«Я від тебе йду», і пішов назавжди

Добавить новость

Четверг, 26 Октября 2023 15:49  |  Просмотров: 2837

Кажуть, не вір снам. А як тут не вірити. Тетяні Куді з Парафіївки 16 серпня наснився сон, що її чоловік Ігор, який на той момент воював на Донеччині, каже їй: «Я від тебе йду». На ці болючі слова жінка відповіла, що вона його нікуди не відпускає. « А я уже пішов», - почула чоло­вікові слова. А обідньої пори їй повідомили про загибель Ігоря. Родина втратила люблячого сина, брата, батька і чоловіка, великого ха­зяїна, друзі - хорошого товариша, а Україна - мужнього Воїна.



Народився Ігор Куда 6 березня 1982 року у Ку­пині Іваницької сільської ради. Ще із шкільних років любив техніку, то й май­бутню професію обрав пов’язану з нею: в Ічнян­ському ПТУ вивчився на водія. Далі служба в армії, робота у місцевому колго­спі «Нива», куди пішов за покликанням - водієм.

У цей час у нього в житті стаються кардинальні зміни: у 2005 році хлопе­ць одружився із дівчиною з Парафіївки. З Тетяною вони два роки зустріча­лися, і як їй виповнилося вісімнадцять, одружили­ся.

Цього року у них наро­дилася донька Богданка. На світ з’явилася слаб­кою і хворою, тому й ім’я таке дали батьки, щоб Бог зберіг дитину. На щастя, хвороби, страхи і пережи­вання минулися і зараз вісімнадцятирічна дівчина уже першокурсниця Чер­нігівського колегіуму, де навчається на педагога дошкільної освіти.

Як родині передали речі загиблого, в усіх кише­нях та документах лежали Богданчині фотографії: батько сильно-сильно лю­бив свою єдину дочку.

Молоді рік пожили у батьківській хаті в Купині, а тоді купили у Парафіївці хату і переїхали у селище.
30 січня 2015 року Ігоря Куду мобілізували в АТО. Більше року воював на Донеччині і на Луганщині. Демобілізувався 20 квітня 2016 року.

Повернувся знову на ро­боту до НІКЗ «Качанівка» і там працював аж до нової мобілізації. Декілька разів призивали і відкладали від’їзд. А 24 січня забрали за дві години - зателефо­нували і сказали, щоб був готовий, а через дві годи­ни транспорт уже стояв під будинком. Більше до­дому воїн не приїздив.
Багато чого із споряд­ження для свого захис­ника купували самі: одяг, взуття, турнікети та ще багато чого. По весні зно­ву нові покупки, зокрема й намет. На війні комусь ви­дають амуніцію, а комусь доводиться все купувати. Ігорю довелося купувати.
Додому телефонував по­стійно, як тільки була змо­га. Розповідав, що споча­тку був на Запорізькому напрямку, а пізніше пе­рекинули на Донецький. Служив стрільцем-поміч- ником гранатометника.
Ще 15 серпня в обід телефоном говорив із сім’єю, а ввечері 16-го уже не вийшов на зв’язок. Загинув від детонації ви­бухового пристрою, так написано у повідомленні про смерть.

- Чоловік був дуже ро­ботящим. Сильно любив техніку. Власноруч зро­бив два мотоблоки, почав складати трактор, але так і не закінчив, - говорить Тетяна Куда. - Перебила війна. Бувало уже година ночі, а він повісить на лоба ліхтарик і все ще щось там клепає. Великий трудів­ник був. Для нас це тяжка і непоправна втрата. Час іде, а змиритися не може­мо.

16 вересня буде місяць, як не стало Ігоря, а нам і досі ще не передали доку­менти із військкомату про його смерть, щоб я могла оформити виплати на ди­тину. Їздила в Ічню, а мені кажуть чекайте.

Ігоря поховали у Парафіївці, де живе його сім’я. Поховали, як і належить - із військовими почестя­ми, громадською цере­монією прощання. Дорогу до місця останнього спо­чинку односельці услали квітами, щоб таким чином висловити свою повагу та вдячність захиснику.

Він віддав своє молоде життя заради нас, заради збереження країни. Тож пам’ятаймо Ігоря Куду, як Героя, бо завдяки його принесеній жертві ми маємо можливість вільно жити в Україні, ходити рід­ними вулицями, ростити
дітей і внуків. Ми маємо майбутнє!

Джерело: “Трудова слава”, Ніна Наливайко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: