро журналістських розслідувань «Свідомо», яким ти керуєш. Наші читачі дуже цінують ці статті. Що було на меті створення цієї організації?
- Дві цілі. Одна - дати людям інформацію, якої вони справді потребують. Наприклад, це серія статей «Про що не говорить реклама ліків». При цьому допомогти усвідомити, від чого ті чи інші біди, як їх можна виправити, хто це гальмує/просуває. Наприклад, це статті про саботаж створення системи реєстрації та захисту прав на будинки та землю. Без цього людьми і далі маніпулюватимуть.
Інша ціль - створити собі робоче місце. Де можна професійно і радісно працювати, а не доводити власнику цілими днями, що біле -це біле, а чорне - це чорне. Плюс хотілося створити робочі місця і допомогти виростати у професії молодим журналістам.

- Яку б статтю ти виділив окремо за ці півтора роки? Яка мала найбільший резонанс?
- Я люблю складні теми, які легше обійти, ніж висвітлити. Про той самий земельний кадастр чи протиповітряну оборону. Наблизити це до людей, допомогти їм зрозуміти, чому це важливо для них - оце для мене велика радість. Ще я радію, що ми робимо оцю серію про небезпеки ліків. Самолікування і захоплення фармацевтикою непомітно вбиває дуже багато людей. Я сподіваюся, ці статті допоможуть багатьом зберегти собі здоров'я та життя.

- Як ти розумієш, ми неспроста розмовляємо саме з тобою напередодні Дня журналіста. Як би ти прокоментував останні п'ять років з точки зору свободи слова і журналістики? Що можеш сказати про останні декілька місяців роботи нової влади?
- Як і країна в цілому, журналістика багато помилялася. Але і країна, і журналістика намацують правильний шлях. Рівень журналістики в середньому суттєво зріс. І розуміння, що свободу не дають, а виборюють -теж. Через це я оптиміст.
Нова влада не розуміє цінності свободи медіа. Але повторюся: головне - це здатність журналістів її захищати. Ми можемо витримати, я б навіть сказав - відбити, будь який тиск.

- Що тебе, як журналіста, турбує у сучасному і майбутньому України більш за все?
- Я хвилююся, що не всі з нас усвідомлюють - без побудови успішної держави на цю землю знову чекають лиха, може, навіть кров. Це занадто гарна земля. Так було в 1939-1954-х, 1918-у, в 1850-х. Ось чому, до речі, важливо вчити справжню історію.

- В одній з приватних бесід ти казав, що тебе дуже непокоїть зношеність комунальних мереж...
- Ми проїли радянські запаси. В трубах - по яким до нас тече вода і від нас каналізація. В науці - зараз ми втрачаємо останніх з могікан у фундаментальних напрямках. В обороні - яка більше не гарантує нам захисту від ворожого бомбардувальника. І навіть в державному управлінні - відібране радянським соціальним ліфтом покоління управлінців вже закінчується. Кучма був парторгом «Южмашу», Ющенко - клерком у відділенні Держбанку, Янукович - завгаром. А далі -самі знаєте, кого відбирає система виборів депутатів лише від партій. Я готовий доводити: держава - це зараз особиста і нагальна справа кожної мислячої людини.

Тоді було дві престижних професії для хлопця: моряк на торговельному судні, що ходить до Японії, та рекетир, який його грабує. Мене жодна не приваблювала. Ось і поїхав до бабусі в Україну.

- Багато хто пам'ятає тебе, як ведучого «П'ятого каналу». Не можу не задати це питання: чому звільнився з каналу?
- Не погоджувався зі спробами Петра Порошенка не показувати в програмі «Час» важливі історії на кшталт суперечок у «Нашій Україні», підкупу виборців блоком Литвина, масової роздачі землі мером Києва Черновецьким тощо. До честі Петра Олексійовича, наші суперечки тривали рік. Врешті-решт мене відсторонили від ведення програми, хоча ми зі Святославом Цеголком повернули їй найвищий рейтинг на каналі. А просто сидіти та отримувати зарплату я не захотів. Свобода тоді зникала на всіх каналах. Треба було йти і будувати нове.

- Деякі експерти вважають, що свобода слова чи не єдине серйозне надбання президента Ющенка. Твоя думка?
- Журналісти самі вибороли свободу ще під час Помаранчевої революції. Заслуга Ющенка в тому, що він особливо і не намагався її відібрати. Образа ним журналіста «Української правди» Сергія Лещенка закінчилася тим, що президент подзвонив і вибачився перед репортером. Гідний вчинок.

- Як ти вважаєш, чи є насправді для простих українців такою важливою цінністю свобода слова і думки? Бо, на мій погляд, для дуже багатьох громадян прибавка до пенсії або зарплати набагато важливіша, ніж ці іноді не зовсім зрозумілі здобутки?
- Якщо люди хочуть бути як кури на птахофабриці - ні про що не знати, головне - щоб годували, то свобода справді не потрібна. Хіба що свобода їсти. Якщо людина хоче сама розбиратися, що відбувається в її країні і впливати на майбутнє - без свободи слова, медіа, зібрань, виборів це неможливо! Тим, хто вважає такі твердження пафосними чи ідеалістичними, прошу згадати, чим закінчують кури на птахофабриці.

- У багатьох колег-журналістів часто просто опускаються руки: на їхні доволі гострі матеріали вже майже не реагує ані влада, ані сам читач. Що ти вважаєш джерелом натхнення та запорукою успіху роботи журналіста?
- Це дуже серйозна проблема. Вище певного рівня в нас фактично не діють правоохоронні органи і правосуддя. Мій рецепт - треба розслідувати насамперед те, що дасть людям можливість самим змінити свої думки та дії. А сподіватися на прокурора марно. Ще важливо, повторюся, щоб із журналістських матеріалів люди розуміли, як можна виправити ситуацію системно. Зокрема, і побудувати правосуддя. Або чесну систему виділення землі. Або захисту парків. Або як забезпечити низьку інфляцію. Це треба робити близьким і зрозумілим людям. А вони мають прагнути розбиратися, пам'ятаючи про ту птахофабрику.

- Є такий стереотип, що «всі журналісти продажні й працюють виключно на заказуху». Що, як журналіст, можеш сказати у своє виправдання?:-)
- Читайте статті «Свідомо» і робіть висновки. Самі робіть! До речі, судді і прокурори теж є чесні. Не кажучи вже про міліціонерів.

- Ну, припустимо, всі співробітники «Свідомо» - кришталево чисті люди. Але ж така проблема у професіїє, чи не так?
- Так. І не лише в медіа. В правосудді, в політиці - в цих ключових сферах, через які найлегше маніпулювати людьми. Як це змінити? В кожного журналіста, міліціонера, прокурора, судді, політика є простий і дійовий вихід: почати із себе. Це може означати втрату посади, але натомість знаходиш себе. Що значно важливіше.

- Добре, поговоримо про тебе. Єгоре, ти народився в російському місті Краснодар. Навчався в Южносахалінському педуніверситеті. Як тебе занесло в 95-у році в Україну?
- На Сахаліні тоді було дві престижних професії для хлопця: моряк на торгівельному судні, що ходить до Японії, та рекетир, який його грабує.
Мене жодна не приваблювала. Ось і поїхав до бабусі в Україну.

- Чому, власне, в Україну? Звідки українські коріння? І як сталося, що хлопець, який півжиття прожив у Росії, розмовляє чистісінькою українською мовою і є одним з найпослідовніших патріотичних журналістів?
- По маминій лінії. Бабуся з Вінниччини, дідусь - з кубанських козаків. Передали гени, вочевидь:-). А мову почав вчити ще в Донецьку - матчі «Шахтаря» там українською коментували. «Чистісінька» - це незаслужений комплімент.

- Як людина, яка певний час прожила і в Росії, і в Україні, ти маєш повне моральне право коментувати взаємини наших країн...
- На рівні людей -все супер і варто частіше бачитися! А на рівні влади стосунки невигідні для людей. Причому обох країн. Тому, що українці ще не навчилися вибирати собі владу, а росіяни - навіть і не вибороли собі такого права!

- Чому невигідні, поясни?
- Простий приклад: Харківські угоди. Для чого українцям Чорноморський флот Росії? Для розвитку Севастополя? Це ж ідеальне місце для потужного туристичного центру, а не для військової бази! А росіянам для чого продавати свій газ дешевше? Щоб їх правителі могли їм дурити голову про те, що їхні інтереси в Чорному морі захищені їхнім потужним флотом? Один з кораблів в якому побудований ще за царів?

- Історія знайомства і кохання з Марічкою Падалкою - не зовсім особиста тема. Розкажеш читачам?
- Познайомилися на пікніку в родовому гнізді Андрія Шевченка - журналіста, який зараз депутат. Історія кохання - зовсім особиста тема. Можу лише сказати, що я до кінця життя буду вдячний Андрію.

- І хто в родині за головного: Марічка чи ти?
- Звісно, я! Насправді, як чоловік з російським корінням, я веду запеклу боротьбу за незалежність від цієї чарівної амазонки. До речі, як на мене, більшість українських чоловіків своїм чарівним амазонкам цю боротьбу програє.

- Єгоре, ти гарний сім'янин чи завзятий трудоголік?
- Намагаюся бути і тим, і тим.

- Я знаю, що ти бував у Чернігові. Які враження? Які позитиви і негаразди видно незамиленим оком?
- Чарівна суміш спокою та історії. Зразу зачаровує архітектура центру, звісно. Негараздів не помітив, окрім звичних для наших міст паління, пива та сміття у громадських місцях. Але це пройде. Ми обов'язково зрозуміємо, що для дітей і здоров'я погані звички треба загнати у резервації - наприклад, у бари.

- На твою суб'єктивну думку, чого не вистачає Чернігову, щоби стати одним з туристичних центрів України?
- Легше відповісти, що у вас для цього є.
- Добре, тоді що у нас для цього є?
- Історія не молодше київської, найстаріші в країні храми, чудовий центр, красива природа, атмосфера тиші. І люди душевні.

- Побажання читачам «Семи дней».
- Бережіть себе, своє кохання та реалізуйте свої таланти!

Досье

Єгор Соболєв - засновник бюро журналістських розслідувань «Свідомо».

Вік, місце народження: 33 роки, м. Краснодар.
Сімейний стан: свідомо одружений. Хобі: історія.
Остання прочитана книга: «Музей покинутих секретів» Оксани Забужко.
Улюблений вислів: «Все в наших руках!»
Подія, що приємно вразила: виступ журналістів «1+1 » проти цензури.
Останнє розчарування: давно не було.

Тижневик „Семь дней”, №22 (447)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.