Закатував дружину до смерті

Уже й сніг зійшов, а про цю історію ще говорять у Ічні. Бо подружжя Гавриленків у місті знають. 50-річний Олексій – трудяга, місцевий двірник і людський наймит, 51-річна Любов – завсідниця ічнянських «точок» з продажу самогону і розведеного спирту. Саме горілка і спровокувала криваву бійню в хаті Гавриленків. Люба загинула.

«Тєпєрь на могілу ношу єй цвєти»

Невелика хатинка на краю вулиці, нічим не примітна. На дверях навісний замок.
— А де ж Олексій? — гукаю до сусідів через паркан.
— Он у тім домі, через три хати, помагає бабі картоплю насінну діставати.
— Він п'яниця?
— Ні. Сильно його не розстроюйте. Хвилюватись йому не можна, бо може будь-що утворити.
Побачила Олексія у дворі. Любин кат виявився спокійним нещасним чоловіком. Ніколи б не сказала, що цей добряк міг нанести своїй дружині 27 ударів носаками і кулаками по всьому тілу. Особливо чомусь цілив по грудях і між ноги. Бив так, що кров свистала. Напівживу дружину він роздяг догола, витяг у сінці (кривавий слід шириною з метр вів через усю кімнату). Заніс снігу, висипав на живу. Надворі було мінус 14 градусів.
— Навіщо ви дружину забили? — спитала.
— Я її не вбивав. Експертиза показала, що вона померла від переохолодження. Просто так вийшло. Любив я її, ніколи не зраджував. То все через мою хворобу.

— А що за хвороба?
— Епілепсія. Нервові розлади. Це почалося давно, ще в армії. Якось стояв на посту біля бойового знамена і раптом епілептичний напад. Знепритомнів. Отямився вже у госпіталі. Мені зробили мозкову пункцію, обстежили голову і комісували з армії.
Через кілька років сестра познайомила мене з Любою. Я з Бакаївки, вона з Парафіївки (села Ічнянського району. — Прим, авт.). Згодом одружилися. Разом прожили 26 років. Нелегко. Через рік після одруження у нас народився син. Та чи то хвороба моя по крові передалася, чи ще через щось, його трясло, руки-ноги викручувало. Коротше, каліка. Дружина на роботу вже піти не змогла, все синове життя за ним доглядала, за це і гроші отримувала. Через горе з дитиною і випивати почала. Я її і сварив, і вмовляв, і стусанів давав. Вона випивала, але не зловживала. Суцільні п'янки почалися чотири роки тому, коли помер син. Йому був 21 рік. Люба як із цепу зірвалася. Всю свою пенсію пропивала і мої мізерні заробітки. Я працював двірником у житлокомунгоспі. Через хворобу грошей мені на руки не видавали, бо можу загубити або комусь віддати. Дружина їх отримувала. Надворі люті морози. Я кажу, давай дров купимо, грубу топить. А вона все на горілку. Напивалась так, що й ходить не могла. Накричу, так піде пляшок пластикових назбирає — оце й усе топливо, а від нього ніякого тепла, тільки вонь і кіптява. Вона нап'ється і спить, холоду не відчуває. А я тверезий, їсти хочу і зігрітися. Одяг просушити, ходив же на роботу. Став нікому не потрібним. Мати моя померла, у шести братів-сестер своє життя. Лікувався у психоневрологічній лікарні і не раз. Та групи мені ніхто не давав, нікому було поклопотатися. Тільки коли прийшов новий начальник комунгоспу Микола Іванович Бабак, зжалився наді мною. Хай йому Бог довгих літ дає, оприділив у райлікарню, щоб мене обстежили і оформили групу. Так оце тільки через 30 років після того, як виявили у мене хворобу, дали третю групу. А скільки таких, як я, по області, до яких нікому діла нема. А як дійде до поганого, так карати спішать. А хто ж захищатиме? Вже три місяці на групі, а ще пенсії ні разу не отримував. Получу — з боргами розрахуюсь.

— Олексію Івановичу, звідки борги?
— Я лежав на обстеженні у лікарні, 18 грудня мене виписали. Було свято Варки, а в мене племінниця Варвара. Купили горілки, відсвяткували, я стопочку випив. Прийшли додому, а-хата холодна, груба не топлена. А за світло аж на 60 гривень накрутило. Виявилося, жінка собі їсти на плитці варила і плиткою грілася. А гроші, що я наказав купити дров, пропила. Поставив на плитку голубці, пішов соусу, купити, ще чогось поїсти, їй сказав пильнувати. А Люба горілку допила й заснула. Приходжу, голубці киплять, вона хропе. Я й не стримався. Став її бить руками і ногами. Наче і не сильно, а в міліції кажуть, нарахували 27 ударів. Вона ж прокидатися не хотіла. Думаю, зараз я тебе освіжу. Роздяг, витяг в сіни, вніс три миски снігу. Висипав їй на голову, потім став тіло розтирати. Вона тільки очі відкрила, ніякої реакції. Я її в холодній кімнаті й залишив, а сам пішов грубку розпалювати. Скільки вона пролежала, не пам'ятаю. Коли пішов, бачу, не думає підійматися. Я її на руки, відніс на ліжко. Поклав, вона й очі заплющила. Злякався, бігом до сусідів, подзвонили у міліцію. Коли ті приїхали, з'ясувалося, Люба мертва. Мене на два дні посадили у міліцію, думали, що я Любу убив.
Експертиза показала, дружина померла від переохолодження. Мене відпустили. Любу поховали поряд із сином. Оце недавно ходив, земля на могилі провалилася. Нагріб горбочок, назбирав перших квітів, поклав цукерки. Купив штучних квітів. Часто ходжу її провідувати. Любив її, хоча через неї були лише проблеми.

Хоч ти й покійник, а на «точку» гроші поверни

Тільки-но дружину поховали, як дізнаюся, що у нас купа боргів. Доки я в лікарні лежав, вона на віру набралася у магазині на 1000 гривень випивки і закуски. Ще й на точці в Ольги, біля торгового комплексу, набралася на 400 гривень.
— Почім же у вас оковита на точці?
— Як пляшка, так і десять гривень. У магазин уже 500 віддав, більше немає. Три місяці ходжу голодний. Коли ж та пенсія буде? Отож по людях — кому картоплю внесу, кому дров нарубаю тощо. Платять і грошима, і продуктами. Я ніякої роботи не боюся.
— Вас же судитимуть за катування.
— Ну то й що, я роботящий, неп'ющий, і в тюрмі не пропаду. А пропаду, значить, така воля Божа. Однак мені жити ні для кого, ті, кого любив, уже в могилі.

Лікувати його треба, а не в тюрму

Так вважають люди, які живуть на одній вулиці з Олексієм Гавриленком. Такої ж думки і пенсіонерка Надія Денисенко, якій в день нашої розмови Олексій допомагав виймати картоплю.
— Він живе, нікого не чіпає. Працелюбний, безвідмовний, не жадібний, багатьом людям підмога. Не можна його в тюрму, бо пропаде там. Його лікувати треба, — каже Надія Тимофіївна.

Суд буде скоро, десь через місяць. Олексія Гавриленка відпустили на підписку про невиїзд. Дали йому державного адвоката. Психіатрична експертиза підтвердила: він усвідомлював свої вчинки під час скоєння злочину.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №15 (1249)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.